Форми організації навчального процесу у ВНЗ

ТЕМА: "ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ." (2 години)

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Функції, типологія, дидактична структуру лекції.

2. Дидактичні основи семінарських занять.

3. Дидактичні основи практичних занять.

4. Дидактичні основи консультацій, індивідуальних занять.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Закон України «Про вищу освіту». – К., 2014.

2. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / А.І. Кузьмінський – К.: Знання, 2010.

3. Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / В.Л. Ортинський – К.: Центр учбової літератури, 2009.

4. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб./ З.Н. Курлянд, Хмелюк, А.В. Семенова та ін.; За ред. З.Н. Курлянд. – 3-тє вид.,. перероб. і доп. – К.: Знання, 2007.

5. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Підручник  2- вид. / Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко – К.:ЦУЛ, 2014.

6. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрів і аспірантів. / Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко – К.: ТОВ «Філ-студія», 2008.

7. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи:Практикум: Навч. посіб. / Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко – К.:Каравелла, 2008.

8. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – 2-ге вид., доп./ М. М. Фіцула – К.: Академвидав, 2014.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

Забезпечити розуміння здобувачами вищої освіти специфічних особливостей форм навчання, форм організації навчального процесу; створити цілісне уявлення про різноманітні види навчальних занять; сформувати систему знань про дидактичні основи лекційних, семінарських, практичних, індивідуальних занять, консультації; розвивати професійне мислення, педагогічний професіоналізм

ВСТУП

Організація процесу навчання пов’язана з чітким визначенням поняття «форма» як дидактичного явища. Це поняття  характеризує зовнішню сторону дидактичного процесу і тісно пов’язані з кількістю об’єктів навчання, часом і місцем проведення та порядком його організації.

У педагогічної літературі є різні визначення поняття «форма»:

«форми навчання», «форми організації процесу навчання», «форми організації навчальної діяльності студентів». Різноманітні педагогічні форми у вищій школі відрізняються від шкільних, характеризується своєю структурою, принципами упорядкованості її елементів.

Під поняттям «форма організації навчального процесу» розуміють спеціальну конструкцію навчального процесу, яка базується на певних дидактичних та психологічних засадах.

Характер цієї конструкції обумовлений змістом навчання, методами, прийомами, засобами діяльності суб’єктів і об’єктів навчання.

Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття; самостійна робота; практична підготовка; контрольні заходи. Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є: лекція, семінарське, практичне, лабораторне, індивідуальне заняття, консультація.

Охарактеризуємо дидактичні основи основних форм організації навчального процесу.

1. ФУНКЦІЇ, ТИПОЛОГІЯ, ДИДАКТИЧНА СТРУКТУРУ ЛЕКЦІЇ 

   Лекція (від лат. lectio – читання) у сучасній дидактиці розглядається як одна  з  основних  і провідних форм організації навчального процесу у вищій школі.

Лекція являє собою найбільш ємне й оперативне подання науково- професійної інформації, її головна мета – формування орієнтовної основи для подальшого засвоєння здобувачами вищої освіти навчального матеріалу.

Вона покликана формувати у здобувачів вищої освіти основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрямок, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи з відповідної навчальної дисципліни. Лекція також покликана формувати і розвивати методологічне, науково-професійне мислення здобувачів вищої освіти, їхню загальну культуру.

Як правило, лекція є складовою курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал кількох тем навчальної дисципліни.

Обсяг лекційного курсу визначається навчальним планом (робочим навчальним планом), а його тематика - програмою навчальної дисципліни. Науково-педагогічний працівник зобов'язаний дотримуватися програми навчальної дисципліни щодо тем лекційних занять, але не обмежуватися у трактуванні навчального матеріалу, у формах і засобах доведення його до студентів

У процесі лекції науково-педагогічний працівник послідовно і системно викладає і пояснює навчальний матеріал. Високий рівень проведення лекцій у вищому навальному закладі є фактором активізації самостійної творчо-пошукової діяльності здобувача вищої освіти, формування його світоглядних позицій і прагнення до високого професіоналізму.

