Повість (Скорочено)
Бувають у житті такі події, після яких життя цілковито змінюється. Раз і назавжди. Так, ніби вас розвернули на сто вісімдесят градусів — і ввечері все вже зовсім інакше, ніж було зранку.
Ніколи й не думала, що таке може статися зі мною. Наче я героїня фільму чи книжки. Але саме такі змінювальні події відбулися зі мною двадцять першого листопада 20... року. (…)
Того листопадового вечора, точніше листопадової ночі, я почала вести щоденник: вирішила записувати нові думки, відчуття, емоції та здогади, щоб їх не забути. А ще — щоб упорядкувати й зберегти для самої себе. Можливо, я перечитаю ці записи, коли мені буде багато років — наприклад, сорок. (…)
Отож усі наступні дні те, що наповнювало мене й вихлюпувалося фонтаном, я записувала в щоденник. Ніколи раніше не думала, що стану людиною, яка веде щоденник. Бо досі не відчувала такого бажання та потреби. У мене занять і так більше, ніж досить: школа, басейн двічі на тиждень, спортивні танці — раз або два на тиждень, залежно від настрою.
А коли хочеться просто зайнятися нічого неробінням і розслабленням, ми з Маргаритою (це моя найліпша подруга, з першого класу сиджу з нею за однією партою) гуляємо вулицями найкращого міста у світі, їмо морозиво в теплу пору року й вафельні трубочки — у холодну. Гріємося в торговельних центрах, розглядаючи вітрини бутиків. Одним словом, не до щоденника.
Найкраще місто у світі — це Київ, бо ж, напевно, ви не знаєте, про яке місто йдеться. Ми з Маргаритою живемо в Києві й дуже цим пишаємося. Нам дуже пощастило. Якщо ви також кияни чи киянки — пощастило й вам. Вечорами мені тим паче аж ніяк не до щоденника. Я роблю уроки, а потім читаю все, що написав сер Конан Дойл про Шерлока Голмса. І самотужки опановую дедуктивний метод. А на це потрібно, хочу вам сказати, чимало часу.
Між іншим, забула представитися. Мене звати Варвара, я живу в Києві та навчаюся в школі номер... Зрештою, навіщо вам номер? Та ні, я не боюся, що ви вирішите відвідати нашу школу. І дізнаєтеся щось про мене, чого вам знати не треба. Зрештою, ви мене не впізнаєте, якщо випадково побачите в шкільному коридорі, бо моя зовнішність середньостатистична — нещодавно я дійшла такого висновку. Це ні добре, ні погано. Просто факт.
А школа в нас непогана. Наша класна керівничка Ольга Миколаївна теж дуже навіть нічого. Вона трохи строга, але дозволяє нам те, про що в паралельних класах можуть лише мріяти. Ну, наприклад, нам можна приходити до школи в порваних джинсах і спідницях вище коліна на десять сантиметрів. Ну а в А-класі — тільки на п’ять, їм менше пощастило. (…)
Наша класна керівничка Ольга Миколаївна викладає українську мову та літературу. Вона фанатка диктантів (ми їх пишемо, здається, уже на кожному уроці). А ще вона любить, щоб ми розвивали творче мислення і пізнавали нове. Тому час від часу дає нам завдання на різні творчі теми — треба підготувати виступ хвилин на десять і розповідати так, щоб аудиторії, тобто решті однокласників, було цікаво.
Такі творчі заняття в нас відбуваються раз на місяць. Тоді замість мови й літератури маємо два уроки виступів підряд. Переважно на таких уроках весело та справді можна дізнатися про щось цікаве. (…)
А в листопаді була тема імен. Треба було дізнатися про значення свого імені й придумати, як цікаво про нього розповісти. Можна було розповідати про себе, а можна — про якихось видатних людей, що мали це ім’я і на яких хочеться бути трішечки схожими. Одним словом, варіантів багато.
Але — ви собі можете таке уявити! — я взагалі забула про це завдання. Навіть цікаво, як може щось отак вилетіти з голови? Адже власне ім’я — це дуже цікава тема. Я хотіла дізнатися щось важливе про ім’я Варвара, це точно. І зовсім про це забула. Ну, от як таке може статися? (…)
Отож сиджу я поруч із Маргаритою, яка явно все підготувала про своє ім’я, і швиденько шукаю в гуглі потрібну мені інформацію. (…)
Ну от прочитала, що Варвара — ім’я грецького походження та означає чи то чужоземка, чи то щось пов’язане з ваpварами. А варвари, самі розумієте, не мій орієнтир. (…)
З видатних жінок, яких звали так само, як мене, першою на очі мені потрапила свята Варвара. (…) Історія цієї жінки доволі дивна й не надто мені сподобалася. Ну гаразд, Варвара жила в третьому столітті, тоді взагалі життя було зовсім не подібне до нашого, але те, що я прочитала, — то вже якось занадто.
Батько у Варвари був справжній деспот і садист. Він забороняв Варварі робити те, що їй подобається, і зачинив її в спеціально збудованій вежі. Начебто для того, щоб уберегти її від поганого товариства. (…)
Було тільки сказано, що Варварин батько дуже хотів видати дочку заміж за достойного, на його думку, кандидата. (…)
Християнські погляди Варвари чомусь страшенно розлютили її батька. І він захотів, щоб дочка від них відмовилася, щоб слухалася тільки його. А переконати її він вирішив у зовсім негуманний спосіб: бив дочку, знущався з неї, а це, як на мене, дуже страшно. (…) До того ж я вважаю, що це нормально, коли в людей різні погляди. Особливо, якщо йдеться про батьків і дітей.
От, наприклад, ми з татом багато що сприймаємо цілком по-різному. І це чудово. Мій тато, звісно, у шоці від болотяно-зеленого лаку для нігтів на лівій руці й від яскраво салатового на правій, але йому би й на думку не спало мене за це сварити. Так само, як і за погляди. Хоча поки що з поглядами в нас усе більш-менш одностайно.
А Варварі в ті далекі часи було дуже важко. Вона любила читати, а не цікавилася модами, коштовностями та всілякими дівчачими штучками. Проте її батько вважав, що дівчата мають цікавитися тільки цим. Дивний він був чоловік, дуже дивний. І за типом темпераменту — дуже неврівноважений холерик із садистичними нахилами. Він мені зовсім не сподобався. (…)
Ольга Миколаївна вичікувально дивиться на мене. Починаю з того, що ім’я Варвара — дуже таємниче й загадкове. І що я коротко прочитала про життя святої Варвари, і є в ньому багато незрозумілого для мене, тож маю це обміркувати. Але почну з того, що означає це ім’я — а із цим також не все однозначно. (…)
Увечері спитала маму, чому мене назвали Варварою. Мама відповіла, що із цим питанням до тата. Бо це він має розповісти мені всю історію. Гм, цікаво. Уся історія — значить, вона є і вона довга.
(Продовжити читання за підручником с. 55 - 58)
.png)
