Біологічні та морфологічні особливості пасльонових культур

Біологічні особливості та вимоги до умов вирощування помідора.

Помідори в умовах середніх широт однорічні, а в тропічних районах – багаторічні рослини. Біологічною особливістю помідора є те, що він розмножується як насінням, так і вегетативним способом – частками стебел та пагонами. Вони добре вкорінюються у вологому ґрунті. В них розвивається, як і в розсадної культури, мичкувата коренева система.

Коренева система стрижнева, міститься в орному шарі ґрунту, окремі корінці проникають вглиб в боки до 2 м. Після видалення бічних пагонів (пасинків) значно зменшується й потужність кореневої системи. За розсадного вирощування коренева система мичкувата і основна маса коренів проникає на 40-50 см і поширюється в радіусі до 60 см. В умовах достатнього зволоження в рослин утворюється велика кількість додаткових корінців. Тому помідор легко розмножувати вегетативним способом. За безрозсадної культури зберігається стрижневий корінь, а за розсадної – коренева система стає мичкуватою.

Стебло – трав’янисте, округле, а до кінця вегетації стає напівздерев’янілим і ребристим. Поверхня його вкрита короткими залозистими волосками, які виділяють смолисту липку речовину із специфічним запахом. Стебло має здатність галузитись.

Залежно від ступеня галуження розрізняють три типи рослин:

Індетермінантний, або звичайний – високорослий, розгалужений. Висота стебла у відкритому ґрунті досягає 2, а в теплиці – 4 м і більше. Китиці формуються через 2-3 листка, міжвузля 15-20 см.

Детермінантний – низькорослий, стебло закінчується суцвіттям. Висота стебла 80-200 см. Китиці формуються через 2 листка, міжвузля 7-15 см.

Штамбовий – компактний, зі стійким стеблом. Висота рослини 40-100 см. Китиці формуються через 1-2 листка, міжвузля короткі до 5-10 см.

Листки черешкові, звичайні, розсічені, гофровані або гладенькі.У рослин помідора листки непарноперисті пірчасто розсічені.

Забарвлення листків помідора від світлого до темно-зеленого.

Квітка – самозапильна, жовтого або зелено-жовтого забарвлення. Чашечка п’ятироздільна, з лінійними або ланцетними частками; віночок довший за чашечку, жовтий, трубочка його коротенька, відгин близько 1 см у діаметрі, з ланцетними гоструватими лопатями; тичинок 5 – 7, нитки тичинок коротенькі, пиляки зібрані конусом; розкриваються пиляки повздовжними щілинами, на верхівці пиляки видовжені у шилоподібне закінчення.

У суцвітті одночасно цвітуть 2-3 квітки. Через 2-3 дні зав’язуються і формуються плоди. Будова квітки забезпечує успішне самозапилення за високої температури повітря і низької вологості повітря. Пилок переноситься також комахами та вітром, внаслідок чого спостерігається часткове перезапилення. Тому, в насінництві необхідно дотримуватися просторової ізоляції на відкритій місцевості до 100 м, на закритій – 50 м. найкраще процес запилення квіток відбувається в ранкові години (з 6 до 10).

Суцвіття – китиця (завиток), утворюється на основному і бічних пагонах. Залежно від будови розрізняють прості, подвійні (проміжні) і складні суцвіття. Найскоростигліші сорти мають прості суцвіття. Першими розкриваються квітки, розташовані ближче до стебла, а потім – наступні. У скоростиглих сортів китиця формується після 4-6 справжнього листка, у середньостиглих – після 7-9-го, і у пізньостиглих – після утворення 10-12 листка.

Плід – ягода, велика, м’ясиста, багатогнізда, звичайно гола, здебільшого сплюснено-куляста, рідше видовжена, сливоподібна, червонувата або оранжева, рідше світло-жовтувата. Маса плодів коливається від 5 до 800 г.

Насінина – плоско-сплюснена, ниркоподібна, 2-4 мм у діаметрі, жовтувато сірувата, коротко-густо опушена. Маса 1000 насінин 2,8-3,3 г. Насіння зберігає схожість 4-6 років.

Вимоги до тепла. Помідор – теплолюбна культура. Насіння починає проростати за температури 8-10°C, оптимальною температурою для росту і розвитку є 22-27°C, а максимальною + 35°C. За температури < +15°C рослини помідора не цвітуть, або обпадають бутони, а за 8°C – припиняють ріст.

