Деколонізація і виникнення «третього світу»

ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ І ВИНИКНЕННЯ «ТРЕТЬОГО СВІТУ»

1. Світ після Другої світової війни: передумови деколонізації

Після 1945 р. у світі сформувався новий баланс сил. Європейські імперії (Британія, Франція, Нідерланди, Бельгія, Португалія) вийшли з війни економічно виснаженими — уже не могли утримувати свої колоніальні володіння.

Головні передумови деколонізації:

• Ослаблення метрополій: економічна розруха, зростання вартості утримання армій у колоніях.

• Поширення ідей свободи й самовизначення: Атлантична хартія 1941 р., створення ООН, право народів на самовизначення.

• Посилення національно-визвольних рухів: місцеві еліти, армії, інтелігенція вимагали незалежності.

• Холодна війна: США й СРСР підтримували антиколоніальні рухи (часто з власних політичних мотивів).

• Зростання національної самосвідомості: утворення партій, профспілок, студентських рухів у колоніях.

2. Основні етапи деколонізації

I етап (1940-ві — початок 1950-х): Азія

Колоніальні імперії почали «тріщати» саме в Азії.

Найважливіші події:

• 1947 — незалежність Індії та Пакистану (розділ за релігійним принципом: індуси — Індія, мусульмани — Пакистан).

• 1948 — незалежність Бірми, Цейлону, Індонезії.

• 1954 — поразка Франції у війні в Індокитаї (Дьєнб’єнфу) → утворення В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі.

II етап (кінець 1950-х — 1960-ті): Африка

Це період, який у підручниках називають "Рік Африки" — 1960, коли 17 країн здобули незалежність.

• Гана (1957) — перша незалежна держава в тропічній Африці.

• Алжир (1962) — одна з найкривавіших війн проти Франції.

• Нігерія, Сенегал, Малі, Кенія, Танзанія, Уганда — масовий вихід колоній.

• Конго (1960) — приклад хаосу й іноземних втручань після звільнення.

III етап (1970–1990-ті): завершення деколонізації

• Португальські колонії (1974–1975): Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау — після революції в Португалії.

• Намібія (1990) — остання колонія Африки.

• Гонконг (1997) — повернення від Великої Британії до Китаю (під формулою «одна країна — дві системи»).

3. Проблеми нових держав

Більшість новостворених держав зіткнулися з дуже схожими труднощами. Звідси й виник термін «третій світ».

Основні проблеми:

1. Штучні кордони: проведені колонізаторами без урахування етнічних територій → конфлікти, громадянські війни.

2. Етнічна та релігійна роздрібненість.

3. Слабкі державні інститути: відсутність досвіду управління.

4. Економічна залежність: експорт сировини, відсутність промисловості.

5. Корупція, авторитарні режими, військові перевороти.

6. Втручання США і СРСР: підтримка «своїх» урядів у холодній війні.

7. Бідність населення, низький рівень освіти, медицина на початковому рівні.

4. Виникнення «третього світу»

Термін запроваджений у 1952 р. французьким демографом Альфредом Сові.

Політичний зміст:

• "Перший світ" — розвинуті капіталістичні країни (США, Західна Європа).

• "Другий світ" — соціалістичний блок (СРСР, країни Східної Європи).

• "Третій світ" — держави, що звільнилися від колоніалізму: Азія, Африка, Латинська Америка.

Вони не хотіли ставати на бік ні США, ні СРСР → політика неприєднання.

5. Рух неприєднання

1955 — Бандунзька конференція (Індонезія)

Перший конгрес представників країн Азії та Африки.

1961 — Белградська конференція

Офіційне створення Руху неприєднання.

Лідери:

• Дж. Неру (Індія)

• Г. Насер (Єгипет)

• Тіто (Югославія)

• Сукарно (Індонезія)

Принципи:

• відмова від участі у військових блоках;

• підтримка миру;

• антиколоніалізм;

• співпраця між державами Азії, Африки, Латинської Америки.

