Урок:

Іван Нечуй-Левицький. «Запорожці». Композиційні та сюжетні особливості прозових творів.

31.01.2025
14 0
2 3
5 Клас

9

0

288

2

0

1

Залучено ШІ
При створенні цього матеріалу був залучений штучний інтелект.
Тільки для моїх підписників
Опис уроку (учням цей опис не показується):

Урок складено відповідно до підручника:

Українська література : підручник для 5 класу закладів загальної середньої освіти / В. В. Заболотний, О. В. Заболотний, О. В. Слоньовська, І. В. Ярмульська. – Київ : Літера ЛТД, 2022. – 208 с.

Відповідно до Модельної навчальної програми «Українська література. 5–6 класи» для закладів загальної середньої освіти (автори: Архипова В. П., Січкар С. І., Шило С. Б.)

Мета:

  • ознайомити учнів з життям і творчістю відомого українського письменника І. Нечуя-Левицького, його твором "Запорожці";

  • згадати про козацькі часи в Україні;

  • розвивати навички виразного читання, переказу та висловлення своїх суджень щодо прочитаного;

  • розвивати уяву, увагу, пам’ять, поповнити словниковий запас слів;

  • виховувати почуття патріотизму, пошану до героїчного минулого народу, почуття гордості за славне козацьке минуле нашої України – Запорозьку Січ.

Вміст уроку:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
Опис, який учні побачать перед початком уроку

Доброго ранку, п'ятикласники!

Сьогодні ми знову помандруємо нашою країною. Погляньте , будь ласка, на ці світлини і скажіть : куди ми потрапимо, коли познайомимося із твором Івана Нечуя-Левицького "Запорожці". Вже є підказка у самій назві.

0603jlt8-752c-940x529.jpg

0603jlta-cdb6-900x1600.jpg

0603jltb-f1bb-900x1600.jpg0603jltc-a41b-900x1600.jpg0603jltf-9777-900x1600.jpg0603jltg-e44e-900x1600.jpg

Здогадалися?

Так , вірно - Запорізька Січ.

Урок не містить жодного завдання. Додайте завдання.

Щоб додати завдання, оберіть категорію завдання на панелі запитань.

1

Метод "Мікрофон"

  1. Кого ви знаєте з відомих запорізьких козаків?

  2. Що ви знаєте про Запорізьку Січ?

  3. Які найголовніші риси характеру можна визначити у козака?

  4. Кого зараз називають справжнім козаком?

2

Коротко про письменника.

Перегляньте відео.

0603jm10-7dcc-484x375.jpg

Нечуй – літературний псевдонім письменника й педагога Івана Левицького. Народився митець на Черкащині в родині священника. Навчався в школі, яку організував його батько для сільських дітей. Згодом закінчив Київську духовну академію, проте допитливий юнак не захотів бути священником, а обрав педагогічну ниву й працював учителем. Водночас самотужки вивчав німецьку й французьку мови.

Письменник почав свою літературну діяльність у роки, коли писати українською мовою було заборонено. І про його твори, підписані псевдонімом І. Нечуй, не знали навіть товариші.

Іванові Нечую-Левицькому були дорогі історія українського народу, його мова й культура. Тому-то значне місце в спадщині митця посідають твори на історичну тематику. Наприклад, романтична казка «Запорожці», у якій сміливий юнак Карпо Летючий, нащадок славних запорожців, потрапляє в зачаровану Запорозьку Січ. Там серед дивовижної природи живуть мужні козаки...

Ну що, помандруємо до них разом?

3

Робота над змістом твору.

Прочитайте вміщений уривок.

"Запорожці"

(Скорочено)

Над Дніпром, коло славних порогів, у селі Старому Кодаку жив собі молодий лоцман Карпо Летючий. Як і всі лоцмани, він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, усю вдачу запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий, гарний з лиця, гарний із стану, кругом гарний, ще й до того сміливий! Ще змалку брав його із собою батько на байдаки та плоти, переводячи їх через пороги. Карпо знав добре всі пороги, всі забори, знав кожний камінь. Він любив пороги, бо зріс коло них. Карпо любив летіти стрілою прудким козацьким ходом через пороги, летіти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Дніпро на порогах, як реве Звонець або Дід і обливає бризками його гаряче лице.

