Держави західноєвропейського типу. НУШ

КОРОЛІВСЬКА ВЛАДА ТА ОБ’ЄДНАННЯ ФРАНЦІЇ ПРОТЯГОМ X-XV ст.

Наприкінці X ст. великі землевласники Франції обрали королем графа паризького Гуго Капета (987-996 рр.), який заснував династію Капетингів.

Починаючи з XII ст., коли бурхливо розвивалася торгівля, значно зросли грошові доходи Капетингів. Їм вдалося підпорядкувати собі всіх великих феодальних сеньйорів королівського домену. Капетинги почали збирати землі довкола Парижа.

Зміцненню королівської влади сприяли також реформи короля Луї IX Святого (1226-1270 рр.). Впровадження єдиної монети по всій країні слугувало розвитку торгівлі. Усі судові справи розглядалися в цей час тільки в платному королівському суді. Королю вдалося зупинити феодальні міжусобиці.

Прагнення короля Філіппа IV Красивого (1285-1314 рр.) зміцнити королівську владу в галузі збору податків призвело до конфлікту з Папою Римським, однак король переміг. У 1302 р. Філіпп IV, щоб заручитися підтримкою представників різних станів суспільства в боротьбі проти Папи Боніфація VIII, уперше скликав Генеральні штати. До них входили представники духівництва, світської знаті й заможних городян.

Гуго Капет (портрет із серії «Королі Франції», XIX ст.)

Які цілі переслідував Філіпп IV, залучаючи до участі у Генеральних штатах представників різних верств суспільства?

Розбіжності в поглядах представників різних станів щодо вирішення питань послаблювали вплив Генеральних штатів на державні справи, і цим часто користувався король. Як правило, духівництво та світська знать виступали спільно, даючи два голоси проти одного голосу заможних городян, тому третій стан («ті, що працюють») часто не мав переваги під час голосування.

Отже, на початку XIV ст. у Франції виникла станово-представницька монархія.

На заваді об’єднанню Франції стояло суперництво з Англією. Конфлікт між країнами посилювали територіальні й економічні суперечки. Ще у XII ст. англійські королі внаслідок династичних шлюбів отримали великі області в Центральній і Південно-Західній Франції.

Ще однією причиною конфлікту між Францією і Англією була промислово розвинута Фландрія, боротьбу якої проти французьких королів підтримувала англійська монархія. Приводом до війни стала суперечка щодо прав на французький престол після смерті Філіппа IV Красивого між французьким та англійським королями.

Унаслідок цих суперечностей між Англією та Францією розгорілася Столітня війна.

Луї IX Святий (мініатюра Толедської Біблії, XIII ст.)

Тривалий час у Столітній війні французи зазнавали поразок. Ситуація змінилася, коли на історичній арені з’явилася смілива дівчина Жанна д’Арк. Натхненні її прикладом і героїзмом французькі війська перейшли в наступ. Переломним моментом стало визволення Орлеана у 1429 р., після якого Жанна дістала прізвисько «Орлеанська діва». Щоправда, невдовзі Жанна потрапила в полон і за звинуваченнями у чаклунстві була страчена у травні 1430 р.

Столітня війна завершилася остаточним розгромом англійських військ у битві при Кастильйоні у 1453 р.

Попри значні збитки та руйнування внаслідок Столітньої війни у Франції зміцніла королівська влада. У другій половині XV ст. територіальне об’єднання Франції завершив король Луї XI Розсудливий на прізвисько «Всесвітній павук» (1461-1483 р.). Король дбав про розвиток господарства, науки і мистецтва. Проте за 22 роки правління він лише один раз скликав Генеральні штати. Це свідчило про зміцнення влади короля.

Луї XI Розсудливий (зображення XV ст.)

Розвиток Англії в XI-XV ст. був позначений протистоянням між королями, які прагнули зміцнення своєї влади, та підданими.

