Формування і розвиток особистості

Формування і розвиток особистості.

МЕТА: формувати у студентів уміння виявляти та аналізувати потенційні можливості розвитку дітей, проектувати засоби розвитку особистості у навчально-виховному процесі.

ОБЛАДНАННЯ: таблиця "Розвиток особистості", навчальні посібники, матеріали з передового педагогічного досвіду, збірник педагогічних задач.

БАЗОВІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: особистість; розвиток особистості; формування особистості; спадковість; середовище; соціальне середовище; активність особистості; акселерація.

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

ТЕОРЕТИЧНІ МЕТОДИ: категорійний аналіз понять «розвиток» та «формування особистості» за допомогою контекстуальний визначень; аналіз теорій стосовно розвитку особистості, абстрагування, оцінка.

ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ: проблемні питання; розв'язування педагогічних задач, індивідуальні завдання, тестові завдання; усне індивідуальне та фронтальне опитування, письмові відповіді на тестові завдання; перевірка педагогічних словників.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

І.    Перевірка рівня засвоєння студентами основних теоретичних положень з теми заняття.

1. Поняття про розвиток і формування особистості.

2. Основні фактори та рушійні сили процесу розвитку й формування особистості.

3. Взаємозв’язок розвитку, виховання та навчання.

4. Роль діяльності, спілкування, власної активності у розвитку та вихованні особистості.

5. Врахування закономірностей вікового та індивідуального розвитку дітей, підлітків, юнаків.

ІІ. Практична частина.

ІІІ. Підведення підсумків заняття.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Амонашвілі Ш.О. До школи у шість років //Педагогічний пошук. - К., 1991.

2. Амонашвили       Ш.А.       Психологические       основы       педагогики сотрудничества. - К., 1991.

3. Брускова Е.С., Шевченко А.И. Моя синяя птица. – М., 1990.

4. Волков І.П. Вчимо творчості //Педагогічний пошук. - К., 1988.

5. Концепція вихованнядітей та молодіу національній системіосвіти//Інформаційний збірник Міністерства освіти України.- 1996. - N 13. - C. 2-16.

6. Костюк   Г.С.   Навчально-виховний   процес   і   психічний   розвиток особистості. - К., 1989.

7. Національна доктрина розвитку освіти України //Освіта. – 2002. – 24 червня.

8. Никитин Б., Никитина Л. Мы, наши дети и внуки. - М., 1989. - Гл.4.

9. Никитин Б. Ступеньки творчества или развивающие игры. - М., 1989. 10.Одаренные   дети:   Пер.   с   англ.   /Общ.   ред.   Г.В.Бурменской   и В.М.Слуцкого. - М.: Прогресс, 1991. - 376 с.

10. Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Вид. 2-ге доповнене і перероблене /За заг. ред. О.А.Дубасенюк, А.В.Іванченка. – Житомир: Житомир. держ. пед. ун-т, 2002. – С.95-107.

11. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості //Вибр. твори: В 5 т. - К.: Радянська школа, 1976. - Т. 1. - С. 53-206.

12. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям //Вибр. твори: В 5 т. - К.: Радянська школа, 1976. - Т. 3. - С. 7-282.

13. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1997. - 232 с. 15.Фридман Л.М. Педагогический опыт глазами психолога. - М., 1987. - С. 28-34.

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільне значущого та Індивідуально неповторного.

Індивідуальність — це цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність її психічного складу. Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього треба стати особистістю.

Розвиток людини — процес становлення та формування особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід розглядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає передусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості.

Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні (спадкові) сили розвитку.

Поняття «розвиток особистості» та «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Виділяють три види розвитку і формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, саморозвиток і само формування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіологічні зміни — збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни — передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві — соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання.

Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності:

• процеси збудження і гальмування;

• в емоційній сфері — задоволення і незадоволення, радість і горе;

• між спадковими даними і потребами виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку);

• між рівнем розвитку особистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості;

• між потребами особистості та моральним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона «стримується» моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості;

• між прагненням особистості та її можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній, для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою.   

У навчально-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що розвиток особистості дитини має наслідувальний характер (на основі цієї закономірності розробляються теоретичні засади використання методу прикладу у вихованні), а людська особистість розвивається в діяльності (природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучення до різних видів діяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра).

Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, на виховному занятті повинні бути задіяні й мислення, і увага, і пам'ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребують нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й того, що дитина щодня збагачується знаннями, життєвим досвідом, сьогодні є іншою, ніж була вчора).

Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди.