Ото раз приплив до порогів великий байдак якогось багатого купця.

– Дай мені, отамане, лоцмана, та найпевнішого, найлуччого! – каже багатий купець до отамана.

– Нема в мене певнішого лоцмана, як Карпо Летючий, хоч він і молодий. Посилаю його, то все одно, що й сам їду, – відказав отаман.

* * *

Вода в Дніпрі стояла тиха й гладенька, як скло. А там десь, далеко внизу, вже стогнав, неначе під землею, перший поріг – Кодацький.

– Налягаймо на весла, друзі! – крикнув Карпо.

І гребці налягли на весла, а байдак полетів, неначе на крилах. Зашуміла вода й заревла. Кодацький поріг появився ввесь від берега до берега, ввесь білий, вкритий піною та бризками. Байдак загув і полетів з лави на лаву рівно, як стріла. В одну мить його перенесло через поріг. Вода оббризкала гребців і присипала Карпові кучері. Судно тихо загуло, як порожня бочка. Усі перехрестились.

Карпо не зоглядівся, як байдак минув Звонецький, Сурський і Лохманський пороги. Його смілива й горда душа палала щастям. Водяна курява й бризки тільки прохолоджували йому лице.

Коли се де не взялась вітрова полоса! Вітер дмухнув трохи збоку. Коло самісінького порога вода вкрилась неначе чорними воронами. Вітер ухопив судно й зніс трошки набік... У душі в Карпа похололо... Він сам кинувся до стерна, кричав на гребців, махав руками, налягав на стерно грудьми. Але нічого не помогло! Велика сила вхопила байдак і знесла набік. Байдак полетів з лави на лаву й черкнувся дном об Зелений камінь, котрий, одначе, не шкодить байдакам. Судно разом загуло, наче крикнуло й знов полетіло як стріла та все звертало вбік. Ще нижче його вхопив страшний камінь Крутько й обкрутив кругом себе... Байдак застугонів, зачепився довгим стерном за Крутька. Стерно хруснуло, як трісочка, і переломилося натроє. Тепер усе пропало, усе загинуло!

Карпо і гребці зняли руки до Бога.

* * *

От дивиться Карпо вниз – а між тими стінами росте пишний сад, про який тільки в казках розказують. Там розстеляються зеленою скатертю луки з такою травою, як і на землі. Там були розкидані невеличкі, але гарні пригорки, велике каміння. І все місце було гарне, як рай: зеленіло гаями, лужками, садками, виноградом. Між зеленою травою цвіли всякі квітки. Карпо бачив під самою скелею, де він лежав, пишний рожевий кущ, чув навіть пахощі від рож і васильків.

Два чоловіки йшли просто до того місця, де був Летючий. На їх були високі чорні шапки із червоними верхами, сині кунтуші з рукавами навідкид.

– А чого ти, хлопче, заліз туди, куди тобі не годилось би лізти? – спитали вони в Карпа. – Хто ж ти такий? Що ти за людина?

– Я... – почав Карпо та й не доказав, бо забувся, як його звали.

– Злазь до нас!

– Нема кудою злізти, бо скеля крута, як стіна! – крикнув Карпо і почув, що його голос зовсім змінився: став дзвінкий, рівний, голосний. Карпо заговорив, неначе пісню заспівав.

– Скачи, не бійся! – крикнули ті люди до Карпа.

Карпо скочив і зараз почув, що він тихенько спускається на землю, як обережна птиця спускається з неба на дерево. Ті люди піддержали його за руки і постановили на траву.

Карпо глянув на тих людей і трохи злякався, і здивувався, і замилувався: такі вони були високі, рівні, дужі! Такі вони були гарні на вроду, що він таких людей не бачив ні між панами, ні між простими селянами.

– Еге, ти, хлопче, з України? – промовив один з них, і голос його розсипався між скелями, як весняний перший грім.

– З України, – тихо обізвався Карпо.