Лекція як одна із форм організації навчання виконую такі функції:

• орієнтувальна - лекція орієнтує в науковій літературі показом генезису теорійідей;

• пояснювальна - насамперед це стосується основних наукових понять, які необхідно засвоїти студентам, через формування цих понять у свідомості студентів;

• переконлива - виконується передусім через доказові твердження лектора; слушність положень, що висовуються на лекції, забезпечуються реальними фактами та логікою викладу матеріалу;

• стимулююча - матеріал, викладений у лекції, збуджує інтерес студентів до подальшого вивчення теми;

• розвиваюча - лектор, ознайомлюючи здобувачів вищої освіти із навчальним матеріалом, дає оцінку науковим явищам, спонукає аудиторію до роздумів, що сприяє розвитку творчого і логічного мислення;

• виховна: насамперед це стосується виховання якостей особистості, розвитку професійного і пізнавального інтересу.

• інформаційна: лекція є джерелом адаптованої для  студентів наукової інформації;

Незамінна лекція і в функції систематизації та структурування усього масиву знань з певної дисципліни.

Всі функції лекції взаємопов’язані між собою.

Провідними принципами лекції вважаються: принципи науковості, доступності, проблемності, системності, наступності, мотивації навчання, активності, професійної спрямованості, поєднання теорії і практики, наочності.Ці принципи набувають розвитку при визначенні основних структурних компонентів лекції:

1. Вступна частина. Ознайомлення з темою і планом лекції, формування мети та завдань лекції, стисла характеристика проблеми, ознайомлення з переліком рекомендованої літератури, мотивація навчання, актуалізація опорних знань.

2. Основна частина. Розкриття теми лекції в логічній послідовності (докази, факти, аналіз понять, висвітлення подій) відповідно до заявленого плану й авторського бачення проблеми.

3. Заключна частина. Висновки й узагальнення, що підбивають підсумки лекції, дають можливість осмислити лекцію в цілому,виділити основну ідею (для цього, наприклад, використовують опорні конспекти або сигнали у вигляді схем, малюнків, таблиць тощо); відповіді на запитання студентів, установка та завдання для самостійної пошукової роботи, методичні поради.

Типологія лекцій здійснюється за науковим рівнем, загальною метою, дидактичними завданнями, за способом викладання матеріалу.

Типологія лекцій за науковим рівнем: академічні, популярні.

Типологія лекцій за дидактичними завданням: вступні, установчі, поточні, заключно-узагальнюючі, підсумкові, оглядові, інструктивні.

Типологія лекцій за способом викладання матеріалу: бінарні, лекції – конференції, лекції – діалоги, проблемні.

Основними вимогами, які ставляться до лекції, є:

• спрямованість на досягнення мети навчання, виховання, розвитку;

• високий теоретичний рівень інформації, посилання на законодавчі та нормативні акти, на нові досягнення науки;

• розкриття наукових засад і принципів курсу;

• органічний зв'язок теорії з практикою, зосередження уваги здобувачів вищої освіти на питаннях, які вирішуються або будуть вирішуватися у світлі сучасних вимог;

• рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тих чи інших тем, необхідних для практичної роботи;

• зв’язок з текстом підручника або навчальним посібником з курсу.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ. Серед різноманітних форм організації процесу навчання у вищому навчальному закладі важливе місце належить лекції. ЇЇ головна дидактична мета – це формування орієнтовної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу. Вона тісно пов’язана з усіма іншими формами організації процесу навчання – семінарськими, практичними, лабораторними заняттями. У цьому розумінні кажуть про лекційно-семінарську систему навчання.

2. ДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Семінар (від лат. – seminarium розсадник знань) - це форма організації навчального процесу, при який науково-педагогічний працівник організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких здобувачі вищої освіти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань.

Семінарське заняття дозволяє ефективно формувати вміння здобувачів вищої освіти самостійно працювати. При цьому здобувачам вищої освіти надається можливість активно оперувати знаннями, набутими на лекції, а також у процесі самостійної роботи з рекомендованою літературою. На семінарському занятті допустимі дискусії, обговорення, аргументація тощо, що дозволяє студентам більш осмислено і міцно засвоювати зміст теми. Семінар — це живий творчий процес.

Семінарське заняття є засобом розвитку у здобувачів вищої освіти культури наукового мислення. Семінар призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна мета семінарських занять – дати можливість здобувачам вищої освіти сформувати вміння та навички використовувати теоретичні знання, враховуючи особливості галузі науки, яка вивчається; контролювати  рівень засвоєння знань з боку науково-педагогічного працівника.

