Примусова колонізація росією: як це відбувалося

20 квітня 1938 року в окупованій совєцьким режимом Україні була прийнята постанова рнк урср і цк кп(б)у про обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах.

Вивчення російської мови в срср було частиною формування радянського громадянина змалечку. За кілька десятиліть асиміляції та цілеспрямованого стирання національних ознак народів з’явився чималий прошарок людей, які ідентифікували себе не з народом, до якого належать, а з цією штучною радянською ідентичністю.

Тривала русифікація породила у багатьох українців відчуття меншовартості. Українська мова в срср існувала або в контексті демонстрації різноманітності народів, або як «мова села». Україномовні громадяни, які через ті чи інші обставини переїжджали у великі міста, зокрема і Київ, свідомо переходили на російську, щоб позбутися «ознаки провінційності». Це зумовило серйозні проблеми національної ідентичності серед громадян вже незалежної України.

Сьогодні українська мова — це не лише засіб комунікації, але й складова нашої унікальності серед інших народів. Нині мова є візитівкою української нації. Чого тільки вартує заява кремлівського терориста владіміра путіна, нібито росія «має асвабадіть рускоязичноє насєлєніє от порабощенія націстов». Тобто вбивства, катування, зґвалтування, викрадення та депортація, з точки зору російських окупантів, — то нібито захід захисту російськомовних, а насправді зросійщених громадян України.

Зневажливе ставлення до мовного питання, використання риторики, на кшталт «какая разница на каком язьіке» є симптомом імперсько-комуністичного спадку, який все ще присутній в пострадянській Україні. Замішування народів і поглинання культур — це класична ліва методика нівелювання природного стану речей. Саме тому для українців важливо відстояти свою національну ідентичність через збереження мови та реукраїнізацію русифікованих українців.

Найдорожче для людини – це думка, а вся солодкість думки – у рідній мові. Ворог може захопити територію. Він може сплюндрувати міста й села. Але доки живе душа народу – народ безсмертний. Вмирає душа – вмирає й народ. Без мови немає народу. Він зникає з лиця землі, як древні ацтеки. Чи не тому ворог зазіхає найперше на мову народу, який він хоче уярмити? (С) Павло Загребельний