Гостра дихальна недостатність.

Тема. Гостра дихальна недостатність. Охорона праці в галузі

Актуальність теми: гостра дихальна недостатність - синдром, який супроводжує всі критичні стани в різних галузях медицини, зумовлюючи розвиток недостатності інших органів і систем. При лікуванні хворих з гострою дихальною недостатністю значну роль відіграють середні медичні працівники, на яких покладено завдання динамічного спостереження за станом хворого та асистенція при виконанні життєворятуючих операцій та маніпуляцій - ШВЛ, трахеостомії, конікотомії.

Навчальні цілі заняття:

Знати: клініку та принципи інтенсивної терапії при різних видах гострої дихальної недостатності.

Вміти: діагностувати гостру дихальну недостатність, проводити заходи невідкладної допомоги та догляду за хворими.

Виховна ціль: розвивати почуття відповідальності за своєчасність і правильність професійних дій.

Практичні навички та професійні вміння:

• вимірювання артеріального тиску та оцінювання показників;

• визначення пульсу та оцінювання показників;

• надання невідкладної допомоги при гострій лівошлуночковій та гострій правошлуночковій недостатності, астматичному статусі, ларингоспазмі.

• надання невідкладної допомоги при утопленні в морській і прісній воді, странгуляційній асфіксії;

• розрахунок дози та введення гепарину;

• видалення стороннього тіла з верхніх дихальних шляхів;

• виконання всіх видів маніпуляцій;

• дотримання правил техніки безпеки, професійної безпеки, протипожежної безпеки, протиепідемічного режиму та охорони праці в галузі під час роботи з колючо-ріжучими інструментами, кисневими балонами, електроапаратурою;

• дотримання принципів медичної етики та деонтології.

ГОСТРА ДИХАЛЬНА НЕДОСТАТНІСТЬ (витяг)

Необхідні дії

1. Збір анамнезу

1.1. Збір анамнезу захворювання:

1.1.1. Встановити точний час від початку нападу ГДН.

1.1.2. Встановити причину нападу.

1.1.3. Встановити, чи були у минулому такі напади ГДН.

1.1.4. Встановити, за яких умов виник/є ГДН - чи пов’язаний він з травмою, хронічним захворюванням легень, фізичним, психоемоційним навантаженням або впливом можливих токсичних речовин.

1.1.5. З’ясувати, чи виникали напади задухи при ходьбі, чи примушували зупинятися, їх тривалість у хвилинах. Чи знімались ці напади бронхолітиками або іншими ліками специфічного призначення.

1.1.6. Чи схожий цей напад задухи на ті відчуття, що виникали раніше при фізичному навантаженні чи з інших причин за інтенсивністю та характером.

1.1.7. Чи посилились та почастішали напади задухи останнім часом.

1.2. Збір анамнезу життя:

1.2.1. Встановити, які лікарські засоби приймає пацієнт щоденно.

1.2.2. З’ясувати, які лікарські засоби пацієнт прийняв до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.

1.2.3. З’ясувати наявність факторів ризику серцево-судинних та респіраторно-обструктивних захворювань або інших етіологічних причин: хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), бульозна хвороба, травма грудної клітки, артеріальна гіпертензія, тютюнопаління, цукровий діабет, гіперхолестеринемія. Виявити в анамнезі інші супутні захворювання: порушення ритму серця, порушення мозкового кровообігу, онкологічних захворювань, виразкової хвороби шлунку та 12-палої кишки, захворювань крові та наявність у минулому кровотеч тощо.

1.2.4. Зібрати загальний алергологічний анамнез та з’ясувати чи є алергічні реакції на прийом лікарських засобів.

2. Проведення огляду та фізичного обстеження

2.1. Оцінка загального стану та життєво важливих функцій: кровообігу, дихання, свідомості за алгоритмом САВDE (Додаток № 2).

2.2. Відповідно до показань усунути порушення життєво важливих функцій організму – кровообігу, дихання.

2.3. Візуальна оцінка: голосно пропонують відкрити очі і запитують: «Що у Вас болить?». Якщо хворий не виконує інструкції, лікар поплескує хворого по плечу, щоці і ще раз пропонує відкрити очі. Лікар нахиляється до хворого на відстань до 15-20 см від його дихальних шляхів і слухає його дихання. Відсутність дихання, а також звуки сипіння, хропіння, харчання, клекотання свідчать про порушену прохідність дихальних шляхів.