6. Латинська Америка та Близький Схід: своя специфіка

Латинська Америка

Формально незалежна з XIX ст., але перебувала під економічною залежністю від США. Після 1959 р. на регіон сильно вплинула Кубинська революція.

Близький Схід

• боротьба за нафту;

• арабо-ізраїльські конфлікти;

• ісламський фундаменталізм;

• роль великих держав.

7. Підсумки деколонізації

Позитивні:

• створення понад 90 нових держав;

• ліквідація колоніальної системи;

• зростання національної культури, мови, освіти;

• формування власних моделей розвитку.

Негативні:

• політична нестабільність;

• економічна відсталість;

• нові форми залежності — неоколоніалізм (економічний контроль іноземних корпорацій);

• тривалі війни та диктатури.

8. Значення для сучасного світу

Деколонізація сформувала сучасну політичну карту світу.
Сьогодні багато країн «третього світу» називають «країнами, що розвиваються» або «Глобальним Півднем».

Саме вони є найбільш динамічним регіоном планети (Індія, Індонезія, Нігерія, Бразилія).

1947 — Незалежність Індії та Пакистану

Передумови

• Британська Індія понад 200 років перебувала під контролем Великої Британії.

• Після Другої світової війни Британія економічно ослабла.

• Національно-визвольний рух в Індії був одним із найсильніших у світі.

Головні сили руху за незалежність

• Індійський національний конгрес (ІНК) — партія індусів, лідер Джавахарлал Неру, ідеолог Махатма Ганді. Виступали за єдину світську державу.

• Мусульманська ліга — партія мусульман, лідер Мухаммед Алі Джинна, який наполягав на створенні окремої держави мусульман.

Чому відбувся розділ?

• Між індусами й мусульманами існували глибокі релігійні та політичні протиріччя.

• Мусульмани боялися домінування індусів у майбутній незалежній Індії.

• Зростали релігійні заворушення, які Британія вже не могла контролювати.

Рішення про поділ

• У 1947 р. британський віце-король Лорд Маунтбаттен представив план розділу.

• 14–15 серпня 1947 р. створено дві держави:

  • Індія (переважно індуси)

  • Пакистан (мусульмани) — складався з Зхідного Пакистану (сучасний Пакистан) та Східного Пакистану (Бангладеш).

Наслідки поділу

• Наймасштабніша міграція XX ст.: 10–14 млн людей перетнули кордони.

• Масові релігійні зіткнення: загинуло понад 1 млн людей.

• Тривалий індійсько-пакистанський конфлікт (особливо за Кашмір).

• Індія пішла шляхом парламентської демократії, Пакистан — частих військових переворотів.

2. 1948 — Незалежність Бірми, Цейлону й Індонезії

Цей рік став однією з ключових точок у розпаді британської та нідерландської колоніальних імперій.

А. Бірма (сучасна М’янма)

Передумови

• Довгий британський колоніальний контроль (з 1886 р.).

• Сильні антиколоніальні рухи, особливо серед студентів та буддистського духовенства.

• Друга світова війна підірвала позиції Британії.

Шлях до незалежності

• Лідер руху: Аун Сан — засновник Антифашистської ліги народної свободи.

• Бірма пережила окупацію Японії (1942–1945).

• Після війни Лондон погодився на поступовий перехід до незалежності.

Незалежність

• 4 січня 1948 р. Бірма стала незалежною республікою.

Проблеми після незалежності

• Етнічні конфлікти (карени, шани, качини).

• Сепаратизм і тривалі громадянські війни.

• У 1962 р. владу захопили військові.

Б. Цейлон (сучасна Шрі-Ланка)

Передумови

• Колишня колонія Португалії, Голландії та з 1815 р. — Британії.

• Британці створили плантаційну економіку (чай, каучук, кокос).

• Активна місцева політична еліта, освічена й організована.