Відповідно до поставленої мети визначають завдання семінарських занять:

• систематизувати, закріпити, розширити та поглибити знання здобувачів вищої освіти, отриманих раніше на лекціях;

• поєднувати лекційну форму організації процесу навчання з самостійною роботою здобувачів вищої освіти над підручниками, посібниками, першоджерелами, їх теоретичну підготовку з практичною;

• сформувати і розвивати у здобувачів вищої освіти навички самостійної роботи;

• навчати здобувачів вищої освіти творчо працювати над підручниками і посібниками, реферувати їх;

• навчити здобувачів вищої освіти готувати доповіді, виступи, повідомлення з окремих питань, виступати з ними на заняттях;

• сформувати у здобувачів вищої освіти вміння і навички розумової праці;

• пробуджувати у здобувачів вищої освіти інтерес до науково- дослідної роботи в галузі певної науки, залучати їх до досліджень, які проводить кафедра, до наукової роботи студентських гуртків і товариств;

• систематично контролювати роботу здобувачів вищої освіти і перевіряти їхні знання, уміння і навички з окремих тем і розділів програми.

Семінарське заняття доцільно будувати за такою схемою:

1. Вступна частина. Оголошення теми, розкриття її актуальності, ознайомлення з планом семінарського заняття.

2. Основна частина. Обговорення питань плану семінарського заняття у формах активної бесіди, розв’язання проблемної ситуації або чіткої усної відповіді з основних питань матеріалу.

3. Заключна частина. Підведення підсумків, аналіз виступів окремих здобувачів вищої освіти і роботи всієї групи, оцінювання їхніх знань, зауваження, побажання науково-педагогічного працівника студентам щодо підвищення рівня підготовки до наступного семінару.

Під час проведення семінарського заняття викладач стежить за тим, щоб створена атмосфера доброзичливості та взаємного довір'я, вільного обміну думками, співробітництва та співдружності. Активізація навчально- пізнавальної діяльності здобувачів вищої освіти на семінарі залежить від вільного вибору опонентів, створення проблемних ситуацій, розгортання дискусій.

Залежно від мети, завдань і змісту навчальної дисципліни, якими керується науково-педагогічний працівник у своїй роботі, сучасна дидактики виділяє таки типи семінарських занять:

• семінари, що мають на меті поглиблене вивчення певного систематичного курсу і тематично пов’язані з ним;

• семінари, що передбачають ґрунтовне опрацювання окремих найбільш важливих і типових методологічних тем курсу чи однієї теми;

• семінари дослідницького характеру, що не залежать своєю тактикою від лекцій і передбачають поглиблену розробку окремих проблем конкретної галузі науки.

У системі семінарських занять треба уникати одноманітності їх проведення. Тому за формою проведення сучасна дидактика виділяє такі:

• випереджувальні проводяться перед вивченням невеликої за обсягом та нескладної за змістом теми;

• вступні семінари: спираються на набутий здобувачів вищої освіти досвід ї їхні знання;

• навчальні семінари проводиться в процесі вивчення теми та ставить за мету поглибити знання, сформувати уміння та навички в студентів застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності; усунути ті прогалини у навчальних досягненнях студентів, які існують у засвоєнні теми;

• оглядові семінари: передбачають самостійний огляд здобувачів вищої освіти усієї теми;

• підсумкові (узагальнюючи ) семінари проводяться після вивчення складної за змістом та великої за обсягом теми чи розділу навчальної програми.

• пошукові семінари передбачають дослідницьку діяльність студентів у групах, а потім колективний пошук за найбільш цікавими і важливими проблемами;

• семінари – консультації: проходять за зразком «запитання – відповідь» і наперед запланованоїдискусії;

• семінари – екскурсії: проводяться за раніше визначеним планом на об’єкті, особливості якого вивчаються;

• комплексні семінари, це продуктивна форма організації навчання, що дозволяє узагальнити знання здобувачів вищої освіти із різних тематичних циклів;

Саме на семінарських заняттях найкраще реалізується принцип спільної діяльності у процесі групової навчальної роботи, який передбачає колективні зусилля для розв’язання того чи іншого складного питання. Окрім того, семінарські заняття дають змогу ближче познайомитися зі здобувачами вищої освіти, донести до них необхідну інформацію, а відтак перевірити, як вони засвоїли її, як користуються нею в навчальній, науковій роботі.

