Характерні ознаки та представники родин, які є найважливішими в господарській діяльності людини: Магнолієві, Лататтєві, Жовтецеві, Гвоздичні

Магнолієві (лат. Magnoliaceae) — родина квіткових рослин з порядку магнолієцвіті (Magnoliales).

Зараз магнолієві є переважно субтропічними рослинами. Особливо велика різноманітність видів цієї родини спостерігається в Східній та Південно-Східній Азії, а також на південному сході Північної Америки, в Центральній Америці і на островах Карибського моря. Найбільша концентрація видів магнолієвих — на сході Гімалаїв, в Південно-Західному Китаї та в Індокитаї. У Південній півкулі відомі лише декілька видів, що трапляються в Бразилії і на Малайському архіпелазі. Серед видів, що заходять далеко на північ, варто назвати такі, як Магнолія зворотнояйцювата (Magnolia obovata), яку можна зустріти на островах Кунашир та Хоккайдо.

Поширення в Україні

Ряд представників родини інтродуковані в Україні, культивуються в умовах Криму. Окремі листопадні форми витримують умови відкритого ґрунту навіть на широті Києва, Львова, Ужгорода тощо.

Вічнозелені або листопадні дерева, чагарники, рідше ліани.

Листорозміщення чергове. Листя просте, черешкові, перистонерівні, цілокраї або лопатеві, звичайно з великими опадними прилистками, що обвивають бруньку. При опаданні прилистки залишають рубець навколо вузла.

Квітки поодинокі, двостатеві або рідко одностатеві, радіально-симетричні, в більшості видів великі (наприклад, у виду Магнолія великолиста (Magnolia macrophylla) діаметр квітки 32 — 46 см) і яскраві, розташовані на верхівці гілки або рідше в пазусі листка). У квітки зазвичай є три чашолистка та шість і більше пелюсток. Чоловіча частина квітки складається з багатьох спірально розташованих тичинок. Тичинки вільні або зі зрощеними нитками, зазвичай, з великим мікроспорангієм та короткою, слабо помітною ниткою. Гінецей (жіноча частина квітки) апокарпний (роздільний), складається з багатьох спірально розташованих простих маточок. Кожна маточка має верхню зав'язь з однією камерою і одною або більше сім'ябрунькою на краях. Всі частини квітки чітко розділені та відходять від довгастого квітколожа.

Плід складний, складається з численних, 1 — 2-насінних або більше, одногніздних плодів, розташованих на подовженому або головчастому ​​сухому або соковитому квітколожі. Насіння з шкірястою або костеніючою оболонкою, або з оболонкою, що твердне зсередини та соковитою зовні; ендосперм м'ясистий, маслянистий; зародок маленький, розташований з краю ендосперму.

Калюжниця болотна (Фото: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%B5%D1%86%D0%B5%D0%B2%D1%96#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Sumpfdotterblume_Portr%C3%A4t_Ausschnitt.jpg)

Жовтеце́ві (Ranunculaceae) — родина квіткових рослин. Латинська назва роду rānunculus у перекладі означає «жабеня», від rāna — «жаба».

Родина містить роди аконіт, анемона, дельфіній, жовтець, ломиніс, сокирки, сон, чемерник та ін.

Система APG II (2003) (як і система APG I (1998)) також визнає цю родину і розміщує її в порядку жовтецевоцвіті (Ranunculales), серед евдикотів. Родина складається з 50-65 родів, за оцінками з близько 1500—2500 видів, здебільшого трав'яних рослин (наприклад, реп'яшок пряморогий), але з деякими дерев'янистими в'юнкими рослинами (наприклад, ломиніс). Вони поширені у всьому світі. На теренах України зростає 152 види рослин цієї родини, котрі належать до 25 родів.

Деякі більш ранні класифікації включали до жовтецевих рід півонія (Paeonia), але зараз цей рід виділено в іншу родину — півонієві (Paeoniaceae).

Гвозди́кові, або гвозди́чні (Caryophyllaceae) — родина вільнопелюсткових рослин, що складається з однорічних або багаторічних трав і небагатьох напівчагарників.

Стебла вузлуваті із супротивним листорозміщенням.

У всіх видів, за небагатьма винятками, листя парне, супротивне, завжди просте, від майже лінійних до овальних, зрідка з невеликими плівчастими прилистки.

Суцвіття — розвилина (напівзонтик), верхівкове, дворозвилисте або багаторозвилисте, то розкидисте, то щільне, пучкувате.