Шлях до незалежності

• На відміну від Індії, рух був мирним і конституційним.

• Прийнято поступові реформи самоврядування.

Незалежність

• 4 лютого 1948 р. Цейлон став домініоном у складі Британської Співдружності.

Проблеми

• Напруженість між сингалами та тамілами → громадянська війна наприкінці XX ст.

• Етнополітичні суперечки визначали розвиток країни на десятиліття.

В. Індонезія

Передумови

• Голландська колонія протягом 300 років — Нідерландська Ост-Індія.

• Виразна національна ідентичність, рух паніндонезійського єднання.

• Лідери — Сукарно та Хатта.

Події під час війни

• Японська окупація (1942–1945) зруйнувала владу Нідерландів.

• Японці дозволили індонезійцям створювати армії та адміністрацію → це стало основою для державності.

Проголошення незалежності

• 17 серпня 1945 р. — Сукарно та Хатта проголосили незалежність Індонезії.

• Нідерланди відмовилися визнавати цей акт → почалася чотирирічна війна за незалежність.

Хід війни (1945–1949)

• Індонезійська армія (ТНР) та партизани проти голландських військ.

• Масова підтримка населення.

• Міжнародний тиск (США, ООН).

Визнання незалежності

• Після провалу силових операцій Нідерланди погодилися на переговори.

• 27 грудня 1949 р. Індонезія стала незалежною суверенною державою.

3. 1954 — поразка Франції в Індокитаї (Дьєнб’єнфу) та утворення В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі

Передумови

• Франція володіла Індокитаєм (В’єтнам, Лаос, Камбоджа) з XIX ст.

• Під час Другої світової з’явився сильний рух спротиву — В’єтмінь, який очолив Хо Ші Мін.

• Після 1945 р. Франція намагалася відновити колоніальний контроль.

Перша індокитайська війна (1946–1954)

Сторони:

• Франція

• В’єтмінь — комуністичний рух, який мав підтримку Китаю та СРСР.

Головна битва — Дьєнб’єнфу (березень–травень 1954)

• Франція створила сильну базу в долині Дьєнб’єнфу, вважаючи її неприступною.

• Генерал В’єтміню Во Нгуєн Зяп оточив долину й встановив артилерію на гірських позиціях.

• Французи опинилися в пастці.

• 7 травня 1954 р. Франція капітулювала.

Це був крах французької колоніальної політики в Азії.

Женевська конференція (1954)

Після поразки Франція мусила миритися.

Рішення конференції:

1. В’єтнам розділено по 17-й паралелі:

   • Північний В’єтнам — комуністичний (Хо Ші Мін)

   • Південний В’єтнам — антикомуністичний (підтримка США)

2. Лаос і Камбоджа отримали незалежність.

Наслідки

• Утворилися три нові держави.

• Розділ В’єтнаму став передумовою В’єтнамської війни (1964–1975).

• США почали активно втручатися в регіон, щоб стримати комунізм.

II етап деколонізації: Африка (кінець 1950-х — 1960-ті)

Після хвилі незалежності в Азії (1940–1950-ті) процес деколонізації охопив Африку.
Це був наймасштабніший і найдинамічніший регіональний розпад колоній у XX столітті.

1. Передумови деколонізації в Африці

✔ 1) Ослаблення європейських імперій

• Після Другої світової війни Великій Британії, Франції, Бельгії, Португалії стало важко утримувати величезні території.

• Витрати на армію, управління та придушення повстань ставали надмірними.

✔ 2) Зростання національної самосвідомості

• Освітні реформи привели до появи африканських еліт — юристів, учителів, журналістів.

• Вони створювали партії, профспілки, антиколоніальні рухи.

✔ 3) Приклад Азії

Незалежність Індії, Індонезії, Бірми стала потужним сигналом:
«Колоніалізм можна подолати».

✔ 4) Холодна війна

• США критикували колоніалізм як «антидемократичний».

