Школа перевернута догори ногами, а вчителі роблять кульбіти – лист польського вчителя

Польський вчитель Дар’юш Чентковський поділився враженнями від дистанційного навчання: як сприйняли нововведення педагоги, як учні ставляться до уроків онлайн, що думають батьки про вчителів та інші проблеми. 

Уже декілька років необхідність впровадження онлайн-викладання обговорювалась на вчительських конференціях. Тоді ніхто не очікував закриття всіх шкіл надовго – радше, це стосувалося людей, які не ходять до школи, наприклад, через хворобу.

Була ще одна причина. Деякі викладачі припускали, що зникне проблема поведінки учнів. Адже