Джейн Остін (1775 – 1817). «Гордість і упередження». Сюжет роману.

Народилася в містечку Стівентон 16 грудня 1775 року. Незважаючи на високу дитячу смертність у ті роки, всі вони вижили. Старший брат, Джеймс (1765—1819), мав схильність до літературної діяльності: писав вірші, прозу, але пішов по стопах батька. Про другого брата, Джорджа (1766—1838), у сім'ї переважно не говорили: він був психічно неповноцінним, говорити так і не навчився. Через нього Джейн вивчила азбуку глухонімих. Третього брата, Едварда (1767—1852), усиновили багаті бездітні родичі Остінів — Найти, що відкрило перед ним широкі можливості: з джентльменів він перейшов до стану дворянства.

Найяскравіша і найромантичніша доля була в четвертого, улюбленого брата Джейн Остін, Генрі Томаса (1771—1850). Він був людиною захопленою і не дуже практичною, спробувавши на своєму віці чимало професій: служив в армії, був банком, спочатку мав успіх, але потім розорився, пішов у сан. Він одружився на Елізі де Фейд, вдові французького аристократа, який закінчив свої дні на гільотині. Еліза суттєво вплинула на Джейн. Саме їй вона завдячує непоганим знанням французької мови та французьких авторів: Ларошфуко, Монтеня, Лабрюйера, а також любов'ю до театру.

Два інших брата, Френсіс Вільям і Чарльз Джон, були військовими моряками і досягли адміральського чину. Але особлива дружба зв’язувала Джейн із сестрою Кассандрою. З нею вона ділилася всіма своїми задумами і відкривала свої секрети. Кассандра, звісно, знала ім’я людини, якій Джейн Остін зберігала вірність, адже на руках Кассандри Джейн померла.

Касандра, як і сестра, так і не вийшла заміж. Її обранець, молодий священик Томас Фаул, помер від жовтої лихоманки у Вест-Індії, куди поїхав у надії заробити грошей на майбутнє весілля. Коли його не стало, Касандрі вже було двадцять чотири роки.

У період з 1783 по 1786 роки разом з сестрою Кассандрою навчалася в Оксфорді, Саутгемптоні та Редінгу. З навчальними закладами Джейн не пощастило; в першій школі вона та Кассандра страждали від деспотичного характеру директриси і чуть не вмерли, заразившись висипним тифом. Інша школа в Редінгу, навпаки, була під управлінням дуже добродушної жінки, але знання учениць були її останньою турботою. Повернувши дочок додому, Джордж Остін вирішив зайнятися їхньою освітою сам і дійсно досяг у цьому успіху. Уміло керуючи їхнім читанням, він прищепив дівчатам хороший літературний смак, навчив їх любити класичних авторів, яких добре знав з власних занять. Читали Шекспіра, Голдсміта, Гюма. Також цікавилися романами, читаючи таких авторів, як Річардсон, Філдінг, Стерн, Марія Еджуорт, Фанні Берні. З поетів віддавали перевагу Кауперу, Томсону, Томасу Грею. Формування особистості Джейн Остін відбувалося в інтелектуальному середовищі — серед книг, постійних бесід про літературу, обговорення прочитаного і того, що відбувається.

Хоча все своє недовге життя письменниця провела в провінціях — Стивентоні, Баті, Чотені, Вінчестері, лише зрідка виїжджаючи в Лондон, великий світ із його подіями та катаклізмами: війнами, повстаннями, революціями — постійно вривався у зовні спокійне і розмірене існування дочки англійського священника.

Виписати в зошит основні тези:

Юність і зрілість Джейн Остін припали на неспокійні часи: відбувалися Наполеонівські війни, Війна за незалежність у Північній Америці, Англія переживала промислову революцію, по ній вже прокаталися перші виступи луддитів, Ірландія була охоплена повстаннями.

Французька революція кардинально змінила долю Елізи де Фейд, брати Чарльз і Френсіс пішли на війну з Францією. Джейн Остін підтримувала жваве листування з братами, їхніми дружинами, далекими родичами, а деякі з них були безпосередніми учасниками історичних подій.

Хоча в жодному з них немає розповіді про війни чи революції, а події ніколи не виходять за межі Англії, вплив навколишнього справді відчувається, наприклад, у її останньому романі «Доводи розуму», де багато моряків, які щойно повернулися на сушу після воєнних дій, відзначились у битвах, плаваючи в Вест-Індію. Однак Остін не вважала себе компетентною детально писати про війни та початок колоніальної експансії Англії.

Остин походила з родини з сильними англійськими традиціями: в ній вміли глибоко відчувати та переживати, але при цьому були стримані в прояві почуттів. Стриманість — це риса не тільки творчого образу Остін, а й невід'ємна частина її життєвої позиції.

Джейн Остін так і не вийшла заміж. Коли Джейн було 20 років, у неї був роман із сусідом, Томасом Лефроєм, майбутнім Лордом Верховним Суддею Ірландії, а тоді ще студентом-юристом. Проте, шлюб молодих людей був би непрактичним, адже обидві родини були порівняно бідними і сподівались скористатись шлюбами своїх дітей для покращення матеріального і соціального становища, тому Джейн і Тому довелось розлучитись.

В 1802 році вона відхилила пропозицію руки й серця від Харрісона Бігга Візера, який був на шість років молодший за неї.

У тридцять років Джейн одягла чепчик, оголосивши світу, що відтепер вона стара дівиця, яка попрощалася з надіями на особисте щастя, хоча одного разу їй і зробили пропозицію. Остіни ніколи не були багатими, а після смерті батька їхні фінансові обставини стали ще більш обмеженими. Джейн забезпечувала сім'ю і допомагала матері по господарству.

Письменниця жила в відносному усамітненні і серйозно захворіла в 40 років. Зараз вважається, що вона страждала від хвороби Аддісона, від якої в той час не було лікування. В пошуках способів зцілення 24 травня 1817 року вона разом зі своєю сестрою вирушила до Вінчестера, де померла 18 липня і була похована у Вінчестерському соборі 24 липня. Перед смертю їй не вдалося закінчити свій останній роман «Сендитон».