Християнська церква у XI—XV ст. Єретики і боротьба з ними

1. ЦЕРКОВНИЙ РОЗКОЛ

До середини XI ст. християнська церква вважалася єдиною. Проте у Західній Європі главою церкви був Папа Римський, а у Візантії — константинопольський патріарх. Розбіжності між західною і східною церквою посилилися, коли Папа Римський оголосив про намір її реформувати. Візантійське духівництво вбачало в цьому загрозу свого підпорядкування Папі. Крім цього, між західними і східними християнами наростали розбіжності в розумінні релігійного вчення, здійсненні літургії і обрядів.

У 1054 р. відбувся остаточний поділ християнської церкви на західну і східну. Відтоді західна церква почала називатися католицькою, або римо-католицькою, а східна — православною, або греко-православною, або візантійською.

Після поділу обидві церкви стали цілком самостійними.

Довідка «Основні відмінності між католицькою і православною церквами»

https://cutt.ly/koOPciG

Діємо: практичні завдання

Опрацюйте історичну карту «Культура й духовне життя середньовічної Європи» на с. 104 та виконайте завдання.

• 1. На які країни поширився вплив католицької церкви, а на які — православної?

• 2. Позначте на контурній карті осередки католицької та православної монастирської культури. Дізнайтеся, чи збереглися ці пам'ятки сьогодні.

Культура й духовне життя середньовічної Європи

Поміркуймо!

Пригадайте, коли відбувся поділ Римської імперії на Західну і Східну. Як ви вважаєте, чи мало це вплив у майбутньому на поділ християнської церкви?

2. ПОЯВА ЄРЕТИКІВ

За доби Середньовіччя церква мала значну силу і надзвичайний вплив на суспільство. Проте з'являлося дедалі більше людей, що виступали проти її вчення. Їх називали єретиками.

У ХІІ—ХІІІ ст. в середньовічній Європі виникають єретичні рухи, які були пов'язані з розквітом міст. Саме в містах збільшувалася кількість освічених людей, здатних читати релігійні книги й розмірковувати над їхнім змістом.

Єретики виступали проти дорогих церковних обрядів, пишних богослужінь, багатих володінь та церковної десятини. Вони переконували, що єдине джерело віри — Біблія. Єретики вірили в євангельську ідею апостольської скромності, роздавали своє майно бідним і жили з пожертв.

Варто запам'ятати!

Єретик (від грец. — відступник) — людина, яка відступилася від догм панівної релігії, виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення; віровідступник.

Наприкінці ХІ ст. — початку ХІІ ст. на півдні Франції поширилася єресь так званих катарів, або альбігойців.

Історичні подробиці

Катари (у перекладі з грецької — чистий) вважали матеріальний світ породженням диявола, засуджували все земне, закликали вкрай обмежувати свої життєві потреби. Особливого успіху церква катарів досягла біля м. Альба, що на півдні Франції. Тому катарів ще називають альбігойцями.

Варто запам'ятати!

Альбігойські війни — боротьба папства, баронів, рицарів проти руху катарів протягом ХІІ — першої половини ХІІІ ст., яка завершилась у 1229 р.

3. ІНКВІЗИЦІЯ

Служителі церкви в усіх країнах переслідували єретиків і чинили жорстокі розправи над ними. Страшною карою було відлучення від церкви. Така людина була поза законом. Жоден вірянин під загрозою жорстокої кари не мав права їй допомагати, надавати прихисток.

У XIII ст. для боротьби з єретиками Папа створив особливий церковний суд — інквізицію.

Варто запам'ятати!

Інквізиція (від лат. — розслідування, розшук) — особливий суд католицької церкви, метою якого було переслідування єретиків. З ХІІІ ст. Папа Римський доручив цю справу спеціальним уповноваженим — інквізиторам, які володіли особистою недоторканністю, тобто непідсудністю місцевій світській і церковній владі.

