38. Михайло Коцюбинський. Коротко про письменника. «Дорогою ціною». Пригодницький, романтичний сюжет повісті. Головні й другорядні герої твору

Прочитай та запиши найосновніші факти біографії Михайла Коцюбинського

Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський (17 вересня 1864, Вінниця ‒ 25 квітня 1913, Чернігів) ‒ український письменник, громадський діяч, голова громадської організації «Просвіта» в Чернігові.

В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вершинами його художнього стилю критики вважають «Fata morgana», «Що записано в книгу життя» (1910), «Тіні забутих предків» (1911). У своїх останніх новелах доповнив свій характерний стиль елементами неоромантизму.

Батько, Михайло Матвійович, був дрібним державним службовцем (губернським секретарем). Від природи людина неспокійна, він не терпів утисків начальства й тому змушений був часто змінювати роботу. Тож сім'ї доводилося мандрувати з місця на місце.

Своїм вихованням Коцюбинський зобов'язаний матері, Гликерії Максимівні, яка походила з аристократичних родів — польського (по материній лінії) і молдавського (по батьковій). Від неї він успадкував «тонку душевну організацію», «любов і розуміння природи» — про це дізнаємося з автобіографії письменника.

В одинадцятирічному віці хлопчик мусив уперше відірватися від рідної домівки. Закінчивши дворічну народну школу в м. Барі, де мешкала тоді родина, хлопець їде до Шаргорода, щоб продовжити навчання в духовному училищі.

У родині Коцюбинських за чиновницькою традицією панувала російська мова. І як же були здивовані батьки, коли якось дев'ятирічний Михайлик, занедужавши на запалення легень, під час марення раптом заговорив українською. Після одужання хлопчикові розповіли про цю дивину, і він загорівся цікавістю до рідного слова. В училищі сталася подія, про яку потім письменник згадував з деяким гумором: 12-літнім підлітком він закохався в 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і захопився читанням книжок. Твори Т. Шевченка й Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Почав складати українські пісні на зразок народних, а потім узявся за написання повісті.

Після закінчення Шаргородської семінарії в 1880 р. М. Коцюбинський поїхав до Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. Родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище рідних юнакові не вдалося здобути освіту: мати осліпла, а згодом (у 1886 р.) помер батько. Відповідальність за велику родину (матір і чотирьох молодших братів і сестер) лягла на плечі Михайла. Він дає приватні уроки й продовжує навчатися самостійно, а в 1891 р., склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного вчителя, працює репетитором.

У ці роки майбутній письменник захоплюється визвольним, народницьким рухом, який охопив тоді всю імперію, займає активну громадянську позицію, пропагує революційні, самостійницькі ідеї. Відтоді Подільське жандармське управління взяло Коцюбинського на облік. На квартирі Коцюбинських було зроблено кілька обшуків, а за Михайлом установлено таємний нагляд.

У 1882 році поліція занесла його ім’я до «неблагонадійних» та встановила за ним постійний нагляд.

Літературна кар'єра Михайла Коцюбинського почалася з повного провалу. У 1884 р. він написав оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично. Один із критиків радив початківцеві залишити цю справу, щоб «не калічити святу нашу мову». Проте присуд критиків не спинив творчого запалу Коцюбинського, він пише й далі, але твори до друку не подає, а згодом замовкає на кілька років, приголомшений своїм невдалим дебютом. Коцюбинський почав друкуватися в 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».

Важливу роль у формуванні світогляду М. Коцюбинського відіграла його поїздка до Львова того ж таки 1890 р. Тут він знайомиться з І. Франком.

Окремою сторінкою в біографії митця стала його робота (1892-1896) у Бессарабії^] та в Криму в складі спеціальної комісії, створеної урядом для боротьби з філоксерою ‒ брунатно-зеленою тлею, яка знищувала цілі плантації виноградників. Знайомство з життям молдовського й кримськотатарського народів дало багатий матеріал для нових творів — «Посол від чорного царя», «Відьма», «В путах шайтана», «На камені», «У грішний світ», «Під мінаретами».

У 1898 р. Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, прикипівши душею до цього мальовничого придеснянського міста. Річ у тім, шо тут письменник зустрів свою долю — Віру Дейшу. Вона походила зі старовинного українського дворянського роду, була високоосвіченою людиною, викладала французьку мову в Чернігівській гімназії. Віра стала не тільки дружиною письменника, а й вірним другом і помічником.

У середині 1909 p. виснажений письменник виїздить на лікування за кордон. Його мучать астма й сухоти. У лікарні письменник дізнається про смерть найкращого друга, композитора Миколи Лисенка, про те, що десь у селі від голоду й хвороб згинув зовсім молодий талановитий прозаїк Архип Тесленко, мучиться смертельною хворобою Іван Франко, а в південних краях гине, не в силі перемогти недугу, мужня Леся Українка. Ці трагічні звістки відбирали останні сили...

