Історія, напрями розвитку овочівництва. Сучасні досягнення

Мета: формування нових знань з овочівництва; отримання теоретичних і практичних знань з біології розвитку рослин.

Овочівництво – досить ефективна високоприбуткова і конкурентоспроможна галузь аграрного сектору економіки, яка останніми роками стала також одним із лідерів у нарощуванні експорту продукції.

Овочівництво – одна з основних галузей сільського господарства головним якої є вирощування овочів та забезпечення населення високоякісною овочевою продукцією. Населення у всіх країнах світу потребує цілорічного споживання овочів. Саме тому завданням овочівництва є розробка та впровадження технологій цілорічного вирощування різноманітної, високоякісної, екологічно безпечної овочевої продукції у свіжому і переробленому вигляді, та доведення її до споживача, а також розширення сортового і гібридного асортименту овочевих рослин.

Вирощування овочів завжди було і залишається досить економічно і енергетично затратним процесом. Тому головним завданням овочівництва як науки є досконале вивчення біологічних особливостей овочевих культур та способів і методів одержання високих врожаїв овочевої продукції із мінімальними затратами коштів і праці.

Овочеві рослини вирощуються в закритому та відкритому грунті, тобто в природних та штучних умовах.

Вирощування овочів в теплиці - ФермерДохід від вирощування органічного хрону може сягати 100 тис. доларів — SuperAgronom.com