• СРСР підтримував визвольні рухи, щоб поширити свій вплив.

• Обидві супердержави посилювали тиск на метрополії.

✔ 5) ООН як антиколоніальний майданчик

• Нові незалежні держави в ООН створили «антиколоніальний блок», що вимагав негайної ліквідації колоніальної системи.

2. «Рік Африки» — 1960 рік

1960 р. увійшов в історію як наймасштабніша хвиля незалежності.

За один рік 17 африканських країн стали незалежними.

Це символізувало крах колоніальної системи на континенті.

3. Гана (1957) — перша незалежна країна Тропічної Африки

✔ Колишня британська колонія «Золотий Берег»

Британці володіли територією з XIX ст., експлуатуючи золото, какао, корисні копалини.

✔ Лідер визвольного руху — Кваме Нкрума

• Засновник партії Конвент народів.

• Прихильник пан-африканізму та антиколоніалізму.

✔ Шлях до незалежності

• Масові страйки, мітинги, кампанія «позитивної дії».

• Британія змушена була вести переговори.

✔ Незалежність (6 березня 1957 р.)

Гана стала першою незалежною країною Тропічної Африки.

✔ Значення

• Приклад для всього континенту.

• Столицею пан-африканських ідей став Аккра.

• Нкрума став символом визвольної боротьби в Африці.

4. Алжир (1962) — найкривавіша війна деколонізації

✔ Передумови

• Алжир був не просто колонією, а частиною Франції (департамент).

• Велика кількість французів-колоністів (п’є-нуари).

• Місцеве населення (араби та бербери) позбавлене прав.

✔ Початок війни (1954)

• Організація Фронт національного визволення (ФНВ) почала повстання.

• Характер війни:

  • масові репресії французької армії;

  • теракти з обох сторін;

  • партизанська війна;

  • тортури, масові облави.

✔ Міжнародний резонанс

• Франція зазнала критики в ООН.

• Африка й арабські держави підтримали повстанців.

✔ Ев’янські угоди (1962)

• Франція визнала незалежність Алжиру.

✔ Втрати

• Загинуло понад 1 мільйон алжирців.

• Це одна з найкривавіших війн антиколоніальної доби.

5. Нігерія, Сенегал, Малі, Кенія, Танзанія, Уганда — хвиля британського виходу

Після Гани британці погодилися на мирний перехід до незалежності в інших африканських колоніях.

✔ Нігерія (1960)

• Найбільша за населенням колонія Британії в Африці.

• Федеративна структура з урахуванням етнічних груп.

• Після незалежності — збройні конфлікти (Біафра).

✔ Сенегал (1960)

• Частина Французької Західної Африки.

• Лідер — Леопольд Сенгор, поет і політик, прихильник «негритюду».

✔ Малі (1960)

• Утворила федерацію з Сенегалом (Федерація Малі), але вона швидко розпалася.

• Лідер — Модібо Кейта.

✔ Кенія (1963)

• Тривалий збройний рух опору «Мао-мао» (1952–1960).

• Лідер незалежної Кенії — Джомо Кеніата.

✔ Танзанія (Танганьїка — 1961, Занзібар — 1963)

• Після об’єднання утворили Танзанію (1964).

• Лідер — Джуліус Ньєрере, прихильник африканського соціалізму.

✔ Уганда (1962)

• Отримала незалежність мирно.

• У 1970-х — диктатура Іді Аміна.

6. Конго (1960) — приклад хаосу після деколонізації

✔ Колоніальне минуле

• Бельгійське Конго було однією з найжорстокіших колоній у світі.

• Бельгія експлуатувала каучук, мідь, кобальт, алмази.

• Місцеве населення не мало політичних прав.

✔ Незалежність (30 червня 1960 р.)

• Лідер — Патріс Лумумба, перший прем’єр-міністр.

• Президент — Жозеф Каса-Вубу.

✔ «Конголезька криза» (1960–1965)

Одразу після незалежності країна занурилася в хаос:

• заколот армії;

• сепаратизм провінції Катанга (має величезні поклади корисних копалин);

• втручання Бельгії;

• участь ООН;

• таємна інтервенція США й Бельгії (через страх перед комунізмом).

✔ Вбивство Лумумби (1961)

• Лумумба став жертвою політичних змов.

• Його загибель — символ трагедії післяколоніальної Африки.

✔ Прихід Мобуту (1965)

• Установив диктатуру на десятиліття.

• Перейменував країну на Заїр.

• Режим став одним із найкорумпованіших у світі.

7. Значення другого етапу деколонізації

✔ Розпад колоніальної системи в Африці завершився

До кінця 1960-х майже весь континент став незалежним.

✔ Поява великої кількості нових держав

У 1950 р. в Африці було лише 4 незалежні країни (Єгипет, Ефіопія, Ліберія, ПАР).
У 1970 р. — вже понад 40 держав.

✔ Соціально-політичні виклики

• штучні кордони → конфлікти;

• брак досвіду державного управління;

• економічна залежність;

• громадянські війни та військові перевороти.

✔ Глобальні наслідки

• оформлення руху неприєднання;

• зростання голосу Глобального Півдня;

• кінець епохи імперій.

II етап деколонізації (1970–1990-ті роки)

Цей період став завершенням колоніальної епохи, коли незалежність отримали останні великі колонії світу.

Особливо важливими стали:

• португальські колонії,

• Намібія,

• і повернення Гонконгу Китаю.

Португальські колонії (1974–1975)

✔ Чому саме Португалія так довго зберігала колонії?

Португалія — одна з найстаріших колоніальних імперій.
Її політична система до 1974 року була авторитарною (режим Салазара і Каэтану), який:

• жорстко контролював колонії,

• відмовлявся надавати автономію,

• вів криваві колоніальні війни.

У 1950–1970-х Португалія вела перманентні війни в Африці:

• Ангола (1961–1974)

• Мозамбік (1964–1974)

• Гвінея-Бісау (1961–1974)

Війни тривали десятиліттями, були дуже дорогими, руйнували економіку та деморалізували армію.

Революція гвоздик (1974) — початок кінця імперії

25 квітня 1974 р. у Португалії відбувся мирний військовий переворот, відомий як Революція гвоздик (солдати вставляли гвоздики у стволи автоматів).

Її причини:

• втома від колоніальних війн;

• економічна криза;

• вимога демократичних реформ;

• бажання вирішити «колоніальне питання».

Новий уряд негайно вирішив припинити колоніальні війни й надати африканським територіям незалежність.

Ангола (1975)

✔ Хід подій:

• У колонії діяли три великі антиколоніальні рухи:
  МПЛА, ФНЛА, УНІТА.

• Після виведення Португалії ці рухи почали боротьбу між собою → громадянська війна, що тривала до 2002 р.

✔ Незалежність:

• Проголошена 11 листопада 1975 р.

✔ Міжнародний вплив:

• МПЛА підтримував СРСР та Куба,

• УНІТА — США та ПАР.

Ангола стала полем бою холодної війни.

Мозамбік (1975)

✔ Лідер визвольного руху:

• Фронт визволення Мозамбіку — ФРЕЛІМО, лідер Самора Машел.

✔ Незалежність:

• Проголошена 25 червня 1975 р.

✔ Проблеми після незалежності:

• Громадянська війна між ФРЕЛІМО та антикомуністичною організацією RENAMO.

• Активне втручання ПАР та Родезії.

• Війна тривала до 1992 р.

Гвінея-Бісау (1974)

✔ Визвольний рух:

• Африканська партія незалежності Гвінеї та Кабо-Верде — ПАІГК.

• Лідер: Амілкар Кабрал (убитий у 1973 р.)