25 квітня 1913 р. великого Сонцепоклонника не стало. Поховали письменника на Болдиній горі в Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

Історія написання пригодницької повісті «Дорогою ціною»

Над повістю митець працював упродовж 1899—1901 рр. Автор кілька разів переробляв її. Задумавши поважну повість, він змушений був частково обмежитися компромісом.Письменник переконався, що для епічного розмаху бракує сил його молодому талантові. Тому-то варіант, підготовлений до друку в листопаді 1901 р. та опублікований 1902 р. на сторінках «Киевской старины», залишився нормативним, попри факт, що не все в ньому подобалося авторові.

Головні й другорядні герої твору:
Остап Мандрика. 20-річний парубок, головний герой повісті. Письменник пояснює читачам, що саме дідові розповіді про волелюбне запорозьке козацтво та гайдамаччину зародили в Остаповій душі відчуття внутрішньої свободи. Це відчуття врешті-решт визначило його життєві переконання. Не випадково автор на початку розповіді характеризує Остапа як безкомпромісного правдошукача, який не мириться з панським свавіллям, закликає односельців захищати свої права. Утеча стає для героя формою спротиву: він не збирається з рабською покорою чекати, доки розлючений пан здійснить свою погрозу й віддасть норовливого кріпака до війська.

На початку твору Остап не усвідомлює, наскільки кохання є важливим у житті людини. Щоб здобути собі волю, він ладен залишити Соломію. Але самовіддане кохання жінки, яка рятує його навіть ціною свого життя, відкривають Остапові істинну цінність любові. "Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…",— ці слова героя розкривають неповноту його існування після загибелі коханої.

Цитати: "Знайшлися навіть такі, що вклали панові в уха бунтівничі речі молодика — і от тепер Остап, скривджений і цькований, мусив кинути рідний край.", "…його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю…".

Соломія. Головна героїня твору, яку пан силоміць віддав за свого візника. Несправедливі суспільні умови роблять можливим шлюб без згоди нареченої. Протестуючи, жінка кидає нелюбого чоловіка і здійснює самостійний вибір, щоб бути поряд зі своїм коханим. Соломія зображена у повісті, як вродлива, смілива, мужня і сильна жінка. Вона терпляче переносить усі злигодні мандрівного життя, допомагає пораненому Остапу, виконує нежіночу роботу (будує пліт, працює у болгарина). Соломія енергійна, вольова, дужа, готова на самопожертву. Рятуючи разом з Іваном Остапа, гине у хвилях Дунаю.

Цитати: "Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком. Остапові було чудно, що парубок немов осміхався, але коли той наблизився й привітався до нього, Остап із несподіванки скрикнув: — Соломіє!.. Чи ти здуріла?", "…свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся, що під час сну повисмикувалось із-під очіпка.", "Одним зручним скоком Соломія опинилась на березі і з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка.", "…як велетенська чавунна постать, іще довго стояла Соломія, спершись на кіл та вдивляючись у чагарник, де разом із Остапом зникало її щастя".

Іван Котигорошко. Друг Соломії та Остапа, такий самий втікач. Іван завжди приходить на допомогу, хвилюється за долю своїх нових друзів. Цитати: "Іван метушився, бігав без потреби з одного місця на друге, шелестів сухим бадиллям, трощив його і складав на купу.", "— Іване,— перервав хтось врешті тишу,— розкажи-но, як тебе жінка била та як ти од неї забіг аж сюди... — Отсе вигадав! Щоб жінка та чоловіка била — та се ж беззакон, безпардон!.. Зроду такого не було... хехе-хе...— непевно якось сміявся Іван, немов хотів підбадьорити себе", "Іван пристав до Остапа десь у дорозі. Вони були з одного повіту, навіть села їх були близько. Се їх з'єднало, і з того часу Іван не розлучався з земляками. Весела і добродушна вдача Іванова не раз ставала їм у пригоді при довгій і важкій блуканині по чужих краях. Іван охоче оповідав про своє життя домашнє; з оповідання того можна було зрозуміти, що втік він не так од панщини, як від лютої жінки, яка мала занадто великі кулаки для малого на зріст Івана. От тою-то лютою жінкою й дратували раз у раз Івана, та він не сердився і добродушно викручувався жартами. Та хоч сите тіло Іванове спочило трохи від жінчиних кулаків, душа його шукала знайомих вражень покори. Він прив'язався до Соломії, що огрядною постаттю нагадувала йому жінку, і за кождим її словом ладен був скочити хоч у пекло. Сю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали бідного коротконогого лицаря".

Циганська сім'я. Складалася з чотирьох осіб: старої циганки і її чоловіка Гіцу, молодого Раду і його дружини Маріуци. Ці цигани дали прихисток Остапу і Соломії, які вибралися з плавнів. Циганки жили з жебрацтва, а чоловіки виявилися злодіями: якось Остап побачив, що цигани привели крадених коней. Життя з циганами мало погані наслідки для Остапа і Соломії. Одного разу Остапа арештували разом з циганами, а довідавшись, що він втікач, поліції вирішила відправити його назад.

Яким. Одноокий мірошника із-над Пруту. Колись він втік з Поділля сюди, а тепер допоміг Остапу і Соломії, порадивши зробити пліт і таким чином переплисти річку.

Прослухай, прочитай або переглянь фільм за наступними посиланнями:

kotsiubynskyy-mykhaylo-mykhaylovych-dorohoiu-tsinoiu1063.pdf