2.4. За відсутності потреби в реанімаційних заходах проводять вторинний огляд – більш детальне неврологічне та соматичне обстеження. Колір шкірних покривів, вологість, наявність харкотиння, ознаки набухання шийних вен.

3. Оцінка стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта

3.1. Пульс, його характеристика, АТ.

3.2. ЧД, його характеристика. Лікар спостерігає за екскурсією грудної клітки, частотою та ритмом дихання.

3.3. Аускультація легень: наявність вологих або сухих хрипів, бронхіальне дихання, дихання не вислуховується.

3.4. Аускультація, встановлення або виключення (у разі травми) підшкірної емфіземи, крепітації реберних уламків.

3.5. Вимірювання артеріального тиску на обох руках.

3.6. Перкусія ділянки серця: звернути увагу на наявність збільшення границь серцевої тупості.

3.7. Пальпація в ділянці серця: оцінити верхівковий поштовх та його локалізацію. Слід мати на увазі, що у деяких пацієнтів з ГДН при фізичному обстеженні причиною відхилень від нормальних показників може бути: інтоксикація, зневоднення, як наслідок хірургічного або інфекційного захворювання.

4. Проведення інструментального обстеження

4.1. Реєстрація ЕКГ у 12 відведеннях.

4.2. У разі, коли на початку клінічних проявів ГДН на фоні серцево- судинних порушень, відсутні електрокардіографічні ознаки, реєстрацію ЕКГ необхідно повторювати з інтервалом 20-30 хвилин.

4.3. Пульсоксиметрія (визначення сатурації крові киснем, норма – 85% - 100%).

3.1.2.3. Лікувальна тактика

1. Необхідні дії.

Обов’язкові:

1. Забезпечення прохідності дихальних шляхів. Очищення ротової порожнини від слизу, блювотних мас, крові, пошкоджених зубів, сторонніх тіл.

Положення пацієнта (за відсутності дихання: на спині (горизонтально, на твердій поверхні). За наявності ефективного дихання: на боці. У хворих з регургітацією за наявності ефективного кровообігу: на боку з опущеним головним кінцем) лежачи з піднятою злегка головою або на боці (якщо причина не травматичного походження). При западанні язика потрійний прийом Сафара: розгинання голови в атланто-окципітальному зчленуванні; виведення нижньої щелепи вперед-вверх; відкривання рота.

Положення на спині з максимальним розгинанням голови та відведенням нижньої щелепи вперед, звільнити ротову порожнину від біомас та ввести повітровід.

Хворим з ГДН необхідно обмежити фізичне навантаження, забезпечити повний психологічний спокій, не дозволяти пацієнту самостійно пересуватись. Використання 100% кисню та седація хворих з задишкою та кисню сприяють зменшенню інспіраторного зусилля, а відповідно і набряку легень.

2. Проведення оксигенотерапії показане пацієнтам зі зниженням сатурації менше 95%. Інгаляцію зволоженим киснем проводити за допомогою маски або через носовий катетер зі швидкістю 3-5 л/хв.

2. Забезпечення венозного доступу

Усім пацієнтам у перші години захворювання або у разі виникнення ускладнень показана катетеризація периферичної вени. Венозний доступ проводиться шляхом виконання стандартної процедури венозної пункції з дотриманням заходів асептики/антисептики катетером для внутрішньовенної пункції, який ретельно фіксується пов’язкою.

3. Надання екстреної медичної допомоги

Обов’язкові:

Лікування ГДН проводиться з урахуванням етіопатогенетичних причин. Комплекс терапевтичних заходів має бути направлений на відновлення газообміну та підтримку гемодинаміки.

1. Знеболення у випадках важкої торакальної або поєднаної травми (в/в, в/м введення

анальгетиків, наркотичних знеболюючих препаратів).

2. Оксигенотерапія суміші кисню шляхом застосування назофарінгеальної маски,

маски наркозно-дихальної, ендотрахеальної або трахеостомічної трубки.

3. Підтримка належної прохідності дихальних шляхів.

4. Бронхо- та муколітики.

5. Стимулятори дихального центру.