Розвиток особистості з педагогічної точкі зору включає такі аспекти:
1. Навчально – пізнавальна діяльність.
2. Розвиток творчих здібностей (пререхід задатків в здібності).
3. Громадська діяльність особистості (дитячі та молодіжні організації, діяльність за власним вибором і бажанням – шефство, волонтерство, гуртки.).
4. Системне виховання дітей в сім’ї.
Рушійними силами розвитку є певні закономірності, які виражаються реалізацією функцій :
1. Навчальної.
2. Освітньої.
3. Виховної.
4. Розвиваючої.
В основі рушійних сил лежать суперечності (процеси збудження і гальмування, протирічча між можливостями і реальним навчанням та інші).
Одним з основних шляхів розвитку особистості є навчання в школі.
Розвиток особистості школяра – це складний динамічний процес, який відбувається у часі і просторі і передбачає :
• Формування високих інтелектуальних сил;
• Формування моралі на засадах позитивних загальнолюдських якостей;
• Підготовка до творчої праці в суспільстві;
• Виконання функцій громадянина незалежної держави;
• Виконання функцій сім’янина.

Вікова періодизація (класифікація) – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізни (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропонував Платон (охоплює життєвий цикл розвитку людини від народження до смерті). У ній розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному з вікових періодів.

Видатний чеський педагог Я.-А. Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію і систему шкіл. Він намітив чотири ступені в системі народної освіти (дитинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів.

У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6—7 — 11—12 років); середній, або підлітковий (12—15 років); старший, або юнацький (15—18 років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями.

Молодший шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до навчання є навички до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-образна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові переживання вносить у життя підлітка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини, їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу) і психічних процесів.

Темперамент залежить від світогляду, характеру, освіти, виховання і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виділяє такі типи темпераменту:

• сильний, врівноважений, рухливий — сангвінік;

• сильний, врівноважений, інертний — флегматик;

• сильний, неврівноважений — холерик;

• слабкий, гальмівний — меланхолік. Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчально-виховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.

Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, визначає її індивідуальність.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.

До загальних здібностей, які виявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін. Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, творча уява — для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні відповідні умови.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяльність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Потреба — необхідність у чомусь.

Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю.

Нехтування індивідуальними особливостями призводить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають інтерес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належним чином поставлене виховання передбачає знання кожного учня, тому що без урахування індивідуальності школярів неможливе успішне навчання і виховання.

Я.-А. Коменський поділяв дітей відповідно до їх здібностей і характеру на шість груп. Перша — діти з гострим розумом, допитливі й піддатливі. Вони найбільш схильні до наукових занять, і потрібний лише педагогічний підхід, щоб вони не надто поспішали й не переобтяжували себе заняттями. Друга — діти з гострим розумом, але повільні, хоча й слухняні. Вони потребують «пришпорений». Третя — діти з гострим розумом, допитливі, але «дикі» й уперті. У школі їх не люблять і часто вважають безнадійними, проте з них нерідко виростають відомі люди. До таких дітей потрібний умілий підхід, інакше багато природних талантів загине з вини вихователів. Четверта — діти слухняні та допитливі, але повільні й мляві, їх треба підбадьорювати, щоб вони не занепадали духом, ставитися до них доброзичливо і терпляче, не слід висувати надто суворих вимог. Хоч вони й пізніше досягнуть мети, зате будуть міцнішими, як буває з пізніми плодами. і якщо вони вже щось засвоїли, то не так легко забувають. П'ята — діти тупі, байдужі та мляві. Потребують особливого підходу, що ґрунтується на розважливості й терпінні. Шоста — діти тупі із зіпсованою і злостивою вдачею. Переважно це безнадійні учні.

На думку Я.-А. Коменського, суть проблеми зводиться до такого вислову Плутарха: «Якими діти народжуються, це ні від кого не залежить, але щоб вони завдяки правильному вихованню стали хорошими — це в наших силах».

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні — це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед важкі вихованці, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираженою затримкою розвитку2.

Розглядаючи питання розвитку і виховання особистості, не можна обійти проблему акселерації.

Акселерація (лат асceleratio — прискорення) — прискорений Індивідуальний розвиток, за якого середньо фізичні та психофізіологічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні.

Музичні здібності геніального австрійського композитора В.-А. Моцарта стали виявлятися в три роки, в чотири він добре грав на клавесині, в п'ять — сам писав музику, у вісім — створив першу сонату і симфонію, в одинадцять — оперу. У шість років юний маестро здобув світову славу, а в 14 — був обраний членом Філармонічної академії в Болоньї. За фізичними показниками сучасні діти вже на першому році життя переважають своїх однолітків минулого століття на 5 см і 1—2 кг; підлітки — на 15—20 см і 9—10 кг, дорослі — на 8—10 см; статеве дозрівання завершується на 2—3 роки раніше. Якщо на початку XX ст. люди росли до 22—25 років, то наприкінці — до 18—19 (чоловіки) й до 16—17 (жінки).

