Особливості ґендерної рівності в освітньому процесі

Як ґендерна рівність проявляється в освіті та що з цим робити?

Ґендерна рівність, також рівність жінок та чоловіків, рівність статей, – концепція досягнення рівних прав людини між чоловіками та жінками в трудових, сімейних та інших правових відносинах, а також урівнювання ролі в суспільстві загалом, подолання сексизму та інших видів дискримінації.

Станом на 2019 рік, Україна посіла 59 місце у Global Gender Gap Report

У чому проявляється ґендерна нерівність

Вона полягає у різниці в оплаті праці жінок та чоловіків за ту саму роботу. Ця різниця становить 25%.
Майже 2 мільйони жінок стали жертвами домашнього насильства в Україні в 2018 році.
Низька представленість жінок у політиці. У Верховній раді ІХ скликання всього 87 жінок-депутаток. Це всього 20,52%.

За даними Міністерства освіти України, у 2018/2019 навчальному році в Україні було 371 287 вчителів. З них 318 567 (тобто 85,8%) – жінки. І тут можна вже поставити крапку – жінок в освіті більше, вони – рушійна сила, а чоловіки – якщо і є, то навіть не в кожній школі (що ж взяти із тих неповних 15%). Попри суттєву перевагу жінок в освіті, керівниками закладів жінки стають лише в 69% випадків. Тобто, шанс чоловіка стати директором школи, наприклад, суттєво вищий, ніж у жінки. До того ж, чітко видно кореляцію між статтю керівника закладу та віком учнів/вихованців.

В освітній сфері ми також спостерігаємо розрив в зарплаті. Звісно, вони не настільки виразні, та в окремих випадках різниця може становити лише 100 гривень, а може й того менше. Та факт є фактом – за ту саму роботу чоловікам платять більше, ніж жінкам.

Так, до прикладу, в Києві середня зарплата педагогічного працівника-чоловіка складає 5 949,4 грн на місяць. Натомість середня зарплата жінки в цій сфері в Києві становить 5 655,5 грн. Серед адміністрації закладів освіти чоловіки також отримують трошки більше – 5 655,3 грн на місяць в порівнянні з жінками, які отримують 5 372,5 грн на місяць.

Позашкільна освіта

Середня заробітна плата жінок у позашкільних навчальних закладах становить 83,8% від заробітної плати чоловіків (менша на 16,2%). Скоротити цей розрив жінкам вдається лише з часом та накопичуванням стажу. Так, середня заробітна плата жінок до 30 років становить 55% від заробітної плати чоловіків, у віці 30–39 років – 70,9%, у віці 40–49 років – 99,8%, у віці 50–59 років – 92%, від 60 років і старші – 87,4% заробітної плати чоловіків. Тільки здобуваючи педагогічний стаж і відповідні надбавки до заробітної плати, жінки у віці 50–59 років зможуть скоротити різницю в заробітній платі з чоловіками до найменшого показника 8%.

Ґендерна дискримінація у сфері освіти є на всіх ланках. Якщо в дошкільній освіті переважна більшість – жінки, то зі зростанням віку учнів, жінок стає в закладах все менше. В університетах, наприклад, серед викладачів вишів III-IV рівнях акредитації жінок 52,4% (в порівнянні зі школою, де жінок-вчительок – 85,5%). Середньомісячна зарплата в жінок та чоловіків в університетах теж різна: за годину оплаченої праці викладачі ЗВО отримували 30,72 грн, чоловіки – 32,38, а жінки – 29, 6 грн.

Про стереотипи у навчанні та вихованні

Серед основних ґендерних проблем галузі освіти в Україні можна виділити такі:

статево-рольовий підхід до навчання та виховання в освітніх закладах (ґендерні стереотипи щодо очікуваної поведінки дівчат і хлопців, роздільні уроки, «подвійна мораль» до оцінювання поведінки дівчат і хлопців тощо);
фемінізація освіти (суттєве переважання жінок серед педагогів та фахівців навчально-виховних закладів);
ґендерні стереотипи у виборі напрямів навчання та професій для дівчат і хлопців («жіночі» і «чоловічі» сфери діяльності, професії);
ґендерні стереотипи у виборі напрямів позашкільної освіти для дівчат і хлопців, що спрямована на розвиток творчих здібностей і талантів дітей.