Овочами називають соковиті органи трав’янистих рослин (коренеплоди, бульби, пагони, стебла, листки, бруньки, суцвіття, плоди, цибулини та ін.) одно-, дво- та багаторічних культур,' які використовують як продукти харчування і для промислової переробки. Залежно від хімічного складу, смакових якостей їх споживають сирими (огірки, салат, редиску, моркву та ін.), вареними, квашеними, засоленими (капусту, помідори, огірки), обробленими при високій температурі (баклажани) і сушеними (моркву, цибулю, петрушку, кріп та ін.). Овочі — цінний харчовий і дієтичний продукт. Вони містять вуглеводи, білки, жири, вітаміни, мінеральні солі, органічні кислоти. За вмістом сухої речовини овочі, крім гороху, квасолі і часнику, поступаються перед іншими продуктами харчування. Так, в огірках і кабачках сухої речовини 4—7 %, у коренеплодах — 11—17, у зеленому горошку — до 20, у часнику— до 35%. Білка в овочах також небагато (1—2 %), лише бобові культури та часник містять його 5—7 %. Овочі містять мінеральні солі від 0,4 до 2,5—3 % . Енергетична цінність овочів низька. Однак це не знижує їх харчової цінності, тому що вони позитивно впливають на діяльність нервової системи, органів внутрішньої секреції і травного каналу. Оскільки більшість овочів містить близько 96 % води, то енергетичний ефект від них незначний . Однак, згідно з рекомендаціями вчених, у добовому раціоні людини на овочі має припадати 12—15 % енергетичного ефекту їжі (0,4—0,5 кг на 1 людину). Середньорічна норма споживання овочів на одну людину становить 161 кг. Найбільше використовують помідори (39 кг), капусту білоголову (ЗО кг), огірки, моркву (по 15,5 кг), оскільки вони містять необхідні для людського організму речовини, вміст яких в інших продуктах харчування незначний. Овочі є основним джерелом біологічно активних речовин у раціоні людини, при цьому найбільш корисні вони у свіжому вигляді. До складу їх входять майже всі поживні речовини, необхідні для активізації фізіологічних процесів, зберігання високої імунності і працездатності організму. Багато овочів містить ефірну олію, яка поліпшує смак і запах їжі, а отже, підвищує апетит, посилює виділення шлункового соку, що, в свою чергу, поліпшує процеси травлення та засвоєння білка, жирів, хліба, м’яса, риби тощо. Клітковина овочів посилює перистальтику кишок і сприяє виведенню з організму холестерину та радіонуклідів. Овочі є основним джерелом вітамінів, які позитивно впливають на обмін речовин і фізіологічні функції організму, а також підвищують його захисні властивості. Це — каротин, або провітамін А (нормалізує зір і процеси росту), аскорбінова кислота, або вітамін С (підвищує стійкість організму до цинги та інших хвороб, а також зменшує вміст холестерину в крові), тіамін, або вітамін В1 (сприяє ембріональному розвитку плода), нікотинова кислота, або вітамін РР (стимулює роботу органів травлення, прискорює утворення амінокислот, регулює роботу нервової системи). Більшість овочів запобігають захворюванням і сприяють виліковуванню від багатьох з них. Цибуля, часник, хрін та редька містять фітонциди і мають бактерицидні властивості. Капуста ефективна при лікуванні виразки шлунка, атеросклерозу, захворювань печінки, шкіри. Зелені овочі застосовують для лікування і профілактики недокрів’я, атеросклерозу, ожиріння, онкологічних хвороб. Вони поліпшують роботу серця, сприяють видаленню з організму надлишків холестерину. Коренеплоди столових буряків містять антоціан (синій пігмент), який регулює кров’яний тиск. Пектин і клітковина овочів сприяють виведенню з організму шкідливих речовин. Вживання салату, селери, часнику підвищує тонус організму. Для організму людини велике значення мають і мінеральні речовини, які є в овочевій продукції, Так, у савойській капусті, коренеплодах моркви і листках шпинату багато заліза, яке входить до складу крові; в капусті, цибулі, листках петрушки, кропу — кальцію, потрібного для формування скелета, в часнику, горошку зеленому, хроні — фосфору, який входить до клітинного ядра. Вживання овочів нейтралізує шкідливу кислотність, яка нагромаджується в організмі людини. Систематичне вживання овочів сприяє підвищенню стійкості організму людини до захворювань, особливо навесні. Отже, овочі є не лише продуктами харчування, а й засобом оздоровлення і лікування. Свіжі і перероблені овочі широко використовують у народному господарстві. З них виготовляють перші та другі страви, салати, тушкують, а також використовують для різних приправ. Більшість із них е цінною сировиною для консервної промисловості, де з них виготовляють консерви, соки, маринади, цукати тощо. Цінність овочів обумовлена ще й тим, що деякі з них придатні для тривалого зберігання (білоголова капуста, морква, столові буряки, петрушка, цибуля, часник та ін.). Такі культури протягом зимового і частково весняно-літнього періоду можна використовувати у свіжому вигляді. При збиранні врожаю овочеві культури мають багато побічної продукції (листя капусти, столових буряків, нестандартна продукція моркви, стебла кукурудзи тощо), яку згодовують сільськогосподарським тваринам. Деякі овочеві культури (моркву, гарбузи та ін.) широко використовують безпосередньо на корм тваринам. Овочівництво — галузь рослинництва, яка займається вирощуванням овочевих і баштанних культур. Основним завданням його є вирощування овочевих культур для безперебійного забезпечення населення свіжою, маринованою, консервованою, квашеною і висушеною продукцією. Одним з основних завдань овочівництва є насінництво овочевих культур, метою якого, є забезпечення товарних господарств якісним насінням і садивним матеріалом овочевих культур. Овочівництво як наукова дисципліна вивчає біологію овочевих культур, технологію вирощування високих урожаїв їх у відкритому і закритому грунті з мінімальними затратами праці та коштів. Більшість овочевих культур порівняно з польовими вимогливіші до умов вирощування (вологи, родючості грунту, тепла, освітлення), що визначає особливості їх агротехніки. Залежно від кліматичних умов зони овочеві культури вирощують в умовах зрошення (у посушливих районах) і без нього (у помірно зволожених). Розрізняють овочівництво відкритого грунту (овочі вирощують у польових умовах) і закритого (у спеціальних приміщеннях — теплицях, парниках, малогабаритних плівкових покриттях, на утеплених грядах). Створення у спорудах закритого грунту сприятливого мікроклімату дає можливість збирати 2—4 врожаї овочевих культур протягом року і забезпечувати населення свіжими овочами в зимово-весняний період. На відміну від інших галузей рослинництва в овочівництві широко застосовують метод розсади, дорощування і вигонку рослин. Так, вирощуючи овочі методом розсади, товарну продукцію мають у більш ранні строки. Урожай помідорів, огірків при вирощуванні цим методом збирають на 10—20 днів раніше, ніж при висіванні насіння в грунт. За допомогою дорощування і вигонки свіжу продукцію овочевих культур збирають узимку і рано навесні: у теплицях і парниках проводять вигонку цибулі на зелене перо, петрушки на зелене листя, а восени дорощують цвітну капусту. В овочівництві поширене також штучне дозарювання помідорів і динь.