– Хто ж ти такий, хлопчику? – спитали вони.

– Я лоцман на порогах... Летючий на прізвище, – сказав Карпо, а ймення свого все-таки не пригадав.

– Правда, ти розбив байдака?

– Правда, – промовив Карпо, і та гірка правда прийшла йому на пам’ять, як дуже давній бог зна колишній сон.

– А знаєш, хлопчику, хто ми? – спитали вони в Карпа. Карпо тільки глянув на їхні чорні очі й великі шовкові вуса.

– Ми козаки, запорожці. Чи ти чув що про запорожців?

– Чув, що колись за порогами була Січ; мені батько дещо розказували.

– Отож, щоб ти знав, тут тепер Запорозька Січ, – промовив один запорожець, – ото бач, як зруйнували Січ, а помочі нам не було де взяти, то наші характерники й зачарували Січ. Із того часу наша Січ із островом, із гетьманом, із козаками отут! Нашу Січ поглинув Дніпро. Чи бачиш – ондечки далеко-далеко ворушаться попід гаєм, за отією скелею, неначе червоні квітки? То наше січове товариство.

* * *

І обидва козаки повели Карпа назустріч тому товариству. Вони троє ввійшли в невеличкий лісок. У тому ліску зовсім не було тіні; скрізь попід деревом блищав однаково ясний, теплий світ.

Карпо озирнувся і побачив, що через обох запорожців було видко кожне дерево, кожну квітку. Запорожці здалися йому тінню, одначе він не злякався, бо страху там зовсім не було на тому світі.

Зараз за ліском вони стріли інших козаків. Запорожці сиділи на зеленій траві групами, сиділи на дрібному камінні, стояли по два, три, розмовляли між собою і всі поглядали на Карпа, як на якесь диво. Усі козаки були високі, рівні та здорові; усі були гарні, повбирані в гарну одежу, неначе в свято або в неділю. Вони стиха розмовляли, а Карпові здалося, що то ревуть страшні Дніпрові пороги.

– Оце наш січовий курінь! Ми побачимо ще не один курінь, поки дійдемо до нашого гетьмана, – промовив один запорожець.

– До гетьмана! До гетьмана! – закричали деякі запорожці, і слідком за Летючим і за його двома проводирями посипались усі козаки.

От вони йдуть та йдуть і зайшли в тихе, спокійне місце, навкруги обставлене камінням. У тім крузі, під самою високою кам’яною стіною, був пишний сад, а в тому саду росло всяке дерево. На дереві висіли спілі яблука та груші, червоніли вишні та черешні, червонів та жовтів спілий виноград, порозкладавши широкий лист і важкі кетяги ягід скрізь по камінню. Те місце було зовсім відгороджене; тиша була там аж мертва.

У тому саду скрізь попід деревом стояли кам’яні лавки, а на лавках сиділи старі запорожці. Їх бороди біліли як сніг, а вуса у всіх були чорні. Старі запорожці відпочивали. На їхніх старих, поважних лицях спочивали думи. Сиділи, позгортавши руки й посхилявши важкі голови. Карпо глянув на них, і йому здалося, що вони повироблювані з каміння або з дерева.

Уже Карпо перейшов через сад, а вони аж тоді встали, як наблизився перший курінь і закричав: «До гетьмана! До гетьмана!»

Тільки що Карпо минув високу кам’яну огорожу, він побачив уже другий сад, весь зелений, весь засаджений квітками, а з того саду лився чоловічий голос, та такий же гарний та дзвінкий! Хтось співав козацьку думу, дуже старинну. Голос той лився низом, як грім, то підіймався вгору і дзвенів, як голосний дзвін, а під той голос стиха грала бандура, неначе птиця щебетала. Карпо ввійшов у сад і побачив, що ту думу співав сивий кобзар, сидячи на камені, а кругом його сиділи й стояли козаки середніх літ і слухали старинну думу про козацьких гетьманів, про славні давні діла на Україні.

– До гетьмана! До гетьмана! – стиха промовили старі запорожці, і кобзар перестав грати й співати. Усі козаки знялися з місця та рушили до гетьмана.

