Інгаляції

Інгаляція

Інгалятор:
1-стаканчик
2-резервуар
3-спиртівка
4- трубка для вдихання

Інгаляція (від лат. Inhalo — вдихаю) — шлях введення в організм лікарських засобів або біологічно активних речовин з потоком вдихуваного повітря. Інгаляцію застосовують головним чином для профілактики і лікування гострих та хронічних захворювань верхніх дихальних шляхів, бронхів і легень, для профілактики й купірування приступів бронхіальної астми, для лікування захворювань слизової оболонки ротової порожнини та ін.

Інгаляційним способом вводять лікарські речовини у формі аерозолей. Вони надходять у кров шляхом дифузії через легеневу тканину і швидко проявляють загальну дію.

Для проведення інгаляцій використовуються, як правило, спеціальні апарати, що працюють за принципом пульверизаторів (інгалятори). Вони застосовуються для розпилення і вдихання аерозолів.

Лікарські речовини можна вводити в організм хворого також в газоподібному стані. Для цього застосовують паровий інгалятор. В пароутворюючу рідину (частіше звичайну воду) додають натрію гідрокарбонат, рослинні олії, ментол (таблетки валідола), утворюючи таким чином лужний розчин олійних речовин. У стаціонарних умовах при можливості досить дрібного розпилення речовин використовують інгаляції антибіотиків.

До інгаляцій відноситься також вдихання газів (кисню, оксид азоту та ін). Для олійних інгаляцій використовують рослинні олії: мендальна, персикова і багато інших, зараз в аптеках їх безліч. Іноді до олії додають ментол (1-3%), який має болезаспокійливі і слабкі бактерицидні властивостями. При інфекційних ураженнях носоглотки добре допомагають інгаляції антибіотиків з додаванням евкаліптової олії. Якщо при цьому виникає гіперемія і сухість слизових оболонок дихальних шляхів, необхідно скасувати антибіотики. На курортах використовують природні аерозолі, частіше за все лужні. Іноді поєднують лужні інгаляції з олійними. У цих випадках спочатку дихають лугами, а потім, після 15-хвилинної перерви, — олійними, тому що олійна плівка перешкоджає попаданню ліків на слизову оболонку.

Інгаляцію можна застосовувати як профілактичний захід для захисту дихальних шляхів від шкідливих впливів на слизову оболонку.

Види інгаляцій

Інгаляція

Розрізняють 5 основних видів інгаляцій: парові, тепло-вологі, електроаерозольні, олійні, сухі інгаляції.

1. Діючою основою парових інгаляцій є пара, яка при вдиханні викликає посилений приплив крові до слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, що сприяє відновленню її функції і вгамовує біль. Для парових інгаляцій використовують ментол, тимол, евкаліптову олію. Температура пари на видихові респіратора складає 55—62 °С. Тривалість інгаляції 5—10 хв.

2. При тепловологій інгаляції відбувається розпилення підігрітої рідкої лікувальної суміші: ізотонічного (0,9 %) і гіпертонічного (2—3%) розчинів натрію хлориду, 1—2% розчину натрію гідрокарбонату. До неї можна включати бронхолітики. Температура суміші для інгаляцій складає 38—42 °С. Тривалість процедури залежить від швидкості розпилення ліків. На одну інгаляцію витрачають 75—200 мл розчину.

3. Аерозолі (електроаерозолі) кімнатної температури   широко використовують у портативних інгаляторах. На одну інгаляцію витрачають 2—6 мл ліків.

4. Олійні інгаляції мають не тільки лікувальне, а й профілактичне значення (при професійному контакті зі свинцем,  ртуттю, бромом, аміаком). Виконуючи олійну інгаляцію, слизову оболонку дихальних шляхів змащують тонким шаром олії з метою захисту її від різноманітних подразнень і щоб запобігти всмоктуванню токсинів. При атрофії слизової оболонки це зменшує відчуття сухості в горлі.

Використовують по 0,5—1 мл рослинної олії (маслинова, евкаліптова, персикова) і риб'ячого жиру, які в легенях майже повністю розщеплюються і всмоктуються. Тривалість інгаляції 5-7 хв.

5. При сухих інгаляціях розпилений у розчині порошок змішується з сухим гарячим повітрям, з якого вода випарюється, а найдрібніші часточки лікарської речовини, вільно проникають глибоко у бронхи.

Інгаляції призначають для боротьби з. інфекцією, розрідження харкотиння, захисту слизової оболонки дихальних шляхів від подразнюючої дії різних чинників; для поліпшення прохідності дихальних шляхів.

Переваги методу інгаляції полягають у тому, що лікарські засоби, обминаючи печінку, в незміненому вигляді потрапляють безпосередньо в ділянку патологічного процесу.

Недоліки методу такі: неточність дозування, можливі подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, недостатнє проникнення в ділянку патологічного процесу у разі порушення прохідності дихальних шляхів.

АЕРОФІТОТЕРАПІЯ

АЕРОФІТОТЕРАПІЯ (грец. aer — повітря + phyton — рослина + therapeia — догляд, лікування) — введення БАР рослин у формі аерозолю або шляхом інгаляцій. А. є одним з ефективних науково обґрунтованих напрямків традиційної медицини, що використовується для профілактики та лікування різних захворювань. Аерозольна терапія найчастіше застосовується для лікування та профілактики захворювань органів дихання завдяки відхаркувальному, загальностимулювальному та болезаспокійливому ефекту. Під час кипіння суміші лікувальних настоїв та ефірних олій утворюється водяна пара, насичена лікувальними природними компонентам, які зумовлюють багатофакторний вплив: седативний (олії апельсину, валеріани, лимону, резеди, лаванди, шавлії), тонізуючий (олії гвоздики, жасмину, ірису, лаванди, лавра), адаптогенний (олії м’яти та часнику), спазмолітичний (олії м’яти, анісу та фенхелю), гіпотензивний (олії м’яти, шавлії та лаванди) та бактерицидний (олії шавлії, м’яти, лаванди, евкаліпту, фенхелю, піхти)

Правила поводження взимку (перегляньте, будь ласка, відео): https://www.youtube.com/watch?v=xixuOkbHAm8&t=370s