Інквізиція широко використовувала стеження і доноси. Обвинувачуваних ув'язнювали і катували, намагаючись «вирвати» в них визнання провини. Не витримуючи катувань, чимало людей зводили наклеп на себе та інших. Ті, хто зізнавався в єресі, зазнавали різних покарань — від покаяння, тюремного ув'язнення й до страти. Так, іспанський інквізитор Торквемада прирік на спалення до 10 тис. осіб.

Засуджених до смерті передавали до рук світської влади для аутодафе — оголошення вироку, а також його виконання, зазвичай прилюдного спалення на вогнищі. Перше аутодафе відбулося у ХІІІ ст., останнє — у 1826 р. у м. Валенсія.

Аутодаф (картина художника Педро Берругете, 1475 р.)

Поміркуймо!

Як ви вважаєте, чи посилила церква своїми діями проти єретиків вплив на вірян?

4. ОРДЕНИ ЖЕБРУЩИХ ЧЕНЦІВ

Наприкінці ХІ ст. діяльність деяких монастирів суперечила євангельським ідеалам. Це породжувало тугу за колишньою простотою життя ченців. Тому впродовж XI—XV ст. виникають нові чернечі союзи зі своїми статутами — ордени.

Середньовічні ордени поділяють на такі групи:

• чернечі і жебрущі (августинський, домініканський, францисканський та ін.);

• духовно-рицарські (об'єднання рицарів-хрестоносців для збройного захисту християнства).

Варто запам'ятати!

Орден — організація ченців або рицарів зі своїми цілями й правилами поведінки.

КАРМЕЛІТИ

Початок ченцям, які жебракують, поклав орден кармелітів, заснований у 1156 р. хрестоносцем Бертольдом на горі Карміель у Палестині. Після завершення хрестових походів кармеліти переселилися до Європи як мандрівні ченці. Тут вони суворо дотримувалися особистої убогості.

ФРАНЦИСКАНЦІ

Однією із найбільш відомих і впливових організацій жебрущих ченців був орден францисканців. Його заснував у 1207 р. син багатого італійського купця Франциск Ассізький. Франциск проповідував любов і співчуття до ближнього, дбав про єдність церкви і боровся з єресями.

ДОМІНІКАНЦІ

Заснував орден домініканців у 1214 р. іспанський чернець Домінік де Гусман у м. Тулуза (сучасна Франція). Він вважав, що з єресями потрібно боротися переконаннями, прикладом особистого аскетизму (відмови від життєвих благ).

5. СХОЛАСТИКА. ТОМА АКВІНСЬКИЙ

Напрямом середньовічної християнської філософії була схоластика (у перекладі з грецької — шкільний, вчений). Її головною метою було обґрунтування релігійних догм (вчень). Яскравим представником схоластики був Тома Аквінський (1225-1274 рр.).

Тома Аквінський (картина художника Карла Крівеллі, 1476 р.)

Варто запам'ятати!

Схоластика — релігійна філософія, метод навчання у середні віки для пізнання світу і Бога.

В основі людської добропорядності, на думку Томи Аквінського, лежить «закон природи». Він є в серці кожної людини і закликає уникати зла та творити добро. Доброчесне життя є запорукою досягнення вічного блаженства в потойбічному світі.

Тома Аквінський зробив вагомий внесок у формування європейської правової системи. Важливим для нас є загальне визначення закону, запропоноване Томою Аквінським: «Закон — це спрямоване на загальний добробут та опубліковане встановлення розуму того, хто уповноважений опікуватися відповідним суспільством». На основі цього твердження висувається низка вимог до закону: розумність, спрямованість на суспільний добробут, офіційне прийняття і опублікування закону.

Філософію Томи Аквінського в 1879 р. рішенням Папи Лева ХІІІ було визнано основою католицького віровчення.

• 1. Поясніть, чому в Середньовіччі жорстоко боролися проти єретичних рухів. Хто, окрім католицької церкви, був зацікавлений у їхньому придушенні?