Араби та народження ісламського світу

Що таке осілий та кочовий способи життя?

Аравія, араби та їхні вірування

Аравійський півострів є прабатьківщиною арабів, народу, що почав виокремлюватися із семітської групи в І тисячолітті до н. е. і розселився згодом на теренах Північної і Північно-Західної Африки та Передньої Азії. Сьогодні багата нафтою Аравія втягнута в гострі міжнародні конфлікти, але й у давнину на її теренах відбувалися важливі процеси, наслідки яких простежуємо в наші дні. Природні умови окремих частин Аравійського півострова позначилися на особливостях господарського розвитку його населення. Південна Аравія (або Ємен) багата родючими ґрунтами. Місцеві жителі займалися поливним землеробством, виготовляли ладан (пахощі, які дотепер використовують під час релігійних обрядів). Зручні затоки Оману сприяли розвитку торгівлі. У Західній Аравії (Хіджазі) сільським господарством займалися лише довкола невеликих оаз. Натомість здебільшого ловили рибу, добували корали, які годилися для ювелірних виробів і прикрас. Решта півострова – це величезна Аравійська пустеля з перепадами температури від спеки до заморозків упродовж доби. Навіть у давнину Аравія не була бідною. Там вирощували лікарські та пряні рослини – алое, корицю, шафран. У гірських місцевостях залягали поклади золота, срібла, заліза, міді, свинцю, білого мармуру. Розгалужені караванні шляхи з’єднували її з Китаєм, Індією та Африкою. Араби, які жили в пустелі на півночі півострова (бедуїни, «жителі пустелі»), були напівкочівниками. Одомашнення верблюдів давало змогу вільно пересуватися пустелею, грабувати каравани або силою стягувати мито з купців. Окрім того, бедуїни плекали велику рогату худобу, віслюків, мулів, коней, торгували виробами зі шкіри. Зазвичай одягалися в сорочки з довгими рукавами та розстібні плащі, голову пов’язували хустиною. Харчувалися м’ясом, верблюдячим молоком, прісними коржами з проса або ячменю та фініками. Жінки вбиралися майже так само, як і чоловіки, але носили багато прикрас, користувалися косметикою. Південні араби (єменіти) господарювали осіло. Мешкали в печерах або зводили кам’яні чи глиняні хатини з гостроверхими солом’яними дахами. Споживали зернові каші, молоко, сир, зелень, гарбузи, моркву, огірки, дині, фініки, м’ясо (баранину та яловичину), рибу, фрукти, прянощі. Носили запнуті спідниці та одягали пов’язки на голови. Жінки ходили в темних покривалах поверх суконь вільного крою. Араби шанували родинні зв’язки (адже самотня людина не могла вижити в пустелі), вірили в багатьох богів. Із поодинокими християнами та юдеями уживалися численні сповідники язичницьких культів. Релігійним центром була Мекка – найзаможніше місто в Хіджазі. Там розташована священна Кааба («куб») – споруда, куди вмурували Чорний камінь – метеорит. Його оточували сотні ідолів. Молитися до Кааби приходили з різних куточків півострова.

Торговий караван, європейська мініатюра, XIV ст.

Виникнення ісламу та утворення Халіфату

На теренах Аравії часто спалахували міжплемінні конфлікти. Здавалося, що араби так і не зможуть утворити єдину державу. Але знайшлася людина, яка змінила їхнє подальше існування. У місті Мекка в заможній сім’ї народився Мухаммад ібн Абдаллах (570-632). Він рано осиротів, тому, щоб вижити, пас овець свого дядька. Пізніше працював караванником у заможної вдови Хадіджі, з якою одружився. Тривалі подорожі, спілкування з християнами Сирії та юдеями Палестини укріпили в ньому віру в єдиного Бога. Близько 610 року Мухаммаду почали з’являтися видіння, під впливом яких він, як посередник між Богом і людьми (пророк), проповідував смирення і покірність Богові. Першими в це увірували дружина й родичі. Нову релігію назвали ісламом, а її прихильників — мусульманами («відданими ісламу»).

Пророк Мухаммад навертає перших послідовників, перська мініатюра, XIII ст. Символи: юдаїзму (зірка Давида), християнства (хрест) та ісламу (ім’я Аллаха)

Язичники зустріли проповіді Мухаммада вороже. Тому в 622 році він переселився в місто Ясріб на заході сучасної Саудівської Аравії, яке згодом перейменували в Медину (скорочено від «Мадинат-ан-Набі» — «Місто Пророка»). Там відкрили першу мечеть (храм), де проводили богослужіння. Тому від 622 року, коли відбулося це переселення («хіджра»), мусульмани ведуть своє літочислення. Навернувши мединців, Мухаммад зініціював війну проти Мекки. Частина містян стала на його бік, решта — здалися. Від ідолів очистили Каабу. Чорний камінь перетворили на культову святиню. Впливу ісламу невдовзі піддалися кочові племена. Так на території Аравії утворилася потужна країна, об’єднана вірою в одного Бога та владою однієї людини.

Послідовники ісламу визнають єдиного Бога, ім’я якого — Аллах, а Мухаммада вважають найголовнішим і останнім з пророків, серед яких Муса (Мойсей), Іса (Ісус) та інші. Вірять в ангелів, у кінець світу, воскресіння, Божий суд, рай та пекло, в долю (приреченність). Шанують Священні книги: сувої Ібрахіма (Авраама), Тору, Псалми, Євангеліє та Коран. Мусульмани мають певні обов’язки. Серед них: здійснювати намаз (молитву) п’ять разів на день, повернувшись обличчям в напрямку до Кааби; дотримувати посту (не їсти від світанку до сутінків) впродовж місяця рамадану (навесні); не красти, не пити вина, не їсти свинини, не утримувати мусульман у рабстві; давати милостиню (п’яту частину від прибутку); хоча б раз у житті здійснити хадж (паломництво) до святих місць — Медини і Мекки.