✔ Незалежність:

• Де-факто проголошена у 1973,

• офіційно визнана Португалією в 1974 р. після революції.

Намібія (1990) — остання колонія Африки

Намібія — це остання країна Африки, що стала незалежною наприкінці XX століття.

✔ Колоніальне минуле

• До 1915 р. — німецька колонія «Німецька Південно-Західна Африка».

• Після Першої світової перейшла під контроль Південно-Африканської Республіки (ПАР).

ПАР запровадила на території Намібії політику апартеїду:

• дискримінація місцевого населення;

• заборона політичної участі;

• примусове переселення.

✔ Визвольний рух: СВАПО

Головна сила боротьби — СВАПО (Організація народів Південно-Західної Африки).

Їх підтримували:

• СРСР,

• Ангола (після 1975),

• країни соціалістичного блоку.

✔ Довгий шлях до незалежності

ПАР відмовлялася віддавати контроль, оскільки:

• мала економічні інтереси (родовища урану, алмазів),

• боялася поширення впливу СРСР у регіоні.

ООН з 1966 р. вимагала надати країні самоврядування.

Конфлікт вийшов за рамки колоніальної боротьби → став частиною холодної війни.

✔ Незалежність Намібії (1990)

Після міжнародного тиску та угод між ПАР, Анголою та Кубою:

• Проведено перші демократичні вибори

• 21 березня 1990 р. Намібія проголосила незалежність

Перший президент — Сем Нуйома (лідер СВАПО).

Гонконг (1997) — завершення британського колоніального періоду в Азії

Це не звичайна деколонізація, а передача території історичному власнику — Китаю.

✔ Передумови

Гонконг був:

• частково переданий Великій Британії після Опіумних війн (1842),

• частково орендований на 99 років (до 1997 року).

До 1970-х Гонконг став:

• фінансовим центром Азії,

• осередком вільного ринку,

• воротами між Китаєм і Заходом.

✔ Угода про повернення (1984)

Прем’єр Китаю ДЕН СЯОПІН запропонував формулу:

«Одна країна — дві системи»

• Гонконг повертається Китаю,

• але зберігає капіталістичну економіку,

• власні закони,

• свободи,

• суди,

• валюту,

• автономію на 50 років.

Британія погодилася.

✔ Передача Гонконгу (1 липня 1997 р.)

Відбулася офіційна церемонія передачі влади.

КНР створила спеціальний адміністративний район
Гонконг (САР).

✔ Наслідки

• Гонконг зберіг високий рівень автономії (до приблизно 2019–2020).

• Став суперважливим фінансовим центром Китаю.

• Концепція «одна країна — дві системи» стала моделлю для Макао (1999).

Підсумок третього етапу деколонізації

✔ Колоніальні війни зупинила Революція гвоздик → незалежність Анголи, Мозамбіку, Гвінеї-Бісау.

✔ Намібія стала останньою країною Африки, яка здобула незалежність (1990).

✔ Гонконг повернувся Китаю (1997) за історичною угодою «одна країна — дві системи».

Рух неприєднання — це міжнародне об’єднання країн, які у період Холодної війни відмовилися вступати у військово-політичні блоки (НАТО чи Варшавський договір).
Це був «третій шлях» між капіталізмом і комунізмом, що відображав прагнення нових держав Азії, Африки та Латинської Америки до самостійності.

Історичні передумови появи Руху неприєднання

Після Другої світової війни світ опинився в умовах біполярності:

• США + Західний блок

• СРСР + соціалістичний блок

Країни, що щойно вийшли з колоніалізму, не хотіли ставати «інструментами» у боротьбі наддержав.

Головні передумови:

• масова деколонізація в Азії та Африці;

• політика США і СРСР, спрямована на залучення союзників;

• бажання країн зберегти політичну незалежність;

• боротьба проти колоніалізму й расизму;

• прагнення миру у світі, який опинився на межі ядерної війни.

