Григір Тютюнник. Коротко про дитинство письменника. Повість «Климко». Доля дитини в часи воєнного лихоліття.

«Климко» не є суцiль автобiографiчною: змалку Григiр не жив у машинiста паровоза ФД, нiколи не був нiким усиновлений, як Климко, мав матiр, але Климкова дорога по сiль i Григорiв двотижневий шлях iз Донбасу до рiдного дому багато в чому подiбнi. До того ж образ дядька Кирила певною мiрою перегукується з образом рiдного письменникового дядька Филимона, образ тiтки Марини – з образом жiнки, котра нагодувала малого подорожнього, коли вiн попросив тiльки води, ще й у дорогу дала картопельки. Образ картоплi, до речi, у повiстi зринає в найкращому вираженнi й стає виразною художньою деталлю – картопля на чужому полi, де не зовсiм ретельно зiбрали врожай, рятує Климка вiд голоду пiд час його подорожi у Слов’янськ. Кожна картоплина – це шанс на життя, тому хлопчик так бережно перелiчує все, що зумiв знайти. Маленький Климко – рухлива, кмiтлива й непосидюча дитина. Саме таким був Григiр i в дитинствi, й у свої зрiлi роки: «Вiн завжди був у русi. Любив стежки-дороги своєї землi – там зустрiчалися йому люди – маленькi частинки великого народу, без яких вiн не мiг жити, бо й сам був невiд’ємною часткою народу, його духу. А дороги, якi течуть збоку великих трас, Григiр Тютюнник любив особливо, казав: “Там вистоянi характери людськi, там i мова як чистий узвар”».

Повiсть «Климко» – благодатний художнiй текст для виховання в дiтей найкращих людських рис. Учитель має продумати важливi вузли проблемної роботи на уроцi, належно використати методичний апарат пiдручника й повною мiрою залучити учнiв до роботи з текстом, адже ще китайський мудрець Конфуцiй наголошував: усе, що ми чуємо, – рано чи пiзно забуваємо, все, що ми бачимо, – ми завжди пам’ятаємо, а все, що робимо, – ми вмiємо. Отже, у нашому випадку надзвичайно важливими стають словесне малювання i праця з пiдручником, iз тек- стом повiстi: коментування найскладнiших уривкiв, виписування цитат, складання планiв до образiв персонажiв, робота над художнiми засобами.