– Яке діло маєте, шановне товариство? – спитав гетьман, і Карпо чув, що земля під ним задрижала.

– Хіба ж не бачили, ясновельможний гетьмане? Чоловік прибув до нас з України.

Гетьман тільки тоді кинув оком на Летючого, довго дивився на його, і дві сльози впало з його очей на землю. На тім місці вже лежали дві рожі.

– Чи ти, хлопче, з України? Як же ти за йшов до нас? Чи не наслав тебе до нас Бог і народ?

– Я розбив байдака на порогах і не знаю сам, як я сюди зайшов.

– Сину мій любий, сину мій милий! Я б тебе обняв, та боюсь задушити тебе від моєї великої сили, від щирого серця, – промовив гетьман і стиха поцілував Летючого. – Скажи ж мені, сину, що там діється в Україні?

– Нічого, – відказав Летючий.

– Чи пам’ятають в Україні про гетьмана й козаків? Чи згадують?

– Трохи пам’ятаємо. Старі люди дещо розказують. Трохи чули від кобзарів.

– Чи не говорили вам про нас ченці або вчені люди?

– Ні. Ніхто про те нам нічого й не згадував.

Гетьман важко зітхнув і поклав свою булаву на камінь. Із каменя так і бризнули левкої та фіялки кругом булави, а виноград оплів навкруг камінь і послався по траві.

– Ходімо ж, козаки, до церкви та поспитаємо в Бога, що діяти нам, та помолимося Богу за Україну.

– До церкви! До церкви! – загули навкруги козаки.

Гетьман відв’язав меч і застромив у камінь. Меч увігнався в скелю, як у віск, а з-під меча задзюрчала кров.

Гетьман тихою ходою виступив уперед – і козаки розступилися на обидва боки. Гетьман був вищий і кращий від усіх запорожців: високий, як Палій; гарний, як Мазепа; сміливий, як Богдан Хмельницький. Його лице блищало, як раннє сонце. Слідком за гетьманом два сиві запорожці повели Карпа, а за ними роєм посипалась уся громада. Скільки можна було скинути оком, червоніли шапки та кунтуші. Усе військо йшло широким зеленим полем, а по обидва боки росли чудові гаї та сади. У тих садах росло дерево із золотим та срібним листом, а між тим деревом траплялося часом і просте дерево садове, і оце на одному були спілі овочі, а на другому тільки що наливалися, а третє дерево стояло в білому цвіту.

4

Дайте відповіді на запитання :

  • Чи сподобався вам твір?

  • Що незвичайного, дивовижного ви помітили в ньому?

  • Які вміння виявляв хлопець із дитячих років?

  • Чи випадкове його прізвище у творі?

  • Чому саме Карпа отаман дав за лоцмана багатому купцеві?

  • Куди потрапив Летючий після катастрофи?

  • Яких людей він побачив у квітучому саду?

  • Яке враження вони справили на юнака?

  • Що дізнався Карпо про Запорозьку Січ?

5

Словникова робота.

  1. Пороги – кам’яниста або скеляста ділянка в руслі річки.

  2. Лоцман – провідник суден, добре обізнаний із певними ділянками моря, річки.

  3. Байдак – великий торговий човен.

  4. Отаман - ватажок козаків.

  5. Звонець, Дід – пороги на Дніпрі.

6

Встанови відповідність між словом та його значенням:

Слово
Значення
1

Байдак

А

чаклун, чарівник

2

Курінь

Б

великий човен

3

Лоцман

В

військова одиниця

4

Характерник

Г

провідник суден

7

Ідейно-художній аналіз тексту "Запорожці"

Паспорт твору

Автор – Іван Нечуй-Левицький

Рік написання – 1873

Жанр - літературна фантастична казка

Рід - епос

Тема: захоплення рідною історією , культурою, мовою, славним минулим нашого народу.

Ідея: уславлення запорожців як національного ідеалу, волелюбства та нескореності духу спонукає замислитись над майбутнім, минулим і сучасним.

Головна думка: кожен народ має пам’ятати про свою історію, берегти свою самобутність і боротися за свободу.