Квітки двостатеві і зрідка одностатеві. Переважає перехресне запилення з допомогою комах; пиляки розкриваються раніше, ніж дозрівають маточки (протерандрія). Квітки правильні, з чашечкою і віночком. Чашечка з 4—5 вільними або зрослими чашолистками, віночок вільнопелюстковий, у пелюсток розвинуті нігтики і відгини, на межі яких часто є придатки у вигляді зубців (привіночок). Тичинок десять і рідко п'ять або менше. Зав'язь цільна; стовпчик 1 або декілька.

Плід в більшості випадків сухий, у вигляді коробочки, що розкривається зубцями або напівстулками, одногніздний, з центральним сім'яносцем; насіння у більшості багато, рідко одне. Рідко це ягода (дутень) або горішок (червець). Насіння дрібне, гладке або горбкувате, зародок більш-менш зігнутий, периферичний, ендосперм багатий на крохмаль.

Оцвітина або проста, або подвійна.

Гвоздикові ділять на три групи.

До першої групи належать рослини, подібні до лободових, бо їх квітки зібрані в клубочки і мають просту зелену оцвітину, їх виділяють іноді в окрему родину — червецевих, наприклад червець однорічний.

До другої групи належать рослини з вільнолистою чашечкою її з пелюстками, які не мають нігтиків (мокричник, зірочник).

Рослини третьої групи (смілки і гвоздики) мають зрослолисту чашечку і пелюстки з помітними нігтиками.

Серед гвоздикових багато бур'янових, лучних, лікарських і декоративних рослин.

Представники родини гвоздикових мають важливе господарське значення. Деякі представники гвоздикових, такі як лищиця, гвоздика, мильнянка, зірки введені в культуру і використовуються як декоративні рослини.

Гвоздичні містять різні фізіологічно активні речовини: флавоноїди, алкалоїди, вітаміни, органічні кислоти, фітоекдістероїди і сапоніни. Наявність даних речовин обумовлює застосування окремих видів родини — остудник голий (Herniaria glabra), представників родів лищиця (Gypsophila), колючолистник (Acanthophyllum), смілка (Silene) — у народній та офіційній медицині. Через значний вміст сапонінів ряд гвоздикових використовується як замінники мила, при виробництві пінобетону та східних солодощів. Багато видів дають хороше сіно, шпергель польовий (Spergula arvensis) сіється як кормова трава.

Отруйний для людини і худоби кукіль звичайний (Agrostemma githago). Бур'янами є зірочник середній (Stellaria media), стоголовник польовий (Vaccaria hispanica) і деякі інші види.

Лата́ттєві (Nymphaeaceae) — родина квіткових рослин порядку лататтєцвітих. Серед її представників багато декоративних видів, є також харчові і лікарські.

Як правило, Лататтєві — багаторічні кореневищні трави, за винятком однорічної евріали. Стебло всіх представників родини перетворилося на кореневище, або горизонтально занурене в донний субстрат, або має форму бульби. Залягають кореневища на різній глибині водойм. Так, латаття біле зростає на великих глибинах, що іноді сягають 5 м і більше, в той час як, наприклад, вікторія амазонська надає перевагу мілководдю і в Амазонці зазвичай росте на глибині не більше 2 м. В кореневищі, як і в інших частинах рослини, проходить складна система повітроносних каналів, по яких доставляється повітря. Кореневище утримується в ґрунті за допомогою коренів, розташованих в його вузлах.

Водний спосіб життя Лататтєвих, постійно пов'язаний з дефіцитом світла і кисню, призвів до гетерофілії, тобто різнолистості. Майже всі представники родини мають підводні і надводні листки. І ті, й інші розташовані на стеблі спірально. Плавуче повітряне листя різних родів сильно різниться за формою листкової пластинки, краю листка, ступенем розвитку на них епідермальних горбків, волосків і шипиків, а також за вмістом у них антоціану. Листова пластинка звичайно шкіряста, міцна, що забезпечує збереження її цілісності при сильних коливаннях води і зливах. Жилки листя добре помітні на нижньому боці листка, особливо у вікторії й евріали. Центр ваги плавучого листя розташований в місці прикріплення черешка. Листова пластинка плавучих листків завжди лежить на поверхні води. У разі сильного розростання рослин плавучі листки можуть щільно закривати всю поверхню водойми. Міцність і разом з тим еластичність черешків забезпечують рослинам вільне переміщення листя по поверхні під впливом течій та інших коливань води. Повітряні листки утворюються зазвичай влітку.