6. Штучна вентиляція легень, у разі неефективного спонтанного дихання (ЧД 40 і

більше дихань за хвилину).

3.1.2.4. Госпіталізація

Необхідні дії

Обов'язкові:

1. Всі пацієнти з підозрою на ГДН незалежно від статі, віку та інших факторів підлягають терміновій госпіталізації. У ЗОЗ необхідно взяти медичну документацію та попередні результати обстеження пацієнта. Пріоритетним завданням бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги є транспортування пацієнтів в центр (відділення), де можливе надання спеціалізованої медичної допомоги.

2. Під час транспортування необхідно забезпечити моніторування стану пацієнта, проведення лікувальних заходів та готовність до проведення реанімаційних заходів.

3. Транспортування здійснюється на ношах після стабілізації стану пацієнта у відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги багатопрофільної лікарні, або оминаючи приймальне відділення, безпосередньо у відділення інтенсивної терапії, реанімаційне відділення, операційний блок, де проводиться екстрена спеціалізована медична допомога.

(витяг)

Необхідні дії

1. Збір анамнезу

1. Збір анамнезу захворювання:

1.1.1. Скарги на момент огляду.

1.1.2. Встановити час нападу.

1.1.3. Встановити тривалість бронхіальної астми та тривалість даного нападу.

1.1.4. Встановити наявність подібних станів в минулому та їх тривалість.

1.1.5. Чи почастішали напади останнім часом.

1.2. Збір анамнезу життя:

1.2.1. Встановити, які лікарські засоби приймає пацієнт щоденно.

1.2.2. З’ясувати, які лікарські засоби пацієнт прийняв до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.

1.2.3. З’ясувати які лікарські засоби використовували для зняття подібних станів.

1.2.4. Зібрати загальний алергологічний анамнез та з’ясувати чи є алергічні реакції на прийом лікарських засобів.

2. Проведення огляду та фізичного обстеження

2.1. Оцінка положення тіла, колір шкіри, можливість розмовляти.

2.2. Оцінка стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта

2.2.1. Пульс, його характеристика, АТ, аускультація серця.

2.2.2. ЧД, його характеристика, наявність дистанційних хрипів, участь в диханні додаткової мускулатури.

2.2.3. Аускультація та перкусія легень.

2.2.4. Характер мокротиння і його виділення.

3. Проведення інструментального обстеження

3.1. Пульсоксиметрія.

3.2. Реєстрація ЕКГ.

4. Невідкладна долікарська медична допомога при бронхіальній астмі (напад) та астматичному статусі

4.1. Заспокойте пацієнта;

4.2. Дайте пацієнту доступ повітря; допоможіть пацієнту вільно дихати (підніміть підборіддя та обережно відхиліть голову назад, розстебніть одяг);

4.3. У разі втрати свідомості та виникнення зупинки дихання – розпочніть (за умов наявності відповідних навичок) серцево-легеневу реанімацію;

4.4. Знайдіть медикаменти, які приймає пацієнт, амбулаторну карту пацієнта і покажіть медичному працівнику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

4.5. Не залишайте пацієнта без нагляду.

Лікувальна програма.

1. У випадку нападу БА оптимальною терапією являються інгаляційні лікарські засоби:

• глюкокортикоїди (беклометазон, флутиказон), які гальмують розвиток реакції негайного типу, зменшують вираженість запалення і набряк, покращують мукоциліарний транспорт);

• селективні β2- адреноміметики короткої дії (фенотерол, сальбутамол), які застосовують для зняття нападу, дія починається через 5 хвилин після введення;

• М - холіноблокатори (іпратропію бромід), який починає діяти через 20-40 хвилин, досягаючи максимуму через 1-2 години;

• комбіновані лікарські засоби (беродуал: β₂-адреноміметик + М-холіноблокатор). Інгібітори фосфодіестерази або метилксантини (теофілін, амінофілін) менш ефективні.

1. При недостатній ефективності слід додатково на догоспітальному етапі ввести амінофілін (еуфілін) 2%-5,0(10,0) мл внутрішньовенно повільно на фізіологічному розчині та глюкокортикоїди системної дії: дексаметазон 4-8 мг внутрішньовенно на фізіологічному розчині.

При астматичному статусі терапія, яка застосовується для зняття нападу бронхіальної астми, є недостатньою.