Кожного разу, коли в присутності учнів ми повторюємо, що точні науки – «чоловіча справа», а гуманітарні дисципліни (мова, література, мистецтво, етика тощо) – для жінок, ми вкладаємо та фіксуємо в головах дітей цей стереотип. І врешті виходить, що ця сегрегація по, так званим, «розумовим вмінням» не від природи, а від нас самих.

Те саме стосується, наприклад, наочності. Дитину часто оточують ілюстрації, плакати, віршики, задачки, історії, які так чи так формують ґендерну нерівність та стереотипи. Діти бачать на плакатах з професіями мужніх чоловіків-рятувальників, поліцейських, інженерів, директорів. Натомість жінки найчастіше представляють вчительство, медицину, сферу послуг та домогосподарство.

Переважна більшість виховних заходів теж ґендерно-стереотипні. Коли, скажімо, відбуваються конкурси на зразок «Міс школи» і «Містер школи», діти, які беруть у них участь, змагаються якраз у тих рисах і навичках, прояви яких уважаються типовими для їхньої статі. Усе це так чи так формує у дітей уявлення, що жінка – слабка та покірна. Натомість чоловік – мужній та сильний. Він може займати керівні посади, бо він здатен логічно та стратегічно мислити, організовувати.

За даними одного з опитувань, 75,7% вчителів постійно чи періодично забороняють дівчатам піднімати щось важке. Хоча цілком очевидно, що в школі, особливо в підлітковому віці, деякі дівчата значно більш фізично розвинені за хлопців. Фізичні можливості залежать не від статі, а від індивідуальних особливостей кожної дитини.

У прихований навчальний план вкладають ще й лінгвістичний сексизм. Це постійне і несвідоме використання слів і граматичних форм вчителями під час уроків та на перервах, що принижують жінок та підкреслюють переваги чоловіків. Наприклад:

ґендерованість тварин і неживих персонажів. Вчителі, разом з телеведучими і героями, а також навчальними матеріалами, звертаються до динозаврів, панд, білочок і математичних символів словами «він», «його», «йому», доносячи до дітей, що всі ці тварини тільки чоловічої статі. Між тим, словом «вона» називають тільки материнської постаті, такі як сонечка, корови і кури.
вибір прикметників, якими вчителі сварять або винагороджують своїх учнів та учениць. «Якщо хлопчики виходять з-під контролю, вони вважаються 'галасливими', 'грубими', 'наполегливими', 'бешкетниками' і 'авантюрними (ризиковими)'», в той час як до дівчаток ставляться як до «'метушливих', 'стервозних', смішливих', 'злісних' і 'дурних'». Тобто терміни, що застосовуються для хлопчиків, передбачають позитивність маскулінної поведінки, тоді як категорії, використовувані для дівчаток, є більш зневажливими.
відмінність у покаранні чоловіків та жінок за використання «неправильної мови»; дівчатка, як правило, засуджуються суворіше, порівняно з хлопчиками, за використання грубих слів. Дівчат називають «нежіночними» та засуджують сильніше хлопців за це. Бо з боку хлопців подібне мовлення трактується, як частина нормальної чоловічої поведінки. Так виникають подвійні стандарти.

Як з цим боротися?

Слідкувати за собою
Критичніше дивитися на зміст підручників та наочності, що оточує вас та ваших учнів
Читати відповідну літературу та розбиратися в темі
Розповідати учням та колегам про проблему та закликати до спільної боротьби

Якщо вас зацікавила тема ґендерної рівності, радимо переглянути вебінар Діани Колодяжної. Відео доступне для безкоштовного перегляду!