Освіта та релігія
Навіть у конфесійних закладах освіти релігія не диктує свої правила світській освіті.
Освіта є дуже важливою сферою як для держави, так і для релігійних організацій. Знання, досвід, світогляд, які будуть закладені у школі, у майбутньому впливатимуть на соціальні та політичні процеси в суспільстві в цілому.
Сповідування будь-якої релігії, зокрема вибір атеїстичного світосприйняття, є приватною справою кожної людини. Однак це не заперечує думки, що загальне знання релігій і, як наслідок, створення атмосфери терпимості відіграють ключову роль у боротьбі зі стереотипами та неправильним уявленням про певні релігії.
У різних країнах важливість релігійних дисциплін оцінюється по-різному. У деяких оцінки з релігії не виставляються в атестати зрілості, а в інших релігія як дисципліна нічим не відрізняється від звичайного переліку предметів. Статус вчителя релігії теж буває різним. Іноді таких викладачів готують у державних #ЗВО, так само як і викладачів інших предметів, а у деяких країнах немає заперечень щодо викладання релігійних дисциплін духовними особами.
Україна ще не має досвіду здійснення релігійної освіти у світських школах, тому зараз постає чимало проблем теоретичного і практичного характеру. Проте європейські країни є більш досвідченими у цій галузі. У багатьох з них релігія відіграє важливу роль у шкільному житті, а часами навіть є невід’ємною та обов’язковою частиною освітнього процесу.
Водночас навіть у конфесійних школах релігійна освіта не диктує свої правила світській.
Для нас дуже важливо зрозуміти, як можна досягти такої рівноваги, тому доцільним є вивчення світового досвіду організації та реалізації релігійної освіти.
Основні підходи у викладанні релігії
Основні напрямки реалізації релігійної освіти у світських школах можна згрупувати у чотири основні категорії:
наставляння в одиничній релігії (Греція, Йорданія, Італія, Польща);
наставляння в одній з кількох релігій (Австрія, Німеччина, Іспанія);
викладання релігієзнавства чи етичного виховання (Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швеція);
відсутність релігійної освіти у світських школах (Бельгія, Білорусь, Бразилія, Данія, Індія, Мексика, США, Чехія);
Наставляння в окремій релігії, як правило, відбувається в країнах, де більшість населення належить саме до цієї релігії. Тут вважається за потрібне викладати учням основи тієї релігії, що відіграла значну роль в історії країни і яка є духовною спадщиною народу.
Мінусом у цьому випадку є те, що вивчення лише однієї релігії веде до етноцентризму та діти практично нічого не знають про релігії національних меншин, а це призводить до відсутності толерантності у міжрелігійних стосунках.
Навчання одній з кількох релігій має практично ті ж самі проблеми й труднощі, що вже були зазначені. У цьому випадку, окрім вибору релігії, з якої відбувається релігійне навчання, ще є можливість вибрати етичне виховання і взагалі не вивчати релігії.
Третій тип викладання релігії – вибір курсу з релігієзнавства чи етичного виховання. Ці курси читають вчителі загальноосвітніх шкіл, і в складі програми домінує історія християнства. У Японії й Тайвані учні загальноосвітніх шкіл повинні вивчати етику, але вчителі також намагаються виховувати й загальнолюдські цінності.
Найбільш поширеною позицією в підході до релігійної освіти в державних школах є виключення її зі шкільних програм взагалі, і це розв’язує певні питання, які присутні в інших системах. До того ж у багатьох таких країнах існують недільні школи та інші можливості для релігійного розвитку.
Релігійні переконання учнів
Окремим для європейської спільноти є питання, пов’язане з релігійними переконаннями учнів та їх проявами. Зокрема, це носіння релігійних символів, відмова учнів від певних уроків чи відвідування школи у дні, визначені їх релігіями як вихідні та проблеми розміщення релігійних символів у шкільних приміщеннях.
За статистикою, майже 60% французьких учнів висловили негативне ставлення до носіння релігійних символів. Натомість понад 60% норвезьких учнів вважають, що носіння помітних релігійних символів у школі повинно бути дозволено.
