Вакцинація як складова здоров'язбережувальної компетентності в освіті

Вакцинація та колективний імунітет – це поняття, про які чутно звідусіль, проте наскільки добре їх розуміють? Розібратись у цьому питанні допоможе бакалавр біології (мікробіології), магістр громадського здоров’я та менеджменту організацій в охороні здоров’я з фокусом спеціалізації на сучасну епідеміологію Людмила Хомич, яка розповість про роботу людської імунної системи, принцип вакцинації, типи вакцин та механізм їхньої дії.

Імунна система – захист організму від інфекції

Імунну систему людини можна розділити на природжений імунітет та набутий.

Природжений імунітет (неспецифічна резистентність):

• шкіра та слизові оболонки (сальні та потові залози, травні ферменти);

• гуморальні фактори захисту (лізоцим, комплемент, білки гострої фази);

• клітинні фактори захисту (фагоцити, кілерні клітини).

Набутий імунітет:

• гуморальні фактори захисту (B-лімфоцити – хелпери, цитотоксичні, регуляторні);

• клітинні фактори захисту (Т-лімфоцити – хелпери, цитотоксичні, регуляторні).

Тож коли мікроорганізм (вірус, бактерія) потрапляє у тіло людини, він розпочинає атакувати організм та розмножуватись там. Звісно, організм розуміє, що є вторгнення чужорідного тіла, і тоді імунна система використовує різні засоби для того, щоб боротися з цими елементами та набути імунітет. Своєю чергою вакцини допомагають організму не чекати зустрічі з цими чужорідними елементами, а допомагають ніби штучно набути цей елемент.

Епідеміологічна тріада для виникнення захворювання

Важливо розуміти те, що аби в організмі розвинулось інфекційне захворювання, потрібно, щоб було 3 різних фактори, які мають одночасно зійтись:

• інфекційний агент (патоген);

• хазяїн (сприятливий організм);

• середовище (яке сприяє контакту хазяїну та патогену).

Колективний імунітет

Вперше термін «колективний імунітет» розпочали використовувати менш ніж 100 років тому. Це явище несприятливості окремої популяції до інфекційних захворювань, а також метод захисту від інфекційних хвороб, що полягає у порушенні доступу до джерел інфекції та можливих механізмів і шляхів передачі інфекції.

Раніше під час різних епідемій запроваджувалась ізоляція хворих та дистанціювання, проте з появою вакцин та масової вакцинації населення цієї необхідності вже немає, адже люди, які вакцинуються і створюють колективний імунітет навколо невакцинованої людини та захищають її.

Саме частка популяції вакцинованих у співвідношенні до невакцинованих називається критичним рівнем колективного імунітету.

Типи вакцин

1. Інактивовані вакцини (у складі вакцини є інактивований штам цього інфекційного агента).

2. Живі атенуйовані вакцини (у яких відібрали певні елементи, що створюють патогенність).

3. Вакцини на основі мРНК (які містять шматочок вірусної матричної РНК).

4. Субодиничні, рекомбінантні, полісахаридні та кон’юговані вакцини (які беруть критично важливі для імунної відповіді частину вірусного агента, а організм реагує саме на цей елемент).

5. Анатоксинові вакцини (містять токсин, на який потім реагує організм).

6. Вірусно-векторні вакцини.

Нормативно-правова база

Відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «усі українці мають отримати щеплення від небезпечних хвороб, таких як правець, дифтерія, кір, поліомієліт, кашлюк, туберкульоз». Крім того, без цих щеплень дитина не зможе бути зарахованою до низки закладів, серед яких виховні, навчальні, оздоровчі та інші.

Вакцинація дорослих

• Дорослій людині потрібно вакцинуватися від правця і дифтерії кожні 10 років.

• Щороку рекомендується робити щеплення від грипу.

• Для людей з групи ризику потрібно робити щеплення від гепатиту A.

• Жінкам до 25 років рекомендується робити щеплення від вірусу папіломи людини.

Для того, щоб дізнатись більше про вакцинацію як складову здоров'язбережувальної компетентності в освіті переходьте за посиланням та дивіться вебінар Людмили Хомич.

Зареєструватись на вебінар: https://vseosvita.ua/webinar/vakcinacia-ak-skladova-zdorovazberezuvalnoi-kompetentnosti-v-osviti-424.html