У своїй педагогічній практиці ми нерідко стикаємось з дітьми, з якими нам буває важко знайти спільну мову, з дітьми, яким важко спілкуватися з однолітками, батьками. Їм часто складно навіть із самим собою, адже вони не вміють контролювати власні емоції та шкодують про скоєне. З такими дітками, дійсно, важко працювати, але можливо.
У вебінарі практична психологиня вищої категорії Юлія Калініна розгляне методи та техніки для кращої взаємодії із дітьми зі складною поведінкою та надасть інструментарій для роботи з дітьми.
Тривожні діти
Шкільна тривожність – це страх «бути не таким», страх отримати погану оцінку, зробити помилку, конфліктувати з однолітками. Вона часто позбавляє дитину психологічного комфорту та є однією з причин хронічної неуспішності.
Такі діти прагнуть не привертати до себе зайвої уваги, поводяться зразково, намагаються добре виконувати прохання дорослих, не порушують дисципліну. Вони прагнуть постійного схвалення своїх дій, шукають заохочення. Однак їх поведінка має і захисний характер: такі учні роблять усе, аби не отримати поганої оцінки чи зауваження.
Причини тривожності у дітей молодшого шкільного віку:
недостатня готовність дитини до школи;
підвищені очікування батьків;
взаємовідносини з вчителями;
сімейні конфлікти;
взаємини з однолітками;
неправильний стиль виховання;
внутрішній конфлікт;
затримка психічного розвитку.
Що робити?
Не порівнювати дитину з іншими дітьми, намагатись не акцентувати увагу на невдачах. Навпаки, спробуйте помічати найменші успіхи дитини і хвалити за них.
Не знецінюйте, не заперечуйте існування причин до тривоги.
Ставте перед дитиною завдання, які посильні для її віку та можливостей.
Не давайте таким дітям завдання на швидкість, не підганяйте, не квапте.
Краще опитувати тривожних дітей в середині уроку.
Перед звертанням до такої дитини, встановіть з нею контакт очима.
Намагайтесь робити якомога менше зауважень.
Частіше використовуйте вправи на релаксацію.
Педагогічно-занедбані діти
Педагогічна занедбаність – це проблема, пов’язана з поведінкою дитини та її адаптацією в соціумі. Це негативне особистісне утворення, що сформувалось внаслідок впливу несприятливих умов на формування та розвиток дитини як у родині, так і в школі.
У таких дітей постійно виникають труднощі у вихованні та навчанні. Іноді вони й зовсім не відвідують школу, невиховані, не дотримуються норм та правил суспільно-соціального буття.
У цих дітей неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають за моральними. В ситуаціях підвищеного ризику часто відсутній страх. Їх самооцінка неадекватна, увага дуже нестійка, а мова не розвинута та засмічена жаргонною лексикою.
Причин такої поведінки багато, але одна з головних – це недоліки сімейного виховання.
Що робити?
Взаємодія батьків та вчителів у педагогічному процесі.
Допомога дитині в особистісному зростанні.
Включення дитини в активну суспільну діяльність.
Робота з подоланням негативної мотивації до навчання.
Залучення до занять у позашкільних навчальних закладах.
Частіше нагадуйте дітям про їхні позитивні якості.
Агресивні діти
Агресивність – риса характеру, що проявляється у ворожому сталенні людини до інших, а також до навколишнього світу. Агресивними називають ті дії, які є ворожими і водночас не виправдовуються обставинами, що склалися.
Такі діти уперті, дратівливі, вони хочуть суперечити, відмовлятися, часто провокують, відмовляються дотримуватися правил, звинувачують інших у своїх помилках.
Причини агресивності:
реакція на приниження гідності людини, глузування, знущання з неї;
результат надмірної опіки, обмеження самостійності дитини, заперечення дорослими будь-якого прояву ініціативи;
прояв нелюбові до дитини;
бажання бути головним;
агресивне поводження оточуючих, яких дитина може наслідувати;
захист або помста.
Що робити?
Відокремити дитину від інших учнів. Можна виділити спеціальне місце для роздумів, де сидять діти, яким важко контролювати свої емоції.
Чіткі правила поведінки. Їх можна створювати на рівні класу.
Вчити учнів вмінню розуміти та розпізнавати свої емоції.
Вчимо різних способів релаксації та вираження агресії. Наприклад, «Торбинка злості», «Аркуш агресії», «Скринька для крику» тощо.
Не розмовляти з агресивною дитиною роздратованим та голосним тоном. Це може спровокувати агресію у відповідь.
Гіперактивні діти
По-перше, варто розуміти, що гіперактивні діти і дуже активні діти – це різні поняття. Часто такі діти не мають жодних візуально помітних порушень, а їх поведінка сприймається як особливість характеру чи недостатність виховання. Тоді як гіперактивність зумовлена фізіологічно – порушенням функціонування частин кори головного мозку, які беруть участь у здійснення вищої нервової діяльності, зокрема процесах мислення, вираження емоцій та навчання.
Причиною синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю у 90% випадків є недостатня функціональна активність підкорових структур мозку. Проблема виникає ще до народження малюнка.
Що робити?
Для таких дітей важлива чітка та зрозуміла організація робочого простору та процесу.
Використовувати таймер.
Озвучувати почуття дитини.
Не перевантажувати дитину.
Знайти сильні сторони дитини.
Нагадуйте про правила поведінки на уроці.
Використовуйте систему умовних знаків. Коли стає шумно, ви плескаєте в долоні або вмикаєте світло.
Тримайте увагу такої дитини частими запитаннями та короткими завданнями, щоб вона не «виключалась» з процесу.
У цілому, робота та спілкування з такими дітьми повинно обов’язково відбуватись у тісній взаємодії з батьками та відповідними спеціалістами.
Для того, щоб дізнатись більше про дітей зі складною поведінкою в закладі освіти переходьте за посиланням та дивіться вебінар Юлії Калініної.
Зареєструватися на вебінар: https://vseosvita.ua/webinar/diti-zi-skladnou-povedinkou-v-zakladi-osviti-vcimosa-ih-rozumiti-499.html
Вас також може зацікавити такий матеріал: Прийоми формування предметних компетентностей на уроках етики в 5 класі НУШ
Користувач:
Фещенко Юлія Вікторівна