47. Т. Шевченко. Національна проблематика періоду «Трьох літ». Поема («комедія») «Сон» і тогочасна суспільно- політична дійсність. Композиційний прийом «сну», його роль для розширення можливостей поетичного зображення

Прочитай та законспектуй! Вивчи літературні поняття!

Т. Шевченку випало творити у виключно жорстокі часи. Експлуатація закріпаченого селянства переходила всякі межі. Збройні спроби поневолених селян протидіяти свавіллю поміщиків жорстоко придушувалися. З висоти своїх ідейних революційно-демократичних переконань дивиться Шевченко на ту «вінценосну громаду» і в сатиричній поемі «Сон».

Поет сміявся грізним, спопеляючим, страшним для експлуататорів сміхом, який не випадково був спрямований уже не протии окремих потворних явищ тогочасної дійсності, а проти усієї системи самодержавно-кріпосницького ладу, проти основних суперечностей миколаївської імперії, проти найбільших хвороб суспільного життя — самодержавства, царя з його урядом, панів і духовенства, за утвердження нового суспільного ідеалу.

Алегорія (гр. allеgoria — іномовлення) — вид метафори: іншомовне зображення предмета чи явища через інші, подібні до них, з метою наочно показати їх суттєві риси. Використовується, як правило, у загадках, байках і відзначається загальновпізнаваним характером. Наприклад, у байках через характери дійових осіб — тварин і звірів — зображено риси людей, їх вдача. Алегорія — засіб посилення поетичної виразності. (Білий голуб чи зелена гілка в руках людини — алегорія миру; у казках вовк уособлює жадібність, лисиця — хитрість і т. ін.)

Гротеск (фр. grotesque, від італ. grotta — грот, печера) — художній засіб, прийом, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, де реальне в житті переплітається з фантастичним, страшне — з незвично смішним.

Контраст — стилістична фігура протиставлення явищ, предметів, характерів; посилює змістовне й емоційне звучання твору. Використовується у віршах, прислів’ях та приказках, у назвах книг і творів. Це фігура побудована на використанні антонімічних пар. У Т. Шевченка поетичний контраст — це не просто художній прийом, а мистецький підхід, метод пізнання дійсності, у якій було аж надто багато протиріч. Прийом протиставлення багатих і бідних, невільників і вільних людей, чесних і безчесних, підлих та справедливих, щасливих та нещасних можна сказати універсальний у «Кобзарі». Контраст часто перебуває в центрі гострої сатири.

Ознайомся з поемою "Сон", виразно прочитай його, законспектуй!

Історія написання та сучасна значимість.

Т. Шевченко вирішив поїхати в Україну. Для цього навіть перервав навчання в Академії мистецтв. Тягнуло в рідний край. На Батьківщині поет провів кінець весни, все літо і всю осінь 1843 року, повернувся до Петербурга в лютому 1844 року. У цей час він і написав «Сон» («У всякого своя доля»), де відтворив живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і нестерпних страждань кріпаків. Свій гнів вилив він у поемі, яка є гострою сатирою на царську Росію часів Миколи І, на всю систему самодержавного ладу.

На допиті після арешту в 1847 році Шевченко так з’ясував виникнення задуму цієї поеми: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми

и между степенными людьми; я увидел нищету и угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства». Тому виникла потреба написати твір у певному розумінні узагальнюючий, який би розкрив людям очі на сутність тогочасної суспільно-політичної системи, показав би людям: таким ось насправді є той лад, у якому нам доводиться жити. З моменту написання твору пройшло багато часу. І всі ці роки він «працював» — розкривав людям правду просамодержавний лад царської Росії. Той лад уже давно зник. Але читаючи цю поему зараз, постійно ловиш себе на думці, що твір запрограмований на більше, що йдеться в ньому не тільки про царську Росію, що істина показана в поемі, цілком актуальна для нашої зовсім недавньої історії. Одне слово, істину, яку відкрив Шевченко в 1844 році, не завадило б і нам глибше зрозуміти. Епіграф у творі звучав так: «Дух истины, его же мир не может

прияти, яко не видит его, ниже знает его.». Таким чином, поет проголосив: у «Сні» я покажу вам істину, а ви пізнайте, зрозумійте її.

Тема: зображення й протиставлення нещасного життя народного і життю «райському» вельмож, царів.

Ідея: засудження аморальності й паразитизму господарів країни, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності.

Основна думка І. Франко: «Сон» — це, безперечно, перший в Росії сміливий і прямий удар на гниль і неправду кріпацтва». Т. Шевченко в поемі заявив на весь голос, що головні біди України є похідними від її підневільного стану в Російській імперії.

Жанр: ліроепічна сатирична поема, це політична сатира; поема-інвектива (інвектива — пряме, найгостріше засудження певної вади). Підзаголовок твору — «Комедія» — вказує на комічно-сатиричний, гротескно-кумедний характер змальованих у ньому основних сцен-картин, особливо наприкінці поеми.

Особливості назви.

Назва поеми несе певне ідейне навантаження. В українській літературі часто використовувалась метафора сну, від якого народ скоро повинен прокинутись. Поет показує старшні картини самого цього сну. Більш того сон стає сатиричним прийомом, який дає

поетові волю в сатиричному, гіперболізованому та символічному змалюванні суспільних вад. Слід визначити, що Т. Шевченко часто вдавався до такого прийому зображення і для виявлення своїх істинних настроїв, і для виявлення настроїв персонажів. Таким прийомом зображення написані твори «Сон» (1844), «Сон» (1847), «Сон» (1858), «Сестрі» (1859), «Поставлю хату і кімнату» (1860), «Буває, в неволі іноді згадаю» (1850), сон Оксани в поемі

«Слепая», сон дівчат у «Відьмі», сон Марини в поемі «Марина», сон автора в повісті «Прогулка».

Композиція поеми «Сон» дуже своєрідна.

Розповідь про побачене й почуте перемежовується з ліричними відступами та замальовками природи. У ліричних відступах поет висловлює свої почуття і роздуми, піддає висміюванню

самодержця та його оточення. Обрана казкова форма дає можливість авторові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у багатьох її проявах, «зазирнути» в історичне минуле. Поема складається з кількох картин, що змальовують життя

в селах України, життя каторжників у Сибіру і Петербурзі. Орієнтовно можна розмежувати в поемі такі її частини:

- пролог;

- покріпачена Україна;

- сибірські нетрії;

- самодержавний Петербург;

- прийом у царських палатах;

- видіння над Невою;

- вранішня столиця;

- другий прийом у палатах.

Поема написана у формі розповіді від першої особи, яка відкриває широкий простір для виявлення авторського ставлення до зображуваних подій та естетичної їх оцінки. Проте як автор твору Шевченко виступає в поемі не безпосередньо, а в літературній масці умовного автора-оповідача про «напричуд дивний» сон, фантастичні пригоди й комічні події, які йому наснилися.

Експозиція: пролог, в якому поет розмірковує над тим, що кожна людина має власну долю; зображує соціальні й моральні гріхи, які процвітають в країні.

Зав’язка: лаштування п’яного ліричного героя до сну і врешті-решт його політ до неба.

Розвиток подій: змалювання загальної картини життя у часи покріпачення самодержавством простого люду.

Кульмінація: сатиричне висміювання катів і грабіжників народу.

Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».

Домашнє завдання:

1. Надішли конспект теоретичного матеріалу!

2. Вивчи уривок поеми "Сон"