Пропоную вашій увазі урок з історії для якого створено 7 класу НУШ.
Урок створено за підручником: Історія: Україна і світ (інтегрований курс) 7 клас (Васильків, Паршин, Димій, 2024)
Конструктор уроків
Пропоную вашій увазі урок з історії для якого створено 7 класу НУШ.
Урок створено за підручником: Історія: Україна і світ (інтегрований курс) 7 клас (Васильків, Паршин, Димій, 2024)
Бажаю успіху!
Урок не містить жодного завдання. Додайте завдання.
Щоб додати завдання, оберіть категорію завдання на панелі запитань.
№1:
Вільне введення тексту
Коли утворилися Візантійська імперія, Арабський халіфат?
№2:
Теоретичний блок
Як взаємодіяли правителі та піддані?
Стосунки між середньовічними правителями та їхніми підданими складалися в різних державах неоднаково. Візантійська імперія тривалий час зберігала римський підхід: довкола постаті імператора «юрмилися» державні чиновники, знать, вищі духовні ієрархи, полководці, заможні купці, посли та інші. Воля імператора була основним законом, тому при його дворі «жила» справжня влада, і відлучення від двору було серйозним покаранням. Тогочасні королі на теренах колишньої імперії Карла Великого не могли похвалитися авторитетом і міцною владою. Зокрема, їм важко вдавалося виконувати два ключові обов’язки – забезпечувати мир та гарантувати дотримання законів. Самоуправство, насильство, грабунки – це «візитки» середньовічної Європи. Герцоги, графи та інші феодали більше боялися своїх безпосередніх сусідів, які могли зазіхати на їхні володіння, ніж гніву короля. Звичайні піддані подекуди вчиняли самосуди, вдавалися до кровної помсти, для встановлення справедливості проводили «судові поєдинки» (двобої, перемога в яких визначала, на чиєму боці правда). Чи не в кожному регіоні порушення і злочини каралися за місцевими традиціями. Скажімо, кутюми (звичаєві правила: спочатку – усні, згодом – письмові) у Франції проіснували аж до 1804 р., коли їх витіснив кодекс (збірник законів) Наполеона Бонапарта
«Імператор Юстиніан з почтом», мозаїка з базиліки Сан-Вітале у Равенні, Італія, VI ст.
Карл Великий, музей Лувр, Париж, Франція, IX ст.
На Сході середньовічної Європи відбулося певне поєднання місцевих традицій, західної та ромейської практик. Наприклад, у Хозарському каганаті повнота влади належала каганам, які, однак, мали слабкі інструменти для того, щоб нав’язати її іншим. Подібно до ранньофеодальних держав Заходу, йшлося про здатність отримувати й розподіляти данину та військову здобич між наближеними воїнами (так купувалася їхня вірність). Певний час щось схоже існувало в Русі. Старші в родині Рюриковичів усвідомлювалися як великі київські князі, від них залежало вище православне духовенство. Довкола княжого двору відбувалися основні політичні «ігри» епохи, рішення князя також були джерелами права. Проте поступово почав зростати вплив удільних князів, які спиралися на вірне їм боярство, міські еліти і навіть власні династичні союзи. Володіння Києвом у XII ст. почало означати вищу владу, але чи інші Рюриковичі готові були її приймати? (про це — в наступних параграфах).
Візантійська імперія, імперія Карла Великого, Хозарський каганат, Русь-Україна, Арабський халіфат були ранньофеодальними монархіями (першими з-поміж середньовічних монархій).
Варто запам`ятати!
Монархія — 1) правління, за якого найвища влада належить одній особі — монарху (королеві, князеві, ханові, султанові тощо); 2) держава, де править монарх.
№3:
Теоретичний блок
Що таке політична роздробленість?
Упродовж Х-ХIII ст. у Європі тривав період політичної роздробленості, коли в межах однієї держави існувало чимало незалежних або напівзалежних клаптиків-володінь. Необхідно виокремити кілька причин роздробленості. Хоча центральна влада належала королю, він не міг примирити й згуртувати рицарів, які ворогували. Середньовічна держава вважалась власністю королівської родини, але кожен наступний правитель потребував, щоб всі піддані визнавали тільки його. Подекуди це дозволяло феодалам здобути додаткові привілеї в обмін на удавану вірність, що додатково розпалювало ворожнечу між рицарськими родами. Окрім того, між регіонами, які мали власні культурні традиції, існував поганий зв’язок, що сприяло їх ізоляції. Роздробленість на Русі мала дещо інше коріння. Рід Рюриковичів розрісся настільки швидко, що окремі гілки одного роду почали змагатися за першість. Якщо в європейських країнах ішлося про протистояння насамперед між феодальною знаттю, то в українських землях воювали представники однієї княжої родини. Руський приклад не був одиноким: у сусідній Польщі упродовж XII ст. князі із роду П’ястів чубилися не менш активно.