В процесі проведення семінарських заняття реалізується диференційований підхід у навчанні з урахуванням індивідуальних особливостей здобувачів вищої освіти.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ. В умовах сучасної вищої школи поряд із лекцією важливою формою організації процесу навчання є семінарське заняття.

Семінарські заняття – вид навчальних занять, який передбачає самостійне вивчення здобувачами вищої освіти за завданням науково- педагогічного працівника окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді, повідомлення тощо.

Семінарські заняття тісно пов’язані з лекційними та іншими видами навчальних занять і зорієнтовані на формування у здобувачів вищої освіти умінь і навичок самостійно здобувати знання.

3.ДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Практичне заняття ( від. лат.prakticos - діяльний) – це вид навчальних занять, на якому науково-педагогічний працівник організує детальний розгляд здобувачами вищої освіти окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індивідуальне  виконання відповідно до сформульованих завдань.

Практичне заняття ставить за мету на основі засвоєних системних знань включати здобувачів вищої освіти у різні види самостійної діяльності - практичної, інтелектуальної, предметної.

Практична діяльність здобувачів вищої освіти забезпечує використання ними знань, умінь та навичок у різних ситуаціях. Предметна діяльність — це маніпуляція матеріальними об'єктами (робота з мікрокалькулятором, обладнанням, вимірювальними приладами, реактивами та ін.). Інтелектуальна діяльність здобувачів вищої освіти у процесі виконання практичної роботи — це бачення та виправлення своїх помилок, перенесення знань з одного предмета на інший, діагностування і моделювання навчально-пізнавальної діяльності.

Основна дидактична мета практичного заняття полягає у розширенні, поглибленні, систематизації та деталізація наукових знань, одержаних здобувачами вищої освіти на лекціях, семінарських заняттях й в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, вироблення вмінь і навичок професійної діяльності, прийняття самостійних рішень, розвиток наукового мислення.

Найважливішим завданням практичного заняття є формування практичної підготовленості майбутніх фахівців, що містять такі компоненти:

• уміння й навички інтелектуальної діяльності;

• уміння й навички фахової діяльності;

• уміння й навички соціального спілкування, роботи з групою. Основними функціями практичних занять є:

• формування інтелектуальних умінь та навичок планування, аналізу і узагальнень, опанування діючою технікою, вироблення  навичок управління і користування нею;

• формування умінь аналізувати й застосовувати одержані знання для виконання практичних завдань;

• накопичення первинного досвіду професійної діяльності;

• оволодіння науковим апаратом роботи з джерелами тощо. Дидактична структура практичного заняття:

  1.Вступна частина. Науково-педагогічний працівник нагадує мету і завдання заняття, визначає форми роботи на занятті, час на проведення окремих видів роботи, тобто надає заняттю конструктивно прагматичного характеру, зацікавлює аудиторію.

Іноді практичні заняття починаються з короткого узагальнення найголовніших науково-теоретичних положень, які повинні слугувати висхідним моментом в роботі здобувачів вищої освіти.

Після узагальнення науково-практичний працівник повинен дати відповіді на окремі теоретичні запитання, які виникли в студентів у процесі підготовки до заняття.

2.Основна практична частина - це виконання практичної роботи. Науково-педагогічний працівник має чітко визначити завдання, ознайомити здобувачів вищої освіти з прийомами виконання практичної роботи, методами самостійної діяльності, допомогти їм усвідомити алгоритм дій, провести зі студентами інструктаж щодо дотримання техніки безпеки. І далі необхідно організувати самостійну роботу кожного студента.

Науково-педагогічному працівнику потрібно контролювати хід виконання практичних завдань, вчасно приходити на допомогу здобувачам вищої освіти, не обмежуючи їхньої активності та самостійності. При цьому інструктаж науково-педагогічного працівника  повинен бути конкретним  та зрозумілим, можливі неодноразові повторення, нагадування.

3. Заключна частина. Підведення підсумків практичного заняття, оцінювання якості виконання практичної роботи.

Зміст практичного заняття зумовлюється специфікою навчальних дисциплін. На практичних заняттях здійснюється переклад теорії на мову практичних завдань та ситуацій, тому вони повинні усувати суперечності між абстрактним характером предмета навчальної діяльності і реальним предметом фахової діяльності.

Практичні заняття незалежно від їх конкретних особливостей значною мірою забезпечують відпрацювання умінь і навичок прийняття практичних рішень у реальних умовах професійної діяльності. Саме практичні заняття мають на меті навчити здобувачів вищої освіти розв’язувати специфічні завдання за профілем спеціальності.