Лікувальна програма при астматичному статусі.

• Обов’язкова інгаляція кисню.

• Надійний зв’язок з веною (зазвичай – з периферійною).

• Інфузія кристалоїдних розчинів (фізіологічний розчин 200,0 мл), яку можна поєднувати з повільним крапельним введенням еуфіліну (2%-10,0 мл), що попередить його негативні побічні ефекти.

• Поліпшення реологічних властивостей крові (гепарин 5000 од., реосорбілакт або сорбілакт 200,0 мл внутрішньовенно крапельно).

• Глюкокортикоїди внутрішньовенно крапельно з розрахунку 0,06- 0,125 метилпреднізолону (2-4 ампули) кожні 6-8 годин.

• При необхідності – інтубація трахеї та штучна вентиляція легень.

Характеристика кінцевого очікуваного результату лікування.

У випадку нападу бронхіальної астми:

• зменшення явищ гострої дихальної недостатності,

• нормалізація дихання та показників гемодинаміки.

У випадку астматичного статусу:

• його купірування,

• стабілізація параметрів гемодинаміки,

• попередження ускладнень

• досягнення транспортабельності пацієнта.

Госпіталізація показана при частих, повторних нападах, виникненні ускладнень, при виникненні астматичного статусу.

Особливості госпіталізації: на ношах, напівсидячи або сидячи з можливістю опору руками та забезпечення оксигенотерапії і інфузійної терапії під час транспортування.

Симптоми ларингоспазму:

1. Складний натужний вдих, супроводжується хрипами, свистом.

2. Тахікардія.

3. Зростаюче напруження м’язів обличчя, шиї, грудей. При вдиху помітно втягування м’язової тканини всередину проміж ребер.

4. Шкіра блідне, синіє, покривається холодним потом.

5. Хворий мимоволі відкидає голову високо назад, а також широко розкриває рот.

6. При тривалому ларингоспазмі пульс у нього може ставати ниткоподібним і слабким.

7. Протягом декількох секунд можливе припинення дихальних функцій (апное), згодом, внаслідок накопичення вуглекислоти дихання відновлюється.

СТЕНОЗ ГОРТАНІ (витяг)

Прояви стенозу гортані діляться на чотири стадії:

I стадія - стадія компенсації. При цьому наголошується дихання стає рідше і глибше, відзначається скорочення пауз між вдихом і видихом, уражень серцебиття.

II стадія - стадія неповної компенсації. На цій стадії дихання стає шумним. Таке дихання називається стридорозне. Відзначається утруднення вдиху, відзначаються втягування міжреберних проміжків над грудиною і над ключицями. Шкірні покриви стають блідими. Хворий стає неспокійним. Подальше наростання ознак стенозу іноді відбувається дуже швидко. Тому в разі неефективності проведеного консервативного лікування вже в II стадії слід проводити хірургічне втручання, спрямоване на відновлення прохідності дихальних шляхів.

III стадія - стадія декомпенсації. Ця стадія характеризується вкрай важким станом хворого. Він часто займає вимушене положення - напівсидячи в ліжку з трохи закинутою головою. Дихання ще більш гучне, гортань при цьому виробляє максимальні рухи вниз при вдиху і вгору при видиху. Обличчя хворого синюшне, іноді з почервонінням щік. Також наголошується синюшність губ, кінчика носа, кінчиків пальців.

IV стадія - стадія асфіксії (задухи). Характеризується виникненням різкої втоми, з'являється байдужість, сонливість. У пацієнта відзначаються розширені зіниці, прискорене поверхневе дихання, яке іноді стає переривчастим. Пульс стає слабким. Шкірні покриви блідо-сірі. Може бути втрата свідомості, а також мимовільне відходження сечі і калу.

Необхідні дії Обов'язкові:

1. Збір анамнезу

1.1. Збір анамнезу захворювання:

1.1.1. Встановити, чи були перед цим у хворого ознаки інфекційної хвороби (підвищення температури тіла, кашель).

1.2. Збір анамнезу життя:

1.2.1. Чи був колись подібний стан до цього часу.

1.2.2. Якщо у хворого до цього були ознаки інфекційного захворювання встановити, які лікарські засоби приймає пацієнт щоденно.