Періоди роздробленості в історії деяких сучасних європейських держав
Англія (частина сучасної Великої Британії) близько 500 року вступила в період гептаргії (семицарств), він закінчився у 850 році данським завоюванням.
Роздробленість на теренах сучасної Польщі (rozbicie dzielnicowe) припадає на період від смерті Болеслава Кривоустого (1138 р.) до об’єднання Владиславом Локетком на початку XIV ст.
В історії сучасної Німеччини час дрібних держав («Kleinstaaterei») тривав із XIII ст. до 1871 року.
На теренах сучасної Франції період розробленості тривав від розпаду імперії Карла Великого до об'єднання в одну державу Людовиком XI.
На теренах сучасної Італії не було єдиної держави від вторгнення лангобардів у VI ст. аж до її об’єднання в одну державу в XIX ст.
Русь-Україна перебувала в стані удільної роздрібненості від смерті київського князя Мстислава Володимировича (1132 р.) до завоювання монголами 1240 року.
№4:
Теоретичний блок
Водночас у середньовічних західноєвропейських країнах на тлі загального протистояння «всіх проти всіх» почали зароджувалися думки про об’єднання суспільства довкола рішучих і «непогрішних» королів. Формувався образ ідеального державця, який би повсякчас розширював кордони, утверджував християнську віру, вгамовував феодальні усобиці, дотримувався давніх прав та надавав нові привілеї. Слабші феодали гуртувалися біля сильного королівського двору, ремісники й купці воліли рухатися безпечними шляхами, щоби вільно збувати вироблені товари. Королі потрохи реагували на вимоги, продаючи містам права на самоуправління, що визволяло їх із-під влади світських сеньйорів. Навзаєм ті «жертвували» до королівських скарбниць чимало грошей, і правителі скуповувати землі, фінансувати військо та, загалом, почувалися монархами.
Політична роздробленість — поділ держави на незалежні і напівнезалежні володіння, які слабко підпорядковувалися королівській владі.
№5:
Теоретичний блок
Представницькі та абсолютні монархії
«Вікно можливостей» для подолання роздробленості відкрилося в XII-XIV ст. Зростала роль центральних судів. У вищих навчальних закладах готували знавців законів і чиновників. Загальна втома від постійних війн призвела до неприйняття насильства. Поставали парламенти, або представницькі органи, коли інтереси громадян відстоювали обрані ними депутати. Тобто на спільних зборах, разом зі знатними феодалами, державні проблеми розв’язували представники від духівництва й городян.
Такі зібрання в різних країнах отримали різні назви. В Іспанії — це кортеси, в Англії — парламент, у Франції — Генеральні штати, в німецьких князівствах — ландтаги, у Польщі, Чехії та Угорщині — сейм. Снеми існували в Русі, однак були лише з’їздами князів. Окремо відбувалися віча городян, а бояри були серед наближених радників чи не в кожного Рюриковича. Однак ці елементи не переросли в єдину спільність, яку можна вважати «парламентом».
Коронування, мініатюра, XIII ст.
Європейські представницькі органи не були по-справжньому демократичними. Зазвичай взяти участь у них запрошували монархи. Подекуди місце в парламенті гарантувалося привілеями. Обранці охочіше дбали про особисті або станові інтереси, аніж про загальні. Однак їхнє невдоволення підвищенням податків чи небажання вести війни певною мірою віддзеркалювали прагнення середньовічних суспільств. У результаті упродовж XII-XIV ст. в Європі почали формуватися станово-представницькі монархії — держави, де парламентарі обмежували одноосібну владу правителів. Натомість ті зловживали своїм становищем, спрямовуючи нібито «народну волю» проти недругів. Коли «старі» землевласники майже винищили один одного в численних протиборствах, ніхто не зміг завадити монархам повертати всю владу. Ослаблені «парламенти» теж не могли цьому опиратися, тому від кінця XV — початку XVI ст. станово-представницькі монархії більшості країн Західної Європи перетворювалися в абсолютні з міцною королівською владою.
Станово-представницька монархія — держава, де монарх, здійснюючи владу, опирається на збори представників від деяких станів суспільства.
№6:
Завантаження файлу
Складіть схему «Етапи державотворення в Середні віки».
№7:
Тестування
Виконати тестування! Успіху!
Молодець!
Рефлексія від 0 учнів
Сподобався:
Зрозумілий:
Потрібні роз'яснення: