Червона калина
Коли починає жовтіти на деревах зелене листя, а на густі трави лягають вже холодні осінні роси, на узліссі можна натрапити на розлогий кущ з гілками, обтяженими червоними гронами. Це калина одягла свої самоцвіти і звеселяє ними осінній ліс. Не лякає її ані осіння негода, ані зима з її холодами. Стоїть собі, радіє, пишається своїм вбранням, і не минають її ані люди, ані птаство, ані звірина.
Після перших приморозків плоди калини починають втрачати гіркоту, а добре приморожені, вони вже цілком їстівні й солодкі.
Гарна калина й навесні, закосичена* білими суцвіттями.
Калина росте невеликим розлогим кущем і полюбляє місця з добре зволоженим фунтом, біля річок та водойм.
З давніх-давен вирощують калину в селах. Існував навіть гарний звичай: кожної весни та осені садити калину біля криниць, річок, на узліссях. Вона здавна вважалася однією з найцінніших лікарських рослин.
Калина оспівана в багатьох народних піснях, її порівнюють з дівочою вродою і чистотою. Сьогодні червона калина є символом України.
(С. Івченко, 155 слів)