Прочитайте запропонований текст мовчки протягом 3 хвилин.
Дочитай текст до кінця.
Полічіть кількість прочитаних слів за цей час і запиши на аркуші (щоб не забути)
Виконай запропоновані завдання за змістом прочитаного.

Прочитай уважно текст
БАБУСИН ОНУЧОК
Чи то золотавий соняшник гойднувся біля похиленого тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи? Старенькій уже дуже важко розпізнати. Сидить вона на дерев’яному ослінчику біля чепурненької хати, на колінах спрацьовані руки тремтять — купаються у щедрому сонячному промінні. А довкола - зграйка білих ромашок, ніби сузір'я.
— Добридень, бабуню, — дзиґою крутнувся біля неї Андрійко, — ото послала мати, щоб я обірвав вишні. Каже, що вже доспіли, щоб не обсипалися. А ви, мабуть, самі нездужаєте?
— Еге ж, нездужаю-таки, — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика.
— Зате я, бабуню, швидко-швидко все обірву, — запевняє Андрійко. — Тільки листя посиплеться, от побачите!
Баба Стеха, спираючись на ціпок, дріботить до дверей, шукає в сінцях і виносить полотняну торбину. Хлопчик чіпляє її через плече й чимдуж біжить у садок. Коли бабуся підійшла до розлогої вишні, Андрійко вже спритно осідлав найвищу гілку. Між зеленим листям тільки його сорочка біліє.
— Не гойдайся, онучку, — застерігає старенька, — бо доведеться ловити тебе.
— Не бійтеся! — гукає згори хлопчик. — Зате мені звідси можна небо дістати!
— Еге ж, — клопочеться старенька. — Небо чи й дістанеш, а штани можеш залишити на он тому сучку.
Сидить Андрійко вгорі, між небом і землею, обриває соковиті ягоди й думає про бабу Стеху. Хороша вона. Завжди пригощає яблуками та вишнями, не свариться, коли якийсь бешкетник залізе до неї в садок. Вже давно живе вона самотньо, от і роздає нехитрі гостинці сусідським дітлахам.
Андрійко глянув униз. Бабуся зіперлася на палицю, така маленька і суха, як маківка.
— Бабуню, а де ваші внуки? — поцікався хлопчина.
— Далеко, ой, далеко, — хитає головою старенька. — Онучок, як місяченько, одненький. Мабуть, і виріс уже...
— А чому він не їде до вас? — не вгаває Андрійко.
— Мабуть, клопоти не пускають. Уже й листи не пише... — важко зітхає бабуся. Змовкла. Ще нижче схилилася на палицю.
— Не барися там, Андрійку, — стривожилася. — Дереву вже важко тримати тебе.
Хлопчик хвацько зістрибує на землю. Увесь обмурзаний вишнями. Пузата торбина відтягує йому руку. Баба Стеха полегшено зітхає:
— От і гаразд.
— Прийду до вас і яблука трусити, та нехай ще трохи соком наллються, — каже Андрійко.
— Еге ж. Уночі так гупають, так гупають, що аж у хаті дзвенить.
На ґанку хлопчик висипає блискучі вишні у велику емальовану миску.
— Бери, Андрійку. Може, мама вареників наліпить. А мені вистачить.
Хлопчик спокійно дивиться на стареньку, на сиве її волосся, й раптом каже:
— Бабусю, а візьміть-но мене внуком..