1955 — Бандунзька конференція (Індонезія)

📍 Бандунг, острів Ява, Індонезія
🗓 18–24 квітня 1955 р.

Це був перший великий саміт країн Азії та Африки, що щойно отримали незалежність.

Учасники:

29 держав, серед них:

• Індія, Індонезія, Єгипет, Бірма, Пакистан, Шрі-Ланка, Непал, Ліван, Сирія, Ефіопія, Японія, Туреччина.

Головні теми:

• засудження колоніалізму;

• расова рівність та права людини;

• глобальна безпека;

• співпраця між країнами, що розвиваються;

• ядерне роззброєння;

• економічне партнерство.

Значення Бандунгу:

• сформовано Бандунзькі принципи — основу майбутнього Руху неприєднання;

• країни Азії та Африки заявили про себе як про самостійну політичну силу;

• підкреслили: світ — це не лише США і СРСР.

Це була зародкова форма «третього світу» як політичного поняття.

1961 — Белградська конференція і створення Руху неприєднання

📍 Белград, Югославія
🗓 1–6 вересня 1961 р.

У Белграді відбулася перша офіційна конференція Руху неприєднання, яка закріпила його як міжнародну організацію.

Лідери-засновники:

• Джавахарлал Неру (Індія)

• Гамаль Абдель Насер (Єгипет)

• Йосип Броз Тіто (Югославія)

• Сукарно (Індонезія)

• (часто додають також Кваме Нкруму — Гана)

Югославія відіграла особливу роль — вона була соціалістичною, але незалежною від СРСР, тому змогла виступити центром «третього шляху».

Основні цілі саміту:

• формально створити Рух неприєднання;

• визначити принципи його політики;

• оголосити нейтральність у Холодній війні;

• закликати наддержави до роззброєння;

• сформувати спільну позицію країн Азії, Африки та Латинської Америки.

Принципи Руху неприєднання

Учасники сформулювали 10 принципів, що стали основою політики Руху. Коротко — це:

✔ 1. Неприєднання до військових блоків

НАТО, СЕАТО, СЕНТО, Варшавський договір.

✔ 2. Відмова розміщувати іноземні військові бази

✔ 3. Повага до суверенітету і кордонів

✔ 4. Невтручання у внутрішні справи інших країн

✔ 5. Рівність держав і народів

✔ 6. Мирне співіснування

✔ 7. Антиколоніалізм

Боротьба проти:

• колоніалізму,

• неоколоніалізму,

• апартеїду,

• расової дискримінації.

✔ 8. Економічна співпраця

✔ 9. Підтримка прав народів на самовизначення

✔ 10. Вирішення конфліктів мирним шляхом

Головна геополітична ідея: «Третя сила» у Холодній війні

Рух неприєднання прагнув бути альтернативою двом наддержавам:

• не підтримувати ні США,

• ні СРСР.

Вперше у світовій політиці з'явився великий блок держав, які виступали за нейтральність, деескалацію та мир.

Розвиток руху в 1960–1980-ті роки

✔ Зростання кількості учасників

1961 — 25 країн
1980-ті — понад 100 країн

Переважно:

• Африка

• Азія

• Латинська Америка

• частково Югославія (Європа)

✔ Країни-члени отримували:

• економічну підтримку;

• політичну вагу на міжнародній арені;

• можливість виступати проти колоніалізму та расизму (Апартеїд у ПАР);

• більшу свободу у зовнішній політиці.

✔ Проблеми:

• деякі члени фактично орієнтувалися на СРСР або США;

• війни між членами Руху (Індія — Пакистан, Іран — Ірак);

• економічна відсталість багатьох держав.

Рух неприєднання після Холодної війни

Після 1991 р. Рух не зник.

Нові акценти:

• економічна безпека;

• боротьба з бідністю;

• глобальна нерівність;

• співпраця країн «Глобального Півдня».

Сьогодні Рух неприєднання існує й далі: понад 120 держав.