Архітектура й мистецтво у Середньовіччі. Рицарська та міська культури.

Які можливості мали міста, що користувалися магдебурзьким правом?

Культура часів Середньовіччя розвивалася під всеохопним впливом християнської церкви. Крім того, пам’ятки середньовічного мистецтва вдало поєднували в собі надбання античного та варварського світів.

Упродовж ХІ-ХII ст. у Західній Європі зародився й набув популярності романський стиль, що найвиразніше проявився в архітектурі. Зовнішнім виглядом (масивними стінами, заокругленими арками) романські будівлі уподібнювалися до тих, що їх проектували в Стародавньому Римі. Численні собори чи церкви закладали вздовж шляхів паломників, які ходили молитися до святих місць. Так, між 1080-1120 рр. постав собор Сен-Сернен у місті Тулуза (Франція). Ця велетенська базиліка (споруда у вигляді витягнутого прямокутника, всередині поділеного двома поздовжніми рядами колон), якщо дивитися на неї з висоти, скидалася на латинський хрест. Кам’яні склепіння храмів забезпечували вогнестійкість, однак усередині вони повнилися напівтемрявою, яка спонукала відвідувачів розмірковувати над життям. Іншим прикладом є відома дзвіниця Пізанського собору в Італії. Її фундамент виявився заслабким, і вона нахилилася, унаслідок чого зажила світової слави як «та, що падає».

Упродовж XII-XVI ст. у Європі виник і поширився готичний стиль. Готичним будівлям притаманні стрілчасті арки, пишнота оздоблення (ліплення, різьблення). Вдалі технічні рішення давали змогу створювати «легкі», ніби повітряні, споруди та «впускати» в них світло. У мережані склепіння вплітали вітражі (візерунки з кольорового скла), якими заповнювали величезні вікна. Величні готичні храми звели в містах Париж (Франція), Мілан (Італія), Кельн (Німеччина). У Центрально-Східній Європі таким є собор Святого Віта в місті Прага (Чехія). Деякі з них проектували настільки велетенськими, що будівельні роботи тривали століттями. Чимало храмів прикрашали скульптурними зображеннями, які передавали духовне життя. У цей час великі різьблені вівтарні картини, виконані переважно з розфарбованого чи позолоченого дерева, стали важливими частинами багатьох міських храмів.

Популярним у Русі-Україні був візантійський стиль, який також вплинув на мистецтво всієї Південної Європи. Для нього характерна хрестово-купольна архітектура: центральний купол, який є вінцем церковної споруди і спирається на чотири опори за допомогою арок, розділяє простір на дев’ять частин. План такої будови нагадував хрест, центр якого увінчаний куполом. Стіни візантійських церков прикрашали фрески (розписи фарбами по штукатурці), а підлогу — мозаїки (зображення, викладені з різнокольорових камінців). Зразком візантійської архітектури в Західній Європі є базиліка Святого Марка у Венеції.

Чому, на вашу думку, будівництво деяких храмів тривало століттями? Якими знаннями мали володіти майстри для виконання таких замовлень?

Культура середньовічного міста

Середньовічні міста творили власне культурне життя, яке відрізнялося від вишуканого рицарського світу. Місцевий люд полюбляв творчість менестрелів, професійних артистів і артисток, які заробляли на життя співами та грою на музичних інструментах. Інколи їх порівнювали із жонглерами, які одночасно також були оповідачами байок, блазнями, фокусниками та акробатами. У середньовічних тавернах вони були бажаними гістьми. Полюбляли городяни також поезію вагантів — бродячих поетів, які писали вірші і поеми латиною. Вони з’явилися у XIII ст., коли мережа університетів і шкіл зросла (бо потрібно було оволодіти латиною, щоби вправно віршувати). Вагантами були також ченці-утікачі чи священники, які не мали постійного приходу і тинялися від одного подвір’я до іншого. Так само «підробляли» школярі та студенти, які мандрували з міста до міста в пошуках знань. Усі вони насміхалися з чернечого життя та «високої» рицарської культури, навмисне хизуючись своєю простотою, сповненою пригод і веселих історій.

Зрозуміло, що поезія, творчість трубадурів, вагантів тощо потрапляли під церковні заборони. Мало хто з вірян знав латину, якою вели проповіді в церквах. Тому у великих містах житія святих чи сюжети з Біблії вирішили «транслювати». Від XII ст. розігрували невеличкі сценки, які до XIV ст. переросли у справжні вистави. Дійства відбувалися на міських центральних площах, із костюмами та декораціями (простими будиночками з підписами «Рай» або «Пекло»). Вистави вели народними мовами. Городяни вподобали таку розвагу, тож глядачам почали продавали квитки в перші ряди. Вони також полюбляли читати. У сюжетах міської літератури не йшлося про військову звитягу рицарів, цінувалися кмітливість та здоровий глузд («Роман про Лиса»), а також практичність — важлива риса середньовічного міщанства.

Як в міській культурі співіснували латина і розмовна народна мова?

Вправа «Глосарій». Створіть короткий словник основних термінів теми.

Виконати тест!