Іван Франко. Короткі відомості про митця і його багатогранну творчість. «Захар Беркут». Історична основа повісті. ТЛ: історична повість.

Іванові Франку належить понад 5000 творів у різних галузях літератури й науки. Випущені у світ 50 томів – лише третина від написаного. На початку ХХст. ім’я Франка набуває широкої популярності. «Академія в одній особі» ­- називали його сучасники. До того ж він вільно володів чотирнадцятьма мовами.

У 1916 році професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець, звернувся з листом-проханням у Нобелівський комітет щодо присудження Іванові Франку Нобелівської премії. На жаль, не судилося, бо нагороду вручають живим, а 28 травня 1916 року письменника не стало.

Дослідники-франкознавці порівнюють творчість І.Франка з велетенським морем, глибини якого ще далеко не пізнані. І сьогодні ми з вами зробимо ще один крок у вивченні творчості Івана Яковича Франка.

27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині у сім’ї відомого на всю округу коваля народився рудоволосий, ясноокий хлопчик. Ясьо (так звала мати сина) ріс розумною дитиною. У нього виникало безліч запитань, з якими він звертався до дорослих. А ті не завжди могли задовольнити допитливість хлопчика і здебільшого відповідали: «Виростеш — про все дізнаєшся сам». Родина Франків жила, як на ті часи, в достатках. Ріс хлопчик роботящим, товариським. Він залюбки допомагав батькам по господарству, любив і розумів підгірську природу.

Мати Івася, ласкава й співуча, надзвичайно любила українську пісню. Так з голосу матері хлопчик запам’ятав багато народних пісень.

Батько славився як чудовий ремісник і людина непересічного розуму. У Нагуєвичах височів хрест, викуваний ним на честь скасування панщини в Галичині.

Великою мрією неписьменних батьків було дати освіту своїй дитині. У шість років віддають Івася до школи у сусіднє село, звідки була родом мати, оскільки тамтешня школа вважалася кращою, ніж у Нагуєвичах. Потім І. Франко переходить до так званої нормальної школи при монастирі в Дрогобичі *, а згодом — до Дрогобицької гімназії. Навчаючись тут, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав на стружках у домовинах, які виготовлялися у її столярній майстерні.

Вчився хлопчик легко, оскільки від природи був здібним, мав надзвичайну пам’ять. З допомогою дядька по матері, як пише І. Франко в автобіографічному листі, за десять днів він навчився читати українською мовою. «...Шевченка... я вивчив майже всього напам’ять (а пам’ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!)»,— згадує письменник роки навчання. А до того був ще й дуже працьовитий.

Івась рано залишився сиротою. Коли йому було дев’ять років, помер батько. Залишившись півсиротою, Іван почав підробляти на життя, пишучи учням твори. Вчитель дивувався, що всі вихованці раптом так порозумнішали, перестали списувати, зуміли кожен по-своєму розкрити тему. Він і уявити не міг, що більшу частину творчих робіт класу писав Франко.

У сім’ю прийшов вітчим, Гринь Гаврилик, який уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя. Працьовитий, добрий чоловік доклав усіх зусиль, щоб хлопець здобув освіту.

Шкільна рада ухвалою 9.04.1868 р. звільнила І.Франка за його здібності від плати за навчання.

У шістнадцять років І. Франко втратив матір, вітчим одружився вдруге.

Зі спогадів його сучасників постає середній на зріст худорлявий юнак з рудуватою кучерявою чуприною, високим чолом, ясними очима, з рішучим виразом обличчя, з привабливою, захоплюючою манерою вести розмову. Серед ровесників відрізнявся ще й тим, що все вмів робити, надзвичайно швидко писав, читав, швидко орієнтувався в різних ситуаціях. Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами.

14 жовтня 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Юнак тут виявив свої здібності і вже з січня 1876 р. почав одержувати 21085 злотих із заохочувальної стипендії фонду С.Гловіпського, а також, як найталановитіший студент, був звільнений від оплати за навчання.

12 червня 1877 року Іван Якович був заарештований за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства (за зв'язки з “неблагонадійними”). Він провів у камері з кримінальними злочинцями 11 місяців. А після другого арешту, в 1880 році (березень-червень), ледь не помер з голоду.

Задля захисту докторату Франко один семестр провчився у Чернівецькому університеті, а потім поїхав до Віденського університету.

Влітку 1889 року його було заарештовано втретє (на три тижні) – за розмови про те, що незабаром не буде кордонів між Галичиною і Україною.

У 1895 р. почалася підготовка до виборів у сейм. Система виборів була далеко не справедливою: селянський депутат обирався від 75 тисяч виборців, шляхетський – від п'ятдесяти чоловік. І.Франко про ці вибори сказав: “Я кандитував у Галичині і випробував “повну законність галицьких виборів, так сказати, на власній шкірі”.

У 1898 р. по округу Тернопіль – Збараж – Скалат І.Франко ще раз балотувався до державної ради, але знову безуспішно.

• Велич І.Франка надзвичайна. Свідченням цього є факт, що Всесвітня Рада Миру 9 квітня 1956 р. в Стокгольмі ухвалила відзначати цей рік (а тоді виповнювалося сто років від дня народження Франка) у всіх країнах світу.