У 1066 р. унаслідок битви під Гастингсом Англія була підкорена вихідцями з Нормандії (область на північному заході Франції). Перший король з нормандців Вільгельм І Завойовник взяв курс на зміцнення королівської влади.

За наступників Вільгельма І Англійське королівство поступово розширювало свої володіння, претендуючи внаслідок династичних зв’язків на частину французьких земель і на сусідню Ірландію.

Зміцненню королівської влади сприяло впровадження за Генріха II Плантагенета (1154-1189 рр.) суду присяжних. Королівський контроль над судочинством обмежував владу феодалів і сприяв поповненню скарбниці.

Щоб бути незалежним від феодалів, Генріх II створив наймане військо. Для його утримання було встановлено військовий податок («щитові гроші»), сплативши який рицарі звільнялися від військової служби. Однак остаточно подолати опір феодалів королю Генріху II не вдалося.

Спроба короля Іоанна Безземельного (1166-1216 рр.) збільшити податки та «щитові гроші» призвела до повстання баронів проти нього. Баронів підтримали рицарі, городяни і частина вільних селян. У травні 1215 р. король змушений був пристати на їхні вимоги й підписав Велику хартію вольностей, яка обмежувала владу короля.

Велика хартія вольностей (англійською — Magna Carta, або Big Mag) забороняла королю втручатися в церковні вибори. Ні «щитові гроші», ні інші платежі васалів він не міг тепер стягувати без згоди «загальної ради королівства», до якої належали барони.

Найважливішою в Хартії була стаття 39, яка фактично захищала особисті та майнові права людини. Тоді таким правом могли користуватися лише барони. Усім вільним було обіцяно захист від сваволі королівських чиновників. Хартія підтвердила вже існуючі права Лондона й інших міст.

Прийняття Великої хартії вольностей у той час мало важливе історичне значення: хартія захищала не лише знать від свавілля короля, а й рицарів і городян від утисків знаті. Згодом англійці почали вважати, що цей документ захищає права всього народу.

Протистояння короля і суспільства не вщухало й за часів наступника Іоанна Безземельного — короля Генріха III (1216-1272 рр.) У 1265 р., у розпал цієї боротьби, в Англії вперше був скликаний парламент.

У XIV ст. парламент розділився на палату лордів і палату громад. У палаті лордів засідали єпископи, абати і феодали, спеціально запрошені королем. До палати громад обирали рицарів (по два від кожного графства) і по два городянина від кожного великого міста. Парламент видав закон, за яким жоден податок не міг стягуватися без згоди палати громад. Парламент обмежив прагнення баронів правити країною без урахування інтересів рицарів і городян. Тут висловлювали свої погляди представники різних верств населення. Так в Англії склалася станово-представницька монархія.

Складні часи настали для Англії після поразки в Столітній війні з Францією. Тривала боротьба за владу між двома династіями — Ланкастерів і Йорків — увійшла в історію як війна Червоної і Білої троянд (1455-1485 рр.). Попри поетичну назву (від родових символів ворогуючих родин), війна призвела до виснаження країни та численних людських втрат. Результатом війни став прихід до влади в Англії династії Тюдорів у 1485 р.

ІТАЛІЙСЬКІ ТОРГОВЕЛЬНІ РЕСПУБЛІКИ. ПАПСЬКА ОБЛАСТЬ

Протягом Середньовіччя в Італії так і не було створено єдиної держави. Однак це не перешкодило їй посісти провідне місце в Європі за рівнем господарського і культурного розвитку. Найбільш економічно розвиненими у Європі в XI-XV ст. були міста Північної Італії — Венеція, Генуя, Флоренція, Піза та ін. Цьому сприяли такі передумови:

• вигідне географічне розташування на перетині шляхів із Західної Європи до країн Сходу;

• історичний спадок та традиції Риму;

• об’єднання міст із селами (північноіталійські міста звільнилися від влади феодалів, підкоривши собі сусідні села);

• хрестові походи, під час яких північноіталійські міста встановили свою монополію на торгівлю зі Сходом.