1.2.3. З'ясувати, які лікарські засоби пацієнт прийняв до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.

1.2.4. Зібрати загальний алергологічний анамнез та з'ясувати, чи є алергічні реакції на прийом лікарських засобів.

2. Проведення огляду та фізичного обстеження

2.1. Оцінка загального стану та життєво важливих функцій: свідомості, дихання, кровообігу за алгоритмом ABCDE.

2.2. Відповідно до показань усунути порушення життєво важливих функцій організму - дихання, кровообігу.

2.3. Візуальна оцінка:

2.3.1. Колір шкірних покривів, вологість, наявність набухання шийних вен.

3. Оцінка стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта

3.1.1. Пульс, його характеристика, АТ.

3.1.2. ЧД, його характеристика.

3.1.3 Вимірювання артеріального тиску на обох руках.

3.1.4. Перкусія легень.

3.1.5. Аускультація легень: наявність вологих хрипів.

4. Лікувальна тактика

4.1. Невідкладна долікарська медична допомога при при ларингоспазмі:

4.1.1. Розташувати пацієнта напівсидячи.

4.1.2. Важливо розстебнути комір, бюстгальтер, ремені, зняти тугі резинки.

4.1.3. Дорослих при ларингоспазмі попросити стримати на кілька секунд дихання, щоб накопичилася всередині організму вуглекислота запустила механізми зняття м’язової судоми.

4.1.4. Під час нападу можна створити теплий вологий режим у ванній кімнаті: набрати в ємність гарячої води, дихати парою 5-10 хвилин.

4.1.5. Провести відволікаючі процедури (теплі ванни ніг, зігріваючі компреси на шию і грудну клітку, тепле лужне пиття);

4.1.6. Заспокоїти хворого, механічно зняти судомні рефлекси: вщипнути, дорослих – вколоти шпилькою або витягнути з рота язик, натиснути на його корінь для виклику блювотного рефлекса.

4.1.7. При наявності аерозольного інгалятора (сальбутамол, беродурал) спробувати зробити один за одним два вдихи з наступною затримкою дихання.

4.1.8. У разі втрати свідомості дорослим піднести ватку, змочену нашатирним спиртом,

неподалік носа.

4.1.9. При зупинці серця розпочати серцево-легеневу реанімацію.

4.2. Невідкладна допомога:

4.2.1. У випадках запальних інфекційних стенозів (ларингоспазмі):

4.2.1.1. оксигенотерапія: 100 - 40 % повітряно-киснева суміш;

4.2.1.2. одночасно виконання заходів, званих "медикаментозною трахеотомією", для цього в залежності від стадії стенозу вводиться:

• при I стадії стенозу: гідрокортизон 50 мг в/м;

• при II стадії стенозу: преднізолон 30 мг в/в або гідрокортизон 100 мг в/м;

4.2.1.3. при розвитку асфіксії: негайна інтубація (або будь-який вид горлосічення - конікотомія, крікотомія, трахеотомія).

ОБСТРУКЦІЯ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ СТОРОННІМ ТІЛОМ

Обґрунтування

Рання діагностика обструкції дихальних шляхів стороннім тілом та вчасно надана медична допомога зменшує ускладнення, смертність та інвалідність внаслідок цього нещасного випадку та покращує результати лікування. При розвитку асфіксії внаслідок обструкції дихальних шляхів стороннім тілом вирішальним є фактор часу – чим швидше розпочато надання допомоги, тим вища ймовірність оживлення постраждалого.

Необхідні

Обов’язкові:

1. Збір анамнезу події:

З´ЯСУВАТИ (у оточуючих – якщо вони наявні або у самого постраждалого – якщо він у свідомості):

- анамнез та обставини нещасного випадку;

- чи надавалася постраждалому домедична допомога (міжлопатковий удар, прийом Геймліха, серцево-легенева реанімація);

- чи були раніше у постраждалого оперативні втручання на верхніх дихальних шляхах, трахеї;

- чи наявний у постраждалого трахеостомічний отвір;

2. Оцінка стану серцево-судинної та дихальної системи пацієнта:

- оцінка стану постраждалого та життєво важливих функцій за системою АВСD (див. додаток 1).

3. Проведення інструментального обстеження:

Обов’язкові:

- визначення АТ;

- визначення Ps;

- реєстрація ЕКГ.

