Діагностувальна робота. Читання мовчки. Бабусин онучок " за В. Сенцовським

Послідовність виконання завдання :

1. Прочитайте запропонований текст мовчки протягом 3 хвилин.

2. Дочитай текст до кінця.

3. Полічіть кількість прочитаних слів за цей час і запиши на аркуші (щоб не забути)

4. Виконай запропоновані завдання за змістом прочитаного.

1. Прочитай уважно текст

   БАБУСИН ОНУЧОК

   Чи то золотавий соняшник гойднувся біля похиленого тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи? Старенькій уже дуже важко розпізнати. Сидить вона на дерев’яному ослінчику біля чепурненької хати, на колінах спрацьовані руки тремтять — купаються у щедрому сонячному промінні. А довкола - зграйка білих ромашок, ніби сузір'я.

   — Добридень, бабуню, — дзиґою крутнувся біля неї Андрійко, — ото послала мати, щоб я обірвав вишні. Каже, що вже доспіли, щоб не обсипалися. А ви, мабуть, самі нездужаєте?

   — Еге ж, нездужаю-таки, — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика.

   — Зате я, бабуню, швидко-швидко все обірву, — запевняє Андрійко. — Тільки листя посиплеться, от побачите!

   Баба Стеха, спираючись на ціпок, дріботить до дверей, шукає в сінцях і виносить полотняну торбину. Хлопчик чіпляє її через плече й чимдуж біжить у садок. Коли бабуся підійшла до розлогої вишні, Андрійко вже спритно осідлав найвищу гілку. Між зеленим листям тільки його сорочка біліє.

   — Не гойдайся, онучку, — застерігає старенька, — бо доведеться ловити тебе.

   — Не бійтеся! — гукає згори хлопчик. — Зате мені звідси можна небо дістати!

   — Еге ж, — клопочеться старенька. — Небо чи й дістанеш, а штани можеш залишити на он тому сучку.

   Сидить Андрійко вгорі, між небом і землею, обриває соковиті ягоди й думає про бабу Стеху. Хороша вона. Завжди пригощає яблуками та вишнями, не свариться, коли якийсь бешкетник залізе до неї в садок. Вже давно живе вона самотньо, от і роздає нехитрі гостинці сусідським дітлахам.

   Андрійко глянув униз. Бабуся зіперлася на палицю, така маленька і суха, як маківка.

   — Бабуню, а де ваші внуки? — поцікався хлопчина.

   — Далеко, ой, далеко, — хитає головою старенька. — Онучок, як місяченько, одненький. Мабуть, і виріс уже...

   — А чому він не їде до вас? — не вгаває Андрійко.

   — Мабуть, клопоти не пускають. Уже й листи не пише... — важко зітхає бабуся. Змовкла. Ще нижче схилилася на палицю.

   — Не барися там, Андрійку, — стривожилася. — Дереву вже важко тримати тебе.

   Хлопчик хвацько зістрибує на землю. Увесь обмурзаний вишнями. Пузата торбина відтягує йому руку. Баба Стеха полегшено зітхає:

   — От і гаразд.

   — Прийду до вас і яблука трусити, та нехай ще трохи соком наллються, — каже Андрійко.

   — Еге ж. Уночі так гупають, так гупають, що аж у хаті дзвенить.

   На ґанку хлопчик висипає блискучі вишні у велику емальовану миску.

   — Бери, Андрійку. Може, мама вареників наліпить. А мені вистачить.

   Хлопчик спокійно дивиться на стареньку, на сиве її волосся, й раптом каже:

   — Бабусю, а візьміть-но мене внуком..

Запиши свою кількість прочитаних слів за хвилину