Гвоздичні

Гвозди́кові, або гвозди́чні (Caryophyllaceae) — родина вільнопелюсткових рослин, що складається з однорічних або багаторічних трав і небагатьох напівчагарників.

Поширені гвоздикові по всій земній кулі від Субарктики до Арктики. Представники цієї родини зростають в різноманітних умовах — в тундрі, лісах, на луках, у степах, напівпустелях і пустелях, піднімаються до альпійського гірського поясу, досягаючи межі снігового покриву. Найбільше число видів зустрічається в області стародавнього Середземномор'я, районах Центральної і Східної Азії. Гвоздичні відіграють велику роль у багатьох трав'янистих рослинних угрупованнях і здатні рости в пустелях, тундрах, високогір'ях субтропіків і тропіків, де вони представлені своєрідною килимовою формою.

Серед гвоздикових багато бур'янових, лучних, лікарських і декоративних рослин.

Представники родини гвоздикових мають важливе господарське значення. Деякі представники гвоздикових, такі як лищиця, гвоздика, мильнянка, зірки введені в культуру і використовуються як декоративні рослини.

Гвоздичні містять різні фізіологічно активні речовини: флавоноїди, алкалоїди, вітаміни, органічні кислоти, фітоекдістероїди і сапоніни. Наявність даних речовин обумовлює застосування окремих видів родини — остудник голий (Herniaria glabra), представників родів лищиця (Gypsophila), колючолистник (Acanthophyllum), смілка (Silene) — у народній та офіційній медицині. Через значний вміст сапонінів ряд гвоздикових використовується як замінники мила, при виробництві пінобетону та східних солодощів. Багато видів дають хороше сіно, шпергель польовий (Spergula arvensis) сіється як кормова трава.

Отруйний для людини і худоби кукіль звичайний (Agrostemma githago). Бур'янами є зірочник середній (Stellaria media), стоголовник польовий (Vaccaria hispanica) і деякі інші види.