3.1.2.3. Лікувальна тактика

1. Необхідні дії

Обов’язкові: виконання прийому Геймліха – якщо пацієнт у свідомості, ШВЛ – якщо пацієнт без свідомості.

2. Надання екстреної медичної допомоги

Обов’язкові:

Якщо постраждалий У СВІДОМОСТІ:

• застосування піддіафрагмального поштовху (прийому Геймліха) у вертикальному чи горизонтальному положенні постраждалого. Слід пам'ятати про те, що негайно після того, як стороннє тіло покине дихальні шляхи, рефлекторно прослідує глибокий вдих, при якому стороннє тіло, якщо воно залишилося в роті, може знову потрапити в гортань, тому стороннє тіло повинно бути негайно вилучено з рота (під контролем зору!).

Якщо пацієнт БЕЗ СВІДОМОСТІ (або якщо вищеописані маніпуляції неефективні і наростають явища дихальної недостатності):

• спроба видалити стороннє тіло затискачем за допомогою прямої ларингоскопії.

Якщо це не вдається:

• потрійний прийом Сафара (див. додаток 5) (при підозрі на травму ШВХ голова назад не закидається);

• ШВЛ шляхом трансназальної або трансоральної інтубації трахеї (у випадку виникнення технічних труднощів при інтубації трахеї альтернативою може стати ШВЛ із застосуванням ларингеальної маски, стравохідно-трахеального обтуратора (7) з форсованою вентиляцією легень (в надії на те, що повітря буде проникати навколо стороннього тіла) (якщо є підозра на травму ШВХ – при виконанні цієї маніпуляції - «захист» ШВХ за допомогою рук). ШВЛ слід проводити доти, поки постраждалий не буде доставлений до відповідної лікувальної установи;

• для ШВЛ застосовується 100 % кисень;

• якщо вентиляція неефективна, слід виконати прийом Геймліха (до 5 разів), періодично контролюючи наявність стороннього тіла у порожнині рота (при виражених набряках або в 2-й половині вагітності альтернативою піддіафрагмальному поштовху є грудний поштовх) і знову продовжити ШВЛ, роблячи спроби проштовхування стороннього тіла нижче біфуркації трахеї ендотрахеальною трубкою, поки не стане можливою бронхоскопія або трахеотомія;

• якщо всі перераховані прийоми не є успішними – виконання хірургічної (при різкому дефіциті часу – пункційної) крікотіреотомії (рекомендовано застосування стандартного набору Quck-Trach (MiniTrach)) – для швидкої пункції і катетеризації трахеї; при цьому, якщо стороннє тіло розташоване вище місця перетину крікотіреоїдної мембрани, то дихання після розширення розрізу і установки канюлі (якщо така є) відразу полегшується;

• якщо ж стороннє тіло розташоване нижче місця перетину крікотіреоїдної мембрани – необхідно затискачем (або схожим інструментом) видалити його з нижніх дихальних шляхів (2, 8, 9, 10, 13);

• ШВЛ 100% киснем 10 - 15 л/кг під контролем SpO2 (2) і негайне транспортування у профільний стаціонар;

• у випадку розвитку клінічної смерті слід діяти за протоколом як при раптовій смерті.

Протипоказані та не рекомендовані втручання у пацієнтів із обструкцією трахеї стороннім тілом:

1. Не можна застосовувати прийом Геймліха при підозрі на травматичне пошкодження ребер і органів грудної порожнини.

2. Не можна застосовувати прийом Геймліха при підозрі на травматичне пошкодження органів черевної порожнини.

3. Не можна застосовувати прийом Геймліха при виражених набряках, огрядним постраждалим або постраждалим, що перебувають у другій половині вагітності. У такому випадку альтернативою піддіафрагмальному поштовху є грудний поштовх.

3.1.2.4. Госпіталізація

Обґрунтування

Термінова госпіталізація пацієнта у визначені заклади охорони здоров’я вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги.

Необхідні дії

Обов’язкові:

- всі постраждалі з обструкцією дихальних шляхів стороннім тілом, незалежно від віку, статі та інших факторів, підлягають терміновій госпіталізації.