Коменский Я. А. Великая дидактика. Избр. пед. соч. — М., 1982. — Т. 1. — С. 309—311. 2 Див.: Подласьш И.П. Педагогика. — М., 1999. — С. 123.

Існують різні теорії виникнення явища акселерації.

Геліогенна теорія: вплив сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток. Проте явище акселерації спостерігається і в північних районах, хоча там діти перебувають на сонці значно менше часу.

Теорія гетерозії: стрімкі соціальні зміни, що спричиняють руйнування соціальних, релігійних, національних і кастових кордонів, зумовлюють укладання міжнаціональних шлюбів і як наслідок — акселерацію.

Теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення прискорюють статевий розвиток, інтелектуалізацію, а це, у свою чергу, — ріст і визрівання організму.

Нітритивна теорія: розглядає акселерацію як результат поліпшення, вітамінізації харчування.

Теорія опромінювання: виходить з того, що поширення рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, випробування ядерної зброї на полігонах створюють фони випромінювання у дозах, які стимулюють поділ клітин1.

Протилежний процесу акселерації — процес ретрадацїі — фізичне й інтелектуальне відставання дитини в розвитку. Його причина — алкоголізм батьків, народження дітей у більш пізньому віці, спадкова хвороба одного з батьків.

У 1996р. лабораторією гігієни дитинства Українського наукового гігієнічного центру було проведено дослідження серед школярів від 7 до 17 років у Львові, Чернівцях, Одесі, Києві, Житомирі, Луганську і Донецьку. Нові дані про фізичний розвиток порівнювалися з даними 1980—1985 рр. З'ясувалося, що темпи акселерації уповільнилися: на кілька кілограмів зменшилася маса тіла школярів, спостерігалося незначне (на 6—8 місяців) уповільнення порівняно з попереднім періодом статевого дозрівання дівчат. Ріст залишився на попередньому рівні. Крім того, діти протягом року набирають вагу й нормально ростуть.

На думку вчених, темпи акселерації уповільнилися в усьому світі незалежно від рівня життя. Вони пояснюють це тим, що людство розвивається по спіралі. Щоправда, в Україні та багатьох інших країнах цей період збігся з економічними негараздами, через що різко збільшилася кількість сімей так званого соціального ризику, в яких діти хронічно недоїдають і відстають у розвитку.

Питання для самоконтролю:

Усно підготуйтесь дати відповіді на наступні запитання:

1. Охарактеризуйте напрямки розвитку особистості.

2. Перерахуйте фактори розвитку особистості.

3. Доведіть, що індивідуальний розвиток людини –це кількісні зміни організму, що проходять у процесі життя людини як соціальної істоти.

4. Доведіть, що формування особистості –становлення людини як соціальної істоти яке проходить у результаті розвитку і виховання. Охарактеризуйте види формування особистості.

5. Сформулюйте, в чому полягає діалектична взаємодія між біологічним факторами, середовищем та вихованням.

6. Розкрийте функції виховання в розвитку і формуванні особистості.

7. Доведіть, що виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку.

8. Висловіть свої міркування, щодо вчення Л. С. Виготського про “зону ближнього розвитку”.

9. Що ми називаємо спадковістю?

10. Охарактеризуйте процес соціалізації. У чому мета соціалізації?

11. Чому необхідно проводити спеціальну виховну роботу з профілактики негативних явищ суспільного життя?

12. Назвіть рушійні сили з розвитку особистості.

13. Визначте закономірності розвитку особистості.

14. Охарактеризуйте види діяльності, які впливають на розвиток особистості.

15. Проаналізуйте різні види спілкування.

16. Чому умовою розвитку і формування особистості є прояв нею активності в цьому процесі? У яких напрямках проявляється активність?

17. Чому границі вікових періодів є відносно рухливими?

18. Охарактеризуйте особливості дітей молодшого шкільного віку.

19. Дайте характеристику особливостей підліткового віку.

20. Визначте особливості юнацького віку.

21. Доведіть, що у кожній віковій групі є значні індивідуальні відмінності між дітьми.

22. Розкрийте зміст гіпотез щодо виникнення явищ акселерації.

Заповніть таблицю, користуючись текстом підручника Подласый В.И.Педагогика. Новый курс: Учебник: В 2-х кн. – М.: Изд. центр ВЛАДОС, 1999. - Кн.1. “Общие основы”. – 576с.

1. Спробуйте побудувати генеалогічне древо своєї родини. Проаналізуйте, що ви успадкували від своїх батьків та прадідів. Використовуйте опорну схему заняття стосовно тих якостей, що передаються генетично. Особливо зверніть увагу на задатки до певних видів діяльності.