Фітотерапія як наука

Фітотерапія, або лікування лікарськими засобами рослинного походження – один з важливих напрямів терапії, широко вживаний при лікуванні різних захворювань. Фітотерапію використовують і як самостійний вид лікування, і як допоміжний у комплексі з іншими лікарськими засобами. Особливо ефективні фітотерапевтичні препарати в лікуванні й профілактиці хронічних захворювань.

Лікування людей травами та рослинами застосовувалося з сивої давнини. Бувальщина розповідає, як цілитель відрядив у ліс свого учня із завданням знайти бодай кілька непотрібних, від яких жодної користі, трав. Але учень так і не зміг виконати цього доручення – не знайшлося в лісі ані однієї такої стеблинки.
Науці відомо майже 500 тисяч видів рослин, та лише 290 з них описані в атласах лікарських рослин. Це не означає, що решта – без цілющих властивостей, просто немає таких наукових ресурсів, з допомогою яких усе це розмаїття зеленого світу можна було б досконально дослідити і вивчити. Втім у стародавньому світі використовувалося до 21 тисячі рослин. І вони були для наших пращурів не тільки джерелом харчування, а й допомагали позбутися хвороб. Найдревніший із медичних трактатів, що дійшли до нас, – це табличка, знайдена під час археологічних розкопок шумерського міста (ІІІ тисячоліття до н. е.). В 145 рядках міститься 15 лікарських рецептів із трав. А ось жителі стародавнього Вавілону першими зрозуміли, що лікарські рослини не слід висушувати на сонці, а деякі задля збереження їх цілющих властивостей навіть доречніше збирати вночі.

Останніми роками чимало людей віддає перевагу лікам, виготовленим з рослинної сировини, а не хімічно синтезованим. Це загалом правильно, бо препарати з рослин менш токсичні, значно рідше викликають алергію чи звикання.

Сучасне відродження фітотерапії зумовлене її перевагами:

1. фізіологічність: утилізація природних речовин не потребує напруження ферментних систем; проміжні продукти обміну речовин не токсичні й близькі до продуктів метаболізму тваринного організму;

2. структурованість: запобігання або ліквідація руйнації біологічних структур на молекулярному й клітинному рівнях; найбільшу спорідненість до організму людини виявляють соки рослин, водні й масляні витяжки з ЛРС;

3. полівалентність фармакологічної дії, яка зростає при спільному застосуванні ЛРС з різним хімічним складом діючих речовин;

4. системність, що передбачає мобілізацію механізмів підтримки гомеостазу та корекції метаболізму за рахунок впливу на керовану ланку — нервову систему, ферментні функції і потім — на конкретні симптоми та синдроми хвороби;

5. ефективність та безпечність тривалої терапії фітопрепаратами хронічних захворювань, а також майже необмежене застосування в педіатрії й геронтології та мінімальна побічна дія;

6. доступність й економічна привабливість;

7. можливість взаємозаміни компонентів лікарських зборів і складання альтернативних рецептів.

Головними принципами сучасної фітотерапії вважають:

1. індивідуалізація лікування завдяки підбору рецептури лікарських зборів, відповідних за хімічним складом, фармакологічною активністю та технологічною сумісністю компонентів;

2. адекватність терапії; фармакологічна активність ЛРС повинна бути адекватною клінічній симптоматиці на різних етапах розвитку хвороби; доцільно починати лікування із застосування більш слабких фітозасобів і поступово, у разі потреби, збільшувати їхню силу;

3. безперервність лікування через можливість тривалого вживання фітопрепаратів з короткими перервами або заміною;

4. комплексність лікувальних заходів; для досягнення найкращих результатів Ф. доцільно поєднувати з ЛП синтетичного, напівсинтетичного або біотехнологічного походження, а також з хіміотерапією, фізіотерапією, дієтотерапією, лікувальною фізкультурою, масажем, акупунктурою, аутотренінгом, санаторним лікуванням та ін.;

5. послідовність у підборі ЛР; перед призначенням лікування необхідно враховувати особливості імунологічного статусу хворого, алергійну схильність, його лікарський анамнез;

6. дотримання принципу системності, що припускає лікування основного і супутнього захворювання одночасно;

7. потенціювання дії фітопрепаратів на основі сполучного застосування компонентів зборів і препаратів, що підсилюють дію один одного.

Фітотерапія не є альтернативою іншим методам лікування.

До недоліків фітотерапевтичного методу лікування слід віднести:

• незручність у приготуванні й застосуванні лікарських форм у домашніх умовах й медичних закладах;

• повільне, поступове наростання терапевтичного ефекту;

• недостатня вивченість фармакологічної взаємодії БАР з іншими ЛП при сумісному вживанні, що може призвести до непередбачуваного значного зниження ефективності або безпечності терапії;

• відсутність висококваліфікованих спеціалістів-фітотерапевтів;

• недостатнє наукове обґрунтування багатьох питань Ф.;

• розмивання межі між Ф. й дієтотерапією та просування фітопрепаратів у розряд дієтичних добавок.

Лікарські рослини- люди використовують в медичних цілях при лікуванні різних захворювань. Лікарські рослини можуть рости як в природі в дикому стані так і на присадибних ділянках або їх вирощують на великих площах для промислового використання. Лікарськими рослинами є дерева, кущі і трави.

Самі більше використовуються у нас ромашка, кропива, калина,м'ята. Отруйні лікарські рослини- блекота, дурман.