- під час транспортування необхідно забезпечити:

1. моніторинг стану потерпілого;

2. готовність до проведення реанімаційних заходів;

3. готовність до виконання крікотіреотомії;

4. проведення медикаментозного супроводу за протоколом при розвитку гіповолемічного шоку або гострої дихальної недостатності.

- транспортування здійснюється на ношах у відділення екстреної медичної допомоги багатопрофільної лікарні, безпосередньо у протишокову палату, відділення інтенсивної терапії (реанімаційне відділення) або операційну, оминаючи приймальне відділення.

- всі постраждалі, у яких розрішення обструкції дихальних шляхів стороннім тілом відбулося внаслідок застосування прийому Геймліха, підлягають терміновій госпіталізації незалежно від віку, статі та інших факторів.

ІV. МЕДИКАМЕНТОЗНА ТЕРАПІЯ

- введення бронхолітиків: теофілін – 10-20 мл 2% розчину (0,2-0,4 г) (при необхідності розводять у 100-150 мл розчину натрію хлориду 0,9%; вводять зі швидкістю 30-50 крапель на хвилину);

- введення препаратів із спазмолітичною дією: дротаверин – 2% – 2-4 мл в/в; папаверин 2% – 2-4 мл в/в (в 20 мл розчину натрію хлориду 0,9%);

- введення препаратів з міорелаксуючою дією: діазепам в/в у початковій дозі 10-20 мг, в подальшому, при необхідності - 20 мг в/м або в/в крапельно ((не більше 6 мл) розводять в 5% розчині глюкози або в розчині натрію хлориду 0,9%);

- введення антигіпоксантів: мілдронат – 5,0 мл в/в, тіотриазолін – 2-4 мл в/в, натрію оксибутират – 20% – 10-20мл в/в крапельно у 5% розчині глюкози, кислота аскорбінова – 1-3 мл 5% розчину для внутрішньовенного краплинного введення разову дозу розчиняють у 50-100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду і вводять шляхом повільної внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 30-40 крапель за хвилину;

- введення перфузійних розчинів – у випадку тяжкого стану постраждалого: гідроксиетилкрохмаль 6% - 500мл в/в; глюкоза 5% - 400мл в/в; натрію гідрокарбонат 4% - 200 мл в/в;

- при психомоторному збудженні – препарати седативної дії: діазепам 0,5% – 2-4мл (далі по 2мл в/в до одержання ефекту); натрію оксибутират 20% - 10-20мл в/в крапельно у 5% розчині глюкози;

- введення глюкокортикостероїдів: дексаметазон – 12-20 мг в/в;

- введення салуретиків: фуросемід 1% 20-40мг в/в;

- введення антигістамінних препаратів (при підозрі на розвиток алергічної реакції на органічне стороннє тіло): хлоропірамін – 2% –1-2 мл в/в.

Додаток № 2

до уніфікованого клінічного протоколу екстреної медичної допомоги «Обструкція дихальних шляхів стороннім тілом»

Техніка виконання прийому Геймліха:

а) якщо постраждалий знаходиться у вертикальному положенні:

• станьте позаду від постраждалого і обхопіть його своїми руками на рівні верхньої частини живота.

• підтримуючи за тулуб, нахиліть постраждалого вперед.

• складіть одну свою кисть в кулак і помістіть його великим пальцем у напрямку до тулуба в епігастральній ділянці.

• другою своєю кистю зафіксуйте кулак зверху.

• інтенсивно різко стискайте живіт і нижні ребра постраждалого (до 5 серій) у напрямку знизу – вгору до діафрагми, для того щоб створити потужний зворотній рух повітря з легень (внаслідок раптового підвищення внутрішньочеревного тиску), яке і виштовхує стороннє тіло з гортані.

Слід пам'ятати про те, що негайно після того, як стороннє тіло покине гортань постраждалого, рефлекторно послідує глибокий вдих, при якому стороннє тіло, якщо воно залишилося в роті, може знову потрапити в гортань, тому стороннє тіло повинно бути негайно вилучено з рота.

б) якщо постраждалий знаходиться в горизонтальному положенні:

• для вилучення стороннього тіла з дихальних шляхів потерпілого слід вкласти на спину, сісти на його стегна «верхи»і

• двома кулаками здійснювати різкі натискання (поштовхи) на верхню частину живота у напрямку до легень, що забезпечує вже описаний механізм.