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ. Професійна підготовка здобувачів вищої освіти значною мірою реалізується на практичних заняттях. Практичне заняття – вид навчального заняття, за якої науково- педагогічний працівник організує детальний розгляд здобувачів вищої освіти окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички практичного застосування їх через індивідуальне виконання студентами відповідно сформульованих завдань.

4.ДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ КОНСУЛЬТАЦІЙ, ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

Консультація ( від. лат. cosultatio — звертання за порадою) - це специфічна форма організації навчального процесу, яка  проводиться перед контрольними заходами, її мета — усунути прогалини в знаннях, уміннях та навичках здобувачів вищої освіти, попередити можливі помилки, виділити головне, істотне у змісті матеріалу, що вивчався раніше, та акцентувати на ньому увагу здобувачів вищої освіти.

Консультація також проводиться перед конференцією, диспутом, семінарськими заняттями, навчальною екскурсією. Вона призначена на надання цільової педагогічної допомоги у самостійної роботі здобувачів вищої освіти із кожної навчальної дисципліни, надання допомоги в засвоєнні окремих тем чи розділів певного курсу, а також у поглибленому вивченні дисципліни.

Найчастіше консультації пов’язуються з підготовкою до іспитів.

Консультація передбачає надання здобувачам вищої освіти потрібної допомоги у засвоєння теоретичних і виробленні практичних умінь і навичок, відповіді науково-педагогічного працівника на конкретні запитання або пояснення окремих теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. За спрямованістю вона має скеруватися на допомогу здобувачам вищої освіти в оволодінні методологією теми чи розділу, а також методами самостійної навчальної роботи.

Організація спільної діяльності науково-педагогічного працівника та здобувачів вищої освіти на консультації допустима в таких варіантах:

• науково-педагогічний працівник заздалегідь визначає коло питань, які слід розглянути на консультації, ставить їх перед здобувачами вищої освіти, допомагає знайти оптимальні відповіді на них;

• здобувачі вищої освіти задають запитання з теми, а науково- педагогічний працівник разом з іншими здобувачами вищої освіти дають на них оптимальні відповіді;

• частину запитань, причому основних, ставить науково-педагогічний працівник, підводить здобувачів вищої освіти до необхідності постановки та з'ясування низки інших запитань, дає відповіді на них.

Консультуючи, науково-педагогічний працівник може не давати готових відповідей, а спрямовувати пізнавальну діяльність здобувачів вищої освіти так, щоб вони самостійно зрозуміли питання, розв’язали складне завдання, збагнули суть виучуваного матеріалу.

Консультації проводять науково-педагогічні працівники, які викладають відповідну навчальну дисципліну. Кількість годин на консультації визначається навчальними планами і індивідуальними планами викладача.

Форми проведення консультацій різноманітні: колективні, групові, індивідуальні.

Найбільш поширеною схемою побудови консультації є бінарна пара: запитання – відповідь. Іноді консультації протикають у вигляді бесіди викладача зі студентами з порушених ними питань.

Кожен науково-педагогічний працівник повинен планувати і проводити консультації, враховуючи при цьому особливості матеріалу навчальної дисципліни й особистісну специфіку кожного члена студентської групи.

У процесі спостереження та аналізу заняття-консультації доцільно акцентувати увагу на таких параметрах:

• педагогічна доцільність визначення теми, мети та завдань консультації, шляхів їхреалізації;

• виявлення і зосередження уваги здобувачів вищої освіти на головному, істотному у вивченому матеріалі;

• раціональність вибору та реалізації змісту навчального матеріалу, форм, методів та засобів навчання, спрямованих на усунення прогалин у знаннях здобувачів вищої освіти;

• врахування специфіки форм організації навчання (контрольна робота, семінар, конференція, іспит);

• оптимальність технології проведення консультації: повідомлення теми, цілей та завдань заняття, технологія його проведення, організація діяльності науково-педагогічного працівника та студентів;

• результативність консультації (досягнення поставлених мети та завдань, реалізація запланованого змісту та обсягу навчального матеріалу, самостійність і усвідомленість здобувачами вищої освіти поставлених питань, виконання навчальних завдань; рівень навчальних досягнень здобувачів вищої освіти, ступінь їх підготовки до навчальної діяльності на наступних заняттях).

