Хто такі «пандеміали» і чому вони розчаровані в освіті та майбутньому?

Виклики пандемії змусили весь світ змінити своє ставлення до повсякденного життя. Зміни, які внесли корективи у буденність по-різному вплинули на людей. Пригнічений стан, нестабільність та непередбачуваність змусили більшість людей занепокоїтись. Водночас із такими змінами, у суспільстві з'явились «пандеміали».

«Пандеміали» – це молодь 15-24 років, покоління, яке називають «розчарованим», «втраченим» та «розгубленим», тими, хто не хоче навчатися.

Думками про «пандеміалів», їхню роль у соціумі та те, які виклики перед ними постали, поділився з «УП Життя» директор освітніх програм EPAM Ukraine, кандидат технічних наук, доцент, віцепрезидент Асоціації «ІТ України» з питань освіти Максим Почебут:

Я щодня зустрічаю «пандеміалів» на освітніх програмах ЕРАМ University та на заняттях в українських ЗВО. І моя думка про них неоднозначна, адже у розгубленості «пандеміалів» є певні причини.

Минулий рік – рік нових можливостей, оскільки тепер заклади освіти можуть масштабувати свої програми настільки, наскільки вдалими будуть їх маркетингові кампанії, підкріплені якісним контентом. І для цього їм потрібен тільки гаджет та якісний інтернет.

Наразі відбувається нове діджитальне розшарування суспільства й онлайн дозволяє формувати індивідуальний підхід до навчання, проте декого позбавляє шансу витягти себе із соціальної ями. попри те, що Україна має хороший доступ до інтернету та поширення 4G зв’язку, існує цифрова нерівність, адже не у всіх є безперебійний інтернет, сучасні гаджети для опанування навчального матеріалу.

Крім того, в Україні ще є соціально-незахищені родини. І досить часто діти з таких родин приходили у заклади освіти не тільки за знаннями, але і за безпечним середовищем та збалансованим харчуванням.

Рівень напруження зростає, а рівень «домашньої» продуктивності – падає. 

Через погіршення епідемічної ситуації в країні, введення карантинних обмежень у певних регіонах, безліч українців змушені працювати вдома. Працюючі батьки, діти, які навчаються, дошкільнята, для яких закрилися садочки – умови не для слабких. Через стреси, втому від Zoom, зовнішню невизначеність та пригнічений стан організму усі, навіть дорослі, стали «розгубленим поколінням». 

За даними Risk Report 80% молоді відчувають погіршення ментального здоров’я.

Якщо раніше під час офлайн-занять можна було розмовляти, пропонувати допомогу, то в онлайн заняттях цієї хімії стосунків немає, адже щойно відключається камера, ми ні на що впливати не можемо. Проте ми намагаємось робити кроки назустріч, контролювати очікування, працювати над покращенням внутрішнього сервісу, але чітких відповідей отримати іноді не можемо.

Крім того, водночас із пандемією у світі з'явилося ціле покоління дітей, які закінчили школу онлайн, у цьому ж режимі вони вступили влітку до ЗВО та продовжили навчання. Для таких студентів нічого майже не змінилося, бо вони не змогли відчути атмосферу університетського середовища, соціалізацію, спільну роботу над рішеннями та пошуком нових ідей, та не змогли відчути самостійності. Для них змінилися тільки обличчя в екранах і формат подачі інформації – від простого до складнішого.

Як надалі будувати освітні процеси, якою буде навчальна стратегія та якою вона повинна бути в ідеалі?

І хоч система зреагувала на те, що відбувається у світі й дала можливість продовжити навчання, тотальний перехід в онлайн себе не виправдав, – зазначає Максим Почебут.

На його думку, наразі ми не знаємо, що запропонувати «пандеміалам». У такій ситуації правильніше буде говорити про змішані підходи у навчанні та вільний вибір, коли людина зможе обирати траєкторію навчання залежно від часу, бажання, форми, соціальних можливостей чи обраної майбутньої професії.

Система освіти повинна модернізуватися й вона це робить поступово, втім результати ми відчуємо тільки через роки.

За словами Максима Почебута, минулого року у проєкті EPAM Teachers Internship навчалося понад 300 викладачів та вчителів, у частини з яких спостерігались проблеми з цифровою грамотністю. Адже викладаючи інформаційні технології для молоді, вони іноді не могли зайти у Microsoft Teams, щоб організувати там подію чи створити робоче середовище.

Наразі базові вимоги до спеціаліста зростають, але чи встигає молодь за змінами й чи готова вона до них – питання відкрите та не вивчене.

Будь-який університет тримається на педагогах, але хотілося б, щоб в українських освітян була можливість розвитку. Це стосується і «пандеміалів», є ті, хто думає про майбутнє, і ті, хто намагається уникнути серйозних розмов і планування.

Вважаю, що «пандеміали» бояться майбутнього більше, ніж ми. Тому потрібно робити для них те, що вміємо – давати якісне навчання, розповідати про можливості, підтримувати на шляху до становлення, зважати на індивідуальність і не заганяти у вир вимог і очікувань. Можливо саме у такий спосіб вийде захиститися від розчарувань, – підсумував кандидат технічних наук.

Для того, щоб педагоги змогли навчитись аналізувати можливі алгоритми надання індивідуальної підтримки та проведення психологічної корекції з випускниками, а також вчились висвітлювати особливості проведення психологічної профілактики й корекції онлайн, пропонуємо долучитись до перегляду вебінару «Психологічна підтримка одинадцятикласників офлайн та онлайн на етапі завершення шкільного навчання», який відбудеться 20 квітня.

Долучитись до перегляду: https://vseosvita.ua/webinar/psihologicna-pidtrimka-odinadcatiklasnikiv-oflajn-ta-onlajn-na-etapi-zaversenna-skilnogo-navcanna-349.html

Матеріали, які можуть вас зацікавити: Модель 4-К в освіті: від теорії до практики