В овочівництві України розрізняють три основні напрями: велике товарне овочівництво відкритого грунту, товарне овочівництво закритого грунту (потребує значних матеріальних затрат на створення технічної бази) і присадибне (для власних потреб). Товарне овочівництво зосереджується переважно поблизу великих міст, промислових центрів і переробних підприємств.

Овочеві культури відомі людині дуже давно. Спочатку вживали дикі рослини, а з розвитком землеробства (близько 10—15 тис. років тому) деякі з них були окультурені. За архівними даними, на території нашої країни овочі вирощували ще до утворення Київської Русі. Понад 1500 років -|Гому слов’яни вирощували їх у долинах між Дніпром і Дністром. Овочівництво як галузь розвивалося досить повільно. Лише з другої половини' XIX ст., з розвитком промислового капіталізму, будівництвом міст, промислових центрів, залізниць, воно набуває промислового значення. У цей час овочівництво розвивалося навколо великих міст і мало комерційний' характер. З овочевих культур вирощували капусту, цибулю, часник, столову моркву, столові буряки, огірки, кавуни, диню, горох, боби, квасолю, щавель, хрін та ін.- Наприкінці XIX — на початку XX ст. інтенсивно зростають площі під овочевими культурами в районі Донбасу і на півдні України. Високі врожаї овочів вирощують на зрошуваних землях. Овочівництво стає товарним і високорентабельним. Закритий грунт в Україні почали використовувати з середини XVIII ст. У спорудах закритого грунту вирощували сіянці і розсаду для одержання більш ранньої овочевої продукції. Найбільш стародавній тип закритого грунту — парники. Пізніше в парниках крім сіянців і розсади почали вирощувати огірки і зеленні культури (цибулю на перо, зелень петрушки, щавель тощо). Основним типом парників був котлованний на біологічному паливі (кінському гною). З середини XIX ст. в поміщицьких господарствах з’являється більш удосконалений вид закритого грунту — односхилі теплиці. Як правило, вони були стелажними на боровому обігріві, використовували їх для вирощування сіянців, розсади, огірків, зеленних культур і квітів у зимово-весняний період. Наприкінці XIX — на початку XX ст. набувають поширення двосхилі грунтові і стелажні теплиці, в яких крім розсади, огірків і зеленних культур вирощують помідори, перець, баклажани, ранню і цвітну капусту. У першій половині XX ст. в розвитку овочівництва відбулися докорінні зміни: почалася організація великих товарних господарств, розширювалося парниково-тепличне господарство, створювалося вітчизняне насінництво овочевих і баштанних культур. Почалась підготовка агрономічних кадрів. Розвивається овочівництво у поліських районах. У 1940 р. площа під овочевими культурами досягала 486 тис. га, а валовий збір овочів — 5 млн 436 тис. т. Великої шкоди овочівництву завдала Велика Вітчизняна війна. На тимчасово окупованій території повністю було зруйноване парниково-тепличне господарство, втрачені кращі сорти, занепало насінництво. Валове виробництво овочевої продукції знизилось у два рази і в 1945 р. становило 2,835 млн т. Після закінчення війни були розроблені відповідні заходи щодо відновлення і розвитку овочівництва, визначені завдання щодо впровадження у виробництво механізації і хімізації та прогресивних технологій вирощування овочів. Почалося будівництво гідропонних теплиць. Все це сприяло відновленню галузі, і вже в 1955 р. виробництво овочів в Україні досягло 4 млн 677 тис. т. В 1970 р. валове, виробництво овочів перевищило довоєнний рівень. Розроблялися і впроваджувалися у виробництво інтенсивні технології вирощування овочевих культур з мінімальними затратами праці. Значно збільшилося і виробництво овочевої продукції на душу населення .