Головні персонажі твору:

Карпо Летючий: лоцман, який потрапляє на зачаровану Запорозьку Січ.

Гетьман зачарованої Січі – мудрий і могутній козак, що править підводною Запорозькою Січчю.

Козаки-запорожці – мешканці підводної Січі, які жили там після її знищення.

8

Рефлексія.

Продовж речення

  • Мене зацікавила історія козацьких часів тому, що …

  • Козаки можуть бути взірцем для наслідування серед представників сучасної молоді тому, що …

9

Домашнє завдання.

Дочитавши казку, визначте реальне та фантастичне, запишіть до таблички:

Реальне у казці

Фантастичне у казці

Рефлексія від 0 учнів

Сподобався:

0

Так: 0

Ні: 0

Зрозумілий:

0

Так: 0

Ні: 0

Потрібні роз'яснення:

0

Ні: 0

Так: 0

Рекомендуємо

Іван Нечуй-Левицький. Літературна казка «Запорожці». Композиційні та сюжетні особливості прозових творів.

Іван Нечуй-Левицький. Літературна казка «Запорожці». Композиційні та сюжетні особливості прозових творів.

439

Аватар профіля Лизько Валентина Степанівна
Українська література
5 клас

33 грн

Іван Нечуй-Левицький. Літературна казка «Запорожці». Образи-персонажі твору.

Іван Нечуй-Левицький. Літературна казка «Запорожці». Образи-персонажі твору.

826

Аватар профіля Лизько Валентина Степанівна
Українська література
5 клас

33 грн

Олександр Гаврош. «Неймовірні пригоди Івана Сили». Композиційні особливості, проблематика твору

 Олександр Гаврош. «Неймовірні пригоди Івана Сили». Композиційні особливості, проблематика твору

725

Аватар профіля Лизько Валентина Степанівна
Українська література
7 клас

33 грн

Жанрові та композиційні особливості твору «Джури козака Швайки»

Жанрові та композиційні особливості твору «Джури козака Швайки»

939

Аватар профіля Лизько Валентина Степанівна
Українська література
6 клас

33 грн

ПЧ №3. Іван Нечуй-Левицький «Микола Джеря»

ПЧ №3. Іван Нечуй-Левицький «Микола Джеря»

480

Аватар профіля Лизько Валентина Степанівна
Українська література
8 клас

35 грн

Єдність трьох світів – композиційна особливість «Лісової пісні»

Єдність трьох світів – композиційна особливість «Лісової пісні»

741

Аватар профіля Удовик Надія Іванівна
Українська література
10 клас

25 грн

Схожі уроки

Василь Стефаник. Життєвий та творчий шлях.

Василь Стефаник. Життєвий та творчий шлях.

653

Аватар профіля Білецька Оксана Вікторівна
Українська література
10 клас

Ліна Костенко. Творчий шлях. Громадянська позиція митця

Ліна Костенко. Творчий шлях. Громадянська позиція митця

754

Аватар профіля Ніколенко Марина Олександрівна
Українська література
11 клас

М.Коцюбинський. Повість "Дорогою ціною"

М.Коцюбинський. Повість "Дорогою ціною"

808

Аватар профіля Кот Оксана Анатоліївна
Українська література
8 клас

Григір Тютюнник "Климко". Доля дитини в часи воєнного лихоліття. Ідея самопожертви

Григір Тютюнник "Климко". Доля дитини в часи воєнного лихоліття. Ідея самопожертви

2243

Аватар профіля Бурбела Людмила Василівна
Українська література
7 клас

О. Кобилянська. «Valse melancolique»

О. Кобилянська. «Valse melancolique»

398

Аватар профіля Вусата Юлія Анатоліївна
Українська література
10 клас

М. Гоголь. Повість «Тарас Бульба». Внутрішній епічний розмах твору; піднесено героїчний образ головного героя.

М. Гоголь. Повість «Тарас Бульба».  Внутрішній епічний розмах твору; піднесено героїчний образ головного героя.

603

Аватар профіля Вусата Юлія Анатоліївна
Українська література
9 клас