Індивідуальне навчальне заняття проводиться з окремими здобувачами вищої освіти з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття потенційних творчих здібностей. Цей від заняття організовується за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану здобувача вищої освіти.

Види, обсяг, методи проведення індивідуальних занять, форми й методи поточного і підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом здобувача вищої освіти.

ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ. Консультація – це поширена форма організації навчального процесу у вищих навчальних закладах. Основною метою консультації є:

• надання   здобувачам      вищої   освіти   конкретної   допомоги   в самостійній роботі над навчальним матеріалом;

• додаткове  роз’яснення  здобувачам  вищої   освіти      питань,   що виносяться на заняття, модульний контроль, залік, іспит;

• допомога здобувача вищої освіти у правильному розумінню тих чи інших положень, які треба засвоїти в процесі вивчення теми.

  Зробить порівняльний аналіз різних типів лекцій, розкривши їх ефективність у професійній підготовки студентів.

Індивідуальне навчальне заняття. Організовуються за окремим графіком з метою підвищення рівня підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей здобувачів вищої освіти.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ

Важливою умовою підвищення ефективності підготовки фахівців є правильно побудовані форми організації навчального процесу.

Уявляючи собою зовнішній вид або вигляд циклів і періодів навчання, форма відбиває систему їх стійких зв’язків і як дидактична категорія означає зовнішню сторону організації навчального процесу, яка зв’язана з кількістю об’єктів навчання, часом і місцем навчання, а також із порядком їх здійснення.

Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття, самостійна робота, практична підготовка, контрольні заходи.

Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є: лекція, семінарське, практичне, лабораторне, індивідуальне заняття, консультація. Вищим навчальним закладом може бути встановлено інші види навчальних занять.

Лекція являє собою найбільш ємне й оперативне подання науково- професійної інформації, її головна мета – формування орієнтовної основи для подальшого засвоєння здобувачами вищої освіти навчального матеріалу.

Семінарське заняття - це форма організації навчального процесу, при який науково-педагогічний працівник організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких здобувачі вищої освіти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань.

Практичне заняття – це вид навчальних занять, на якому науково- педагогічний працівник організує детальний розгляд здобувачами вищої освіти окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індивідуальне виконання відповідно до сформульованих завдань.

Консультація - це специфічна форма організації навчального процесу, яка проводиться перед контрольними заходами, її мета — усунути прогалини в знаннях, уміннях та навичках здобувачів вищої освіти, попередити можливі помилки, виділити головне, істотне у змісті матеріалу, що вивчався раніше, та акцентувати на ньому увагу здобувачів вищої освіти.

Індивідуальне навчальне заняття проводиться з окремими здобувачами вищої освіти з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття потенційних творчих здібностей. Цей від заняття організовується за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану здобувача вищої освіти.

Кожна із форм організації процесу навчання характеризується  своєю дидактичною структурою, базується на власної дидактичної основі та психологічних засадах.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

При вивченні даної теми необхідно засвоїти поняття: форми навчання, форми організації процесу навчання, навчальні заняття, лекція, семінар, практичне заняття, консультація, індивідуальне заняття.

Доцільно опрацьовувати рекомендовану літературу за формами, які обираються самостійно, а саме: конспект, тези, план, таблиця, схема, висновки, тощо. Можна порівнювати зміст матеріалу з питань теми в різних джерелах.

Для вдалого засвоєння цієї теми, здобувачам вищої освіти рекомендується звернутись не лише до базового (обов’язкового) списку літератури, а й до інших наукових джерел, які можна знайти у бібліотеці університету. Під час розгляду теми, слід, також, використовувати наукові праці як українських, так і зарубіжних вчених.

З метою засвоєння основних теоретичних положень теми, усвідомлення її актуальних проблем і пошуків їх шляхів вирішення:

1. Розкрийте сутність семінарського заняття у професійній підготовці студентів.

2. Опішить   відмінність   семінарського  заняття   від   практичного заняття.

3. Розкрийте сутність наукової організації навчання студентів під час проведення практичного заняття.

4. Покажіть потенційні можливості консультації під час різних форм навчання.

5. Охарактеризуйте  педагогічні   умови   ефективної    організації індивідуального навчального заняття.

6. Визначите відмінності між лекційно-семінарської та класно- урочної системами навчання.

Оформити лекцію до обраної теми з циклу: "Педагогіка і медицина"