Слід зазначити, що розміщення овочевих культур на території України залежить від їх біологічних особливостей і природно-кліматичних умов окремих регіонів. Так, для теплолюбних культур найкращі умови створилися у південних районах. Саме тут розміщені основні посіви баштанних культур і баклажанів, понад 80 % перцю солодких сортів, близько 75 % помідорів. У Лісостепу найбільше вирощують огірків (33,4 %) і цибулі (16,9 %). Великі площі займають тут і помідори (21,3 % загальної площі овочевих культур). Полісся і західні області України є районами достатнього зволоження, тому тут найбільш сприятливі умови для вирощування капусти, огірків, столових коренеплодів. Зеленні овочеві культури вирощують в усіх зонах України. Виробництво їх концентрується переважно поблизу великих міст і промислових центрів.

Для збільшення валових зборів овочевої продукції велике значення має спеціалізація господарств і агропромислових об’єднань, організація фермерських господарств і орендних підрозділів. В умовах ринкової економіки необхідно приділяти значну увагу присадибному овочівництву і виділенню садово-городніх ділянок міському населенню. Передбачаються подальші наукові розробки І вдосконалення інтенсивних та індустріальних технологій, створення нових високопродуктивних сортів і гібридів, стійких проти хвороб та шкідників і придатних для механізованого збирання, впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду. Поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва овочів дасть змогу господарствам зосередити зусилля на розвитку основної галузі, удосконалювати технологію виробництва, організацію праці і управління, цілеспрямовано підвищувати кваліфікацію кадрів. Це сприятиме зростанню продуктивності праці та зниженню собівартості продукції. При організації спеціалізованих фермерських господарств і переведенні на орендні відносини овочівництва в господарствах набагато підвищиться зацікавленість власників у збільшенні виробництва овочевої продукції. Це, в свою чергу, передбачає своєчасне виконання всіх технологічних процесів, що сприятиме підвищенню якості продукції та своєчасному надходженню її на ринок. Збільшення біля великих міст і промислових центрів кількості та розмірів садово-городніх ділянок сприятиме забезпеченню значної кількості населення власною екологічно чистою овочевою продукцією у свіжому і переробленому вигляді, зменшить потребу в ній міської торгівлі та заготівлі на зиму на плодоовочевих базах. Слід зазначити, що збільшувати виробництво овочевої продукції треба не за рахунок розширення посівних площ, а в результаті підвищення врожайності овочевих культур, поліпшення їх якості та зниження собівартості. Велике місце в інтенсифікації овочівництва відводиться розширенню площі закритого грунту, де врожайність овочевих культур підвищується в 10—15 разів порівняно з відкритим. Це сприятиме збільшенню виробництва свіжої овочевої продукції в зимово-весняний період, забезпеченню нею населення і вивезенню за межі країни. Важливими питаннями розвитку овочівництва є поглиблення спеціалізації і впровадження інтенсивних технологій, вивчення і ,вдосконалення системи управління якістю продукції. Це насамперед виробництво високоякісних овочів, заготівля і реалізація їх, а також удосконалення прямих зв’язків поле— магазин. Суть інтенсивної технології полягає в оптимізації умов вирощування овочевих культур на всіх етапах їх росту і розвитку. В інтенсивній технології передбачаються розміщення посівів після кращих попередників у системі сівозмін, впровадження високоврожайних сортів інтенсивного типу, оптимальне забезпечення рослин елементами живлення з урахуванням вмісту їх у грунті, інтегрована система захисту рослин від шкідників і хвороб та знищення бур’янів, своєчасне і високоякісне виконання всіх технологічних прийомів, спрямованих на підвищення врожайності овочів і підтримання родючості грунту. Для виробництва високоякісної овочевої продукції велике значення матимуть наукові розробки вчених України. Сучасні технології дають можливість вирощувати овочеву продукцію на збалансованому за поживними речовинами органо - мінеральному фоні, у 3— 5 разів зменшити внесення в грунт гербіцидів та пестицидів у період догляду за культурами, широко застосовувати біологічний метод боротьби з шкідниками та хворобами І одержувати екологічно, чисту продукцію.