На державному ж рівні у Франції у 2004 році було ухвалено закон, яким заборонялося носити у державних школах релігійні символи, зокрема мусульманські хустки, хиджаби, які засвідчують приналежність до певного віросповідання, а ті ж прояви релігійності в одязі в американських школах захищені нормами законів.
Як впроваджують релігійне навчання у різних країнах?
Польща
У польських школах вивчають предмети «Закон Божий» і етику, проте участь в цих дисциплінах добровільна. Учень може відвідувати один з цих предметів, обидва, або жоден з них.
Релігію викладають вчителі відповідно до своїх релігійних уподобань (здебільшого це католицизм). Кваліфікація вчителя підтверджується церквою.
Данія
Важливо відзначити національний менталітет цієї країни, який пов'язує етнічність та релігійність. Сьогодні «Знанню про християнство» щотижня присвячують один урок з 1-го по 10-й клас. У викладанні представлені інші релігії та нерелігійні погляди, проте християнство займає у ньому особливе місце.
Франція
Особливим випадком в європейській системі освіти є Франція, де викладання релігії в школах (крім католицьких) заборонено законами про відділення школи від церкви та держави від церкви.
США
У державних школах релігію не викладають. У приватних, особливо якщо вони при церквах, це досить розповсюджено, а держава, як вважають ідеологи американської освітньої системи, має виховувати громадянина.
Норвегія
Предмет «Релігія, філософія життя та етика» є обов'язковим предметом у початковій освіті, де розглядаються різні релігії та філософії життя. Викладання має проводитись нейтрально та об’єктивно і сприяти однаковій мірі поваги та розуміння всіх релігій та філософій. Батьки також можуть відмовити своїх дітей від будь-якої теми, яка «суперечить поглядам батьків».
Швейцарія
У Швейцарії ці питання розв’язуються абсолютно інакше. Держава поділена на 26 кантонів, які є різними за своїм етнічним та релігійним складом. Саме тому був розроблений спеціальний курс «Релігія та культура», основною метою якого є напрацювання компетентностей у загальних питаннях релігій та традицій.
Релігійна освіта як наставляння є неприйнятною в державних школах, проте повністю підтримується релігієзнавчий виклад.
Німеччина
Релігія – обов'язковий предмет, оцінки з якого включають в атестат. Однак, є й альтернатива, яка враховує побажання батьків-атеїстів або просто тих, хто не хоче, щоб їх дітей навчали Закону Божому. Це позаконфесійний предмет, який є теж обов'язковим. У Північному Рейні-Вестфалії він називається «філософія», в Гамбурзі – «етика» або «філософія».
Ізраїль
Державні школи поділяються на дві незалежні групи: загальні та релігійні. Для кожної працюють власні інститути інспекторів, розроблені свої навчальні програми та посібники, а в релігійних школах існує навіть особливий контингент педагогів.
Проаналізувавши досвід інших країн,
ми бачимо різні шляхи розуміння та реалізації релігійної освіти в шкільних системах, і стає зрозуміло, що програма навчання у школах має включати абсолютно об’єктивну історію основних релігій поряд з правом вибору атеїстичного світосприйняття. Вона не повинна порушувати межу між культурною і релігійною сферами, навіть якщо це стосується країн з державною релігією.
Це не насаджування віри, а прагнення дати зрозуміти молоді, чому релігія є джерелом віри для мільйонів. Окрім того, знання про релігію має здійснюватися світськими викладачами, бути нейтральним за змістом і не супроводжуватися релігійними обрядами.
Загалом, викладання релігієзнавства як дисципліни, що надає учням знання з історії окремих релігій, звертається до філософських питань про людину, світ, суспільство, є справді дуже корисним з погляду на формування світогляду учнів та толерантного ставлення до інших релігійних груп.
Зверніть увагу, з 1 по 5 березня «Всеосвіта» проводить онлайн-марафон для педагогічних працівників «Толерантна освіта - запорука здорового суспільства»
Користувач:
Фещенко Юлія Вікторівна