В ХІ-ХІІ ст. італійські міста стали самоуправними комунами, які очолювали виборні консули (радники). У Венеції і Генуї влада належала не консулам, а дожу (вождю), якого обирали довічно. Міста-держави постійно ворогували між собою, це заважало об’єднанню Італії і прирікало її на роздробленість.

У Середні віки на території Італії постала також теократична держава Папська області на чолі з Папою Римським. У 754 р. король франків Піпін Короткий передав Папі Римському у володіння територію, що включала Рим і околиці. Так у частині Італії постала теократична держава, де церковна і державна влада були тісно пов’язані. Папа виступав як духовний і світський лідер, він визначав політичні рішення та контролював адміністративні справи на цій території. Така особлива форма управління відображала вплив церкви на життя суспільства й політику в Середньовіччі.

Папська область відігравала важливу роль в історії Європи, оскільки була центром католицької церкви і західного християнства в Європі. Папи Римські також були політичними діячами, які справляли значний вплив на розвиток європейської політики.

РЕКОНКІСТА. УТВОРЕННЯ ОБ’ЄДНАНОГО ІСПАНСЬКОГО КОРОЛІВСТВА. КОРТЕСИ

У 711-714 рр. Піренейський півострів завоювали араби та бербери, яких християни називали маврами (завойовники прийшли з Мавританії, що в Африці).

Одночасно з мусульманськими володіннями в Іспанії, на півночі Піренеїв, існували християнські держави. Християни боролися за звільнення країни від арабів. Боротьба проти арабського панування увійшла в історію під назвою Реконкіста.

У Реконкісті були зацікавлені представники різних соціальних станів. Процес Реконкісти можна визначити як внутрішню колонізацію. Рицарі в ході Реконкісти одержали нові землі та посади на відвойованій території. У війнах брали участь і селяни, які також отримували на звільнених від арабів територіях землю та особисту свободу.

Зміцніла за час Реконкісти королівська влада, сподіваючись на підтримку громадян у боротьбі з арабами, надавала міським громадам пільги й право на самоврядування. На звільнених землях посилювався вплив християнської церкви.

Результатом Реконкісти було утворення на півночі Піренейського півострова королівств Кастилія (у перекладі з іспанської — Країна замків) і Арагон, а в Піренейських горах — Наварри. На заході півострова з Кастилії виокремилося королівство Португалія. 1238 р. на Піренейському півострові залишилася тільки одна держава маврів — Гранадський емірат.

Християнські держави Піренейського півострова були станово-представницькими монархіями. Спочатку в Кастилії королі скликали на раду вищу світську й церковну знать. Пізніше на засідання почали запрошувати представників міщан і навіть вільних селянських громад. Так виникли збори представників станів — кортеси.

Наприкінці XV ст. шляхом династичної унії було об’єднано Арагон з Кастилією в єдине Іспанське королівство. Це сталося у 1479 р. завдяки шлюбу двох монархів — Фернандо II Арагонського та Ізабель І Кастильської. Так було зроблено важливий крок до створення іспанської держави. Ще до шлюбу Ізабель і Фернандо домовилися допомагати одне одному і надавати підтримку в усьому. «Один важливий так само, як інший», — цей історичний напис було висічено над тронами подружжя в замку Алькасар у Сеговії. У своїй боротьбі за сильну, єдину монархію Фернандо II та Ізабель І шукали підтримки у католицької церкви.

У 1492 р. після тривалої облоги впала Гранада — останнє мусульманське володіння в Іспанії. На Піренейському півострові утвердилися дві християнські держави — Португалія та Іспанія.

Європейські держави в X-XV ст.

Виконати завдання в робочому зошиті на сторінці 52, 1 завдання. (Прикріпи фото)

Виконати тест