Найбільше листя у вікторії. Воно досягає в діаметрі 2 м і завдяки потужній листовій пластинці, краї якої до того ж загнуті вгору, здатне витримує вантаж до 35 кг.

У Лататтєвих поверхня листя не змочується завдяки восковому нальоту й утворенню горбкуватих виростів на епідермальних клітинах. Молоде листя покрите слизом, що виділяється спеціальними залозистими волосками. Фізіологічне значення цього слизу невідомо.

Квітка Victoria cruziana

Евріала

При проростанні насіння перші, так звані ювенільні листки зазвичай сильно відрізняються за формою від зрілого листя дорослої рослини, в тому числі вирощеного з кореневищ. Наприклад, у вікторії амазонської перший лист майже ниткоподібний, позбавлений листової пластинки, другий листок має листову пластинку ланцетно-стрілоподібної форми, а третій лист подовжено-стрілоподібною формою вже нагадує лист латаття, всі три листка залишаються під водою, і тільки четвертий лист плавучий; він виразно щитоподібний, плоский, як у латаття, а не з загнутими краями, як в дорослої рослини.

Квітки поодинокі, іноді дуже великі, зазвичай сидять на довгій квітконіжці, яка у деяких видів досягає в довжину 5 м. Вони двостатеві, актиноморфні, зазвичай спіроциклічні, з подвійною оцвітиною, за винятком ондінеї, у якої пелюстки відсутні. Чашолистків 5 або 4. Пелюстки численні, черепичасті.

Тичинки зазвичай численні. У більшості Лататтєвих тичинки примітивного типу, більш або менш стрічкоподібні. Пиляки дуже довгі, занурені в стерильну тканину тичинки.

Гінецей синкарпний, з 5 — 35 плодолистками, зазвичай із сидячою приймочкою. Зав'язь верхня (глечики та ондінея), напівнижня (латаття й вікторія) або нижня (барклая та евріала).

Цвітіння більшості Лататтєвих являє собою гарне видовище. Квітки евріали лише на короткий час витикаються з води. Барклая цвіте 2 дні і по відцвітанні занурюється у воду. Вікторія цвіте також протягом всього 2 діб, але її цвітіння, під час якого забарвлення пелюсток змінюється від білого до яскраво-рожевого або червоного, являє собою ефектну картину.

У Лататтєвих дуже своєрідне запилення. У евріали спостерігається підводна клейстогамія, або так звана гідроклейстогамія. Деякі ботаніки припускають, що барклаї і ондінеї також властива клейстогамія. Яскраві та запашні квітки латаття, глечиків і вікторії приваблюють різних комах, серед яких основну роль в запиленні відіграють жуки. Завдяки тому, що квітки Лататтєвих мають здатність закриватися в одних видів в вечірні, а в інших у ранкові години, жуки виявляються в свого роду «пастці», де вони залишаються до чергового відкриття квітки, поїдаючи тичинки і обсипаючись пилком, який вони переносять на інші квітучі рослини. Для залучення жуків на плодолистках вікторії є спеціальні харчові тільця. У глечиків спостерігається протогінія, яка забезпечує запилення квіток. У неї, крім аромату і яскравого забарвлення чашолистків, комах приваблюють нектарники, які утворюються на абаксіальному боці рудиментарних пелюсток.

Плід — губчаста синкарпна ягодоподібна багатолистянка, дуже різна за формою, величиною і будовою. Плід вікторії найбільший серед Лататтєвих і може досягати розмірів голови дитини. Він має форму урни і містить до 400 насінин. Плід ондінеї, найдрібніший за величиною, сягає завдовжки всього 14-17 мм і завширшки 8-10 мм. Насіння дрібне, з маленьким зародком, зануреним одним кінцем в слабо розвинений ендосперм, під яким є рясний крохмалистий перисперм. Плоди Лататтєвих, за винятком глечиків, достигають під водою. При цьому плід розпадається, насінини спливають на поверхню води і, одягнені слизом, деякий час плавають, нагадуючи ікру риб. Мабуть, саме тому вони привертають увагу птахів. Після руйнування слизу та принасінника насінини опускаються на дно, де й проростають. Насіння латаття, глечиків і, ймовірно, інших Лататтєвих може поширюватися водоплавними птахами і, можливо, також рибами. У природних умовах більшість Німфейних розмножується переважно вегетативно — кореневищами і бульбами, а глечики частіше насінням.