У 632 р. після смерті Мухаммада створену ним державу очолили халіфи («наступики», «представники» пророка). Період 632-661 рр., правління перших праведних халіфів, називають Арабським халіфатом. Надалі виникли й загострилися політичні та релігійні протиріччя, які призвели до розколу в ісламі й утворення кількох релігійно-політичних угруповань, найбільшими з яких є суніти та шиїти. Свої зусилля халіфи спрямували на експансію (розширення сфери панування, впливу, завоювання). Мусульмани називали язичників «невірними». Тому для захисту і поширення ісламу вели джихад («священну війну»). Чи не першими під удар потрапили Візантійська та Перська імперії. Ще в 637 р. араби захопили стародавню перську столицю — місто Ктесифон. Далі поневолили Межиріччя, Палестину, Сирію, Єгипет. Збройну експансію продовжили представники родини Омеядів (644-750), відомі знатністю та багатствами. У VII ст. було зібрано й записано усі «божественні одкровення» пророка Мухаммада — Коран. Пізніше уклали Сунну — офіційну біографію пророка з описом його життя та вчинків. Омеяди розширили свої впливи в Східній Персії, у Малій Азії, підкорили Північно-Західну Африку. Згодом проникли на Піренейський півострів і за кілька років захопили його. Далі вирушили в Галлію. Лише в 732 р. франкський король Карл Мартел завдав їм поразки в битві поблизу міста Пуатьє. На сході мусульмани досягли Індії та Китаю.

Унаслідок тривалих воєн, які вели Омеяди, утворилася величезна держава зі столицею в місті Дамаск — Дамаський халіфат. Халіф мав необмежену владу. За відсутності верховного володаря його обов’язки виконував перший міністр — візир. Він оберігав печатку, керував військом та чиновниками. У провінціях правили еміри. Їх підвладність халіфу здебільшого обмежувалася сплатою данини. Еміри призначали хакімів, які управляли дрібнішими територіями. На захоплених землях Омеяди засновували нові міста. Крім того, зводили лікарні та притулки для хворих і немічних, дбали про торговців, підтримували науку й мистецтво. Воднораз при їхніх дворах набували популярності заборонені ісламом музика, танці та забави. Халіфи з найближчими поплічниками не соромилися порушувати пости й харчові заборони, а їхні родичі грабували провінції, брали хабарі.

У 750 р. владу перехопила династія Абассидів (750-1258), нащадки Аббаса, дядька пророка Мухаммада. Столицю перенесли в місто Багдад. Проте не всі визнали нову династію. Від Багдадського халіфату відкололися Північно-Західна Африка та Іспанія. Уже від X-XI ст. Абассиди потрапили в залежність від сусідніх народів, а в 1258 р. монголи завдали остаточного удару арабській державі.

Цікаво, що в X-XII ст. русів цікавили товари купців, які жили в містах на узбережжі Каспійського моря. За повідомленнями мусульманських авторів, походи русів проти арабів завершувалися здебільшого невдало.

Культура країн ісламу

У IX ст. потужним науковим осередком Арабського халіфату став Багдад. У місті була лікарня, де медики застосовували грецькі, перські, індійські досягнення в лікуванні хворих. Місто також мало обсерваторію, у якій працювали десятки астрономів та математиків. Слава про них сягала далеко за межі держави. Наприклад, Аль-Хорезмі доклався до розвитку алгебри. Ще в XI ст. знавець зоряного неба Аль-Біруні припустив, що Земля обертається довкола Сонця, а не навпаки.

Першими твори античних істориків та філософів переписували і вивчали саме араби. Майже мільйон релігійних і світських текстів вміщувала Багдадська бібліотека. Але вона була далеко не єдиною в країні. Каїрські володарі вихвалялися книгозбірнею в 600 тис. томів, а в мусульманській Іспанії, у провінції Кордова, зберігалося 400 тис. книг. Досягти таких рекордів удалося завдяки паперу, секрет виготовлення якого араби дізналися від полонених китайців у середині VIII ст. При мечетях (мусульманських храмах) закладали медресе — вищі богословські школи. Набула розквіту література. Поети оспівували побут та воєнні звитяги, складали повчальні байки про дивовижні пригоди, вправних і спритних героїв. Найпопулярніші казки ввійшли до збірки «Тисяча й одна ніч», які легендарна Шахразада начебто колись переповідала своєму чоловікові.

Розквітала будівельна справа. Вулиці новопосталих міст вимощували, встановлювали факели та свічки для нічного освітлення, про що навіть не мріяли в тогочасних брудних містечках Європи. Стіни помпезних палаців прикрашали орнаментами. Іслам забороняє зображувати людські фігури та обличчя, тому для декоративного оздоблення використовували рослинні візерунки, де-не-де поєднуючи їх із в’яззю особливого письма. Шанобливо ставлячись до води, араби навчилися облаштовувати власні двори фонтанами і виготовляти справжні дива — водяні механічні годинники.

Виконати інтерактивну гру

Які найдавніші монотеїстичні релігії вам відомі?

Виконати тест!