Вимоги до світла. За своїм тропічним походженням помідор є культурою короткого дня та вимогливий до інтенсивності освітлення. Збільшення періоду освітлення дозволяє одержувати високі врожаї та накопичувати сухі речовини в плодах. Особливо чутливі до світла сходи і рослини в розсадний період. Тому, під час вирощування розсади помідора у теплиці в осінньо-зимовий та зимово-весняний періоди, як правило застосовують досвічування.

Вимоги до вологи. Важливою властивістю рослин помідора є здатність добре використовувати навіть невеликі запаси вологи у грунті. Це пояснюється походженням їх із посушливих районів і добре розвиненою кореневою системою. Оптимальна вологість грунту для цієї овочевої культури на початку розвитку 60-70 %, а після зав’язування плодів – 70-80 % від повної вологоємкості. Оптимальна відносна вологість повітря 50-60 %. За вищої вологості повітря рослини уражуються хворобами, особливо фітофторозом, затримується достигання пилку і розкривання пиляків, погіршуються умови запліднення.

Вимоги до ґрунту. Порівняно з іншими овочевими культурами – помідор менш вимогливий до ґрунту, але кращими для нього є супіщані та суглинкові, багаті поживними речовинами, добре аеровані ґрунти. Важкі солонцюваті і заплавні ґрунти мало придатні для вирощування помідора.

Вимоги до поживних речовин. Помідор належать до рослин, вибагливих до родючості ґрунту і найбільш чутливих до внесення мінеральних добрив і в першу чергу, фосфорних. Особливо під час плодоношення і вирощування розсади. За нестачі фосфору помідор погано використовує азот. Однак, фосфорні добрива краще впливають на врожайність, коли їх застосовують разом з азотними та калійними. Найбільше з врожаєм рослини виносять калію.

Біологічні особливості перцю

Коренева система – стрижнева і розгалужена. Основна її частина залягає на глибині 30-35 см, а окремі корінці проникають на глибину до 70 см. За безрозсадної культури стрижневий корінь проникає на глибину до 150 см. Коренева система перцю дещо відстає від росту надземної частини і має обмежену регенераційну здатність.

Стебло прямостояче, штамбове, розгалужене біля основи, здерев`яніле, округле.

Головне стебло рослин перцю добре виділяється і закінчується генеративною брунькою−бутоном,у пазухах двох верхніх листків з`являється два пагони першого порядку. У місцях розгалуження формується перший плід. Потім кожний пагін у свою чергу також закінчується бутоном, а у супротивних двох пазухах листків утворюються пагони другого порядку (і, таким чином, до 4-5 порядків).

Листки – прості, ланцетоподібні і овальні з гострою верхівкою, пластинки цільнокраї, черешки довгі. Кількість листків на рослині залежить від сорту (гібриду) та умов вирощування.

Квітки – двостатеві, невеликі, колосоподібні. Віночок білувато-жовтий або фіолетовий. Самозапильні або перехреснозапильні. Розміщення квіток в суцвітті: поодиноке, парне, потрійне або букетне (більше трьох).

Перець належить до самозапильних рослин. Квітки його можуть запилюватися як власним пилком, так і комахами, пилком з іншої рослини. Пониклі квітки та ті, які нахилені вбік, запилюються переважно власним пилком.

Плід – багатонасінна 2-4 гнізда ягода з товщиною стінок від 1 до 12 мм, різна за формою, розміром і забарвленням. Довжина плода від 0,8 до 25-30 см; найбільший діаметр відповідно змінюється від 0,5 до 10-11 см; товщина стінок – від 0,1 до 0,8 см.

Форма плода: округла, видовжено-округла, кубоподібна, призмоподібна, циліндрична, конусоподібна, видовжено-конусоподібна, хоботоподібна. Поверхня плодів буває гладенькою, слабохвилястою, бугорчастою, зморщеною, ребристою. Забарвлення плода в технічній стиглості: світло-зелене, зелене, темно-зелене, молочне, жовте, фіолетово-зелене; відповідно у біологічній стиглості – жовте, оранжеве, оранжево-червоне, червоне, темно-червоне.

Насіння – плескате, округле, блідо-жовте або золотисто-жовте. Маса 1000 насінин 4,6-6,0 г, зберігає схожість 4-5 років.

Переважна більшість ростових процесів у перцю проходить аналогічно рослинам помідора, оскільки вони відносяться до однієї ботанічної родини і є вимогливими до тепла, світла, вологості ґрунту і повітря, родючості ґрунту.