• Франко на сьогодні єдиний український поет, щодо номінування якого на здобуття Нобелівської премії з літератури доступні відомості (інформація про номінантів є закритою впродовж 50 років).

В архіві Шведської академії зберігається документ № 19 за 1915 рік, де Франко вказаний за № 4, однак лауреатом того року став Ромен Роллан. Із номінацією виступив 25 листопада 1915 року священик УГКЦ доктор Йосип Застирець із Відня. Кандидатура Франка була підтримана доктором Гаральдом Г'єрне із Упсали.

Івана Франка 28 травня 1916 року не стало, тому його виключили зі списку претендентів. А нагорода у тому році дісталася шведському поетові Вернеру фон Гейденстаму.

• На його честь названо астероїд 2428 Каменяр.

• Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” — так традиційно називали себе корінні галичани. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” (1905) Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…”

• У І.Франка було багато псевдонімів — Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, Віршороб, Не-Давид (близько 100 псевдонімів).

• Він був першим професійним українським письменником, який відважився жити з праці пера. Не мав державної роботи, не мав жодних нагород, не мав кафедри в університеті.

• Іван Якович переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літераСловнковатур. Вільно володів 14 мовами.

• Проблемне питання. За жанром твір Франка «Захар Беркут» – історична повість. Як ви розумієте цей термін?

• ЗАПИСАТИ У ЗОШИТ НАСТУПНЕ.

  Словникова робота

  Історична повість – твір, побудований на історичному сюжеті, у якому широко відтворені певна епоха та її діячі.

• ПРОЧИТАТИ

• Щоб зрозуміти задум автора, потрібно з'ясувати, які історичні події лягли в основу твору, а саме – історичну основу твору (ЦЕ напад у 40-х роках ХІІІ ст. монголо-татарських орд, очолюваних онуком Чингісхана Батиєм, які, захопивши Київ, прямували через Карпати в Угорщину).

• Що, на вашу думку, спонукало І. Франка до написання повісті «Захар Беркут»?

• Поштовхом до написання твору було оголошення у 1882 р. в народовському журналі «Зоря» літературного конкурсу на кращий твір з сучасного життя, а ще ліпше – з історичного минулого народу. У листі до М. Павлика І.Франко писав, що повість має бути «ідеальна, з життя, а ще ліпше з бувальщини нашого народу. Отже, я пишу повість історичну, з XIII віку (напад монголів), та ідеальну (по поніманню характерів). Повість хоч і містить у собі багато історичної і неісторичної декорації, все-таки, надіюсь, збудить живий інтерес і у сучасних людей». Отже, звертаючись до історії, Франко прагнув зацікавити читачів рішучою боротьбою українського народу, аби героїзм предків став тією традицією, яку необхідно наслідувати і розвивати. Крім того, письменник висловив мрії про майбутнє, нове, вільне від експлуатації, справедливе суспільство.

  • Що ви знаєте з історії про боротьбу руського народу проти монголів?

  • У 1241 році внук Чингісхана Батий вогнем і мечем плюндрував землі Київської Русі. Орда безжалісно шматувала живе тіло руського народу, нівечила його душу, несла смерть, сіяла спустошення і рабство. Після впертої оборони був зайнятий і зруйнований Київ. В історичній повісті «Захар Беркут» всі герої не історичні, а, як стверджував сам автор, є витвором художньої фантазії. Але це ніскільки не зашкодило історизмові твору, не суперечило його художній правді. Та є у творі і те, що підтверджується історичними документами. Вся сюжетна канва твору будується на достовірному історичному факті — нападі монголо-татар. Письменник точно називає імена їхніх ватажків, накреслює маршрути походів, згадує про битву на р. Калка, про Данила Галицького. Другим джерелом повісті став фольклор – перекази та легенди, які народ зберіг у своїй пам'яті. Таким чином, «Захар Беркут» – це художній сплав історії та легенд, їх мистецьке творче осмислення.

  Факт потоплення в Карпатах монголів в історії не відомий. Але народ у фольклорних творах опоетизував «славні діла славних прадідів». Велике значення має і переказ про Сторожа – величезного кам'яного стовпа. Цар велетнів, цей «святий» камінь є своєрідним уособленням життя і ворогом богині смерті Морани. «Кажуть, – йдеться у переказі, – що колись Морана ще раз ізбере свою силу, щоб нею завоювати ... Тухольщину, але отсей заклятий Сторож упаде тоді на силу Морани і роздавить її собою». Так і сталося. В Тухольській долині знайшли свою смерть добірні сили завойовників. У примітці до твору Франко вказує на ще один фольклорний матеріал, яким користувався, – народний переказ про монахів київських печер, пов'язуючи його зі Скитом Манявським. Цей переказ письменник творчо використав, розповідаючи, як формувався світогляд Захара Беркута.

ПРОЧИТАТИ З 1 ПО 4 РОЗДІЛИ ПОВІСТІ "ЗАХАР БЕРКУТ" - ст.47-64.

ДАТИ ПИСЬМОВО ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ.

1.Навіщо письменник звертається до минулого?

2.Яке протиставлення вимальовується вже в пролозі твору?

3.Події якого року описано в повісті?

4.Яка пора року стояла в тухольських горах?

5.З якими героями ви зустрілися у першій частині повісті? Запишіть їх імена й дайте письмово характеристику кожному з них.

6.Чому твір на історичну тему починається з побутової сцени полювання?