Насіння починає проростати за температури 13-15°C. Оптимальна температура для росту і розвитку 23-25°C, максимальна 35°C. За температури нижче 14°C ріст припиняється і плоди набувають темного забарвлення.

Рослини вимогливі до інтенсивності освітлення, але під впливом часткового затінення плоди солодкого перцю стають ніжнішими і поліпшують смакові якості.

Біологічною особливістю перцю є те, що в початковий період ростові процеси у рослин відбуваються повільно.

Це вимоглива до вологи овочева культура. Низька вологість ґрунту зумовлює масове обпадання бутонів, знижує врожайність, плоди набувають потворних форм, посилюється гіркота. Тому вологість ґрунту для перцю підтримують на рівні 75-78 % НВ.

Перець однорічний вимогливий до родючості ґрунту. Погано росте і плодоносить на важких холодних і глинистих ґрунтах. Добре реагує на органічні добрива, дуже чутливий до вмісту рухомих форм фосфору в ґрунті.

Ботанічні та біологічні особливості баклажана їстівного.

Це дуже цінна овочева культура, яку вирощують розсадою. Розсада не виносить найменших приморозків, тому ії висаджують у відкритий ґрунт не раніше третьої декади травня. Плоди використовуються на виготовлення різноманітних страв, а також з них виготовляють різні консерви.

Ботанічна характеристика баклажанна.

Коренева система –стрижнева, розгалужена, головний корінь проникає в ґрунт на глибину до 1,5 м. У баклажанів коренева система більш розвинена, ніж у перцю, але після висаджування розсада приживається гірше за рахунок швидкого здерев’яніння коренів.

Стебло – округле, міцне, розгалужене, основа стебла здерев’яніла, воно не вилягає, але може легко ламатися. Висота від 25 до 150 см.

Листки яйцевидні або видовжено-яйцевидні, по краю дрібно хвилясто-лопатеві, з черешками, сірувато-повстисті, від 7 до 17 см завдовжки і 2,5-10,0 см завширшки. Забарвлення зелене, сіре, фіолетове. Знизу пластинка листка опушена.

Квітки – великі, одинокі або зібрані у суцвіття. Забарвлення їх фіолетове, або синьо-фіолетове . Чашечка майже до середини 6 – 9 лопатева, вкрита шипуватими щетинками або гола (у культурних сортів), близько 1 см завдовжки; віночок вдвоє довший за чашечку, з дуже коротенькою трубочкою та 6 – 9 лопатевим до 2,5 см у діаметрі відгіном.

Суцвіття – одноквіткові.

Плід – великий, 15-30 см завдовжки і 10-15 см завширшки, здебільшого фіолетовий, овальний, циліндричний рідше майже округлий або яйцеподібний. М’якуш білий, щільний, без гіркоти, високих смакових якостей.

Плоди використовуються в їжу за технічної стиглості. Для одержання насіння їх збирають у біологічній стиглості, яка настає після зміни забарвлення вершини плоду. Баклажан, як і помідор та перець, в умовах України вирощується в однорічній культурі. Його відносять до факультативно самозапильних рослин.

Насіння – приплюснуте, світле або жовто-коричневе, гладеньке. Маса 1000 насінин 2,8 –3,5 г. Зберігає схожість до 4-5 років.

Баклажан є найбільш тепло вимогливою овочевою культурою серед родини Пасльонові.

Вимоги до тепла. Насіння за температури в 20-22°C проростає протягом 7-10 діб. Оптимальною для росту і розвитку рослин є 25-28°C. За температури 15°C баклажани припиняють ріст, рослини не цвітуть. Тривале зниження її до 5-7°C призводить до загибелі рослин. Високі температури (понад 30°C) і недостатня вологість повітря у період масового плодоношення зумовлюють осипання квіток і зав’язі.

Вимоги до вологи. Найбільш волого вимоглива культура з родини Пасльонові. Нестача вологи в ґрунті призводить до зменшення кількості квіток і зав’язі, а плоди формуються дрібними та деформованими. Перезволоження ґрунту призводить до порушення аерації, повітряного і теплового режимів. Рослини відстають у рості та хворіють. Оптимальна вологість грунту – 80-85 % НВ, за меншої – з’являється гіркота.

Вимоги до світла. Світло вимоглива; негативно реагує на затінення та загущення. В умовах затінення обпадає зав’язь, знижується врожайність, погіршуються смакові якості плодів.

Вимоги до мінерального живлення. Дуже вимогливий до родючості ґрунту. На кожну тонну врожаю використовує 6,4 кг азоту, 1,5 кг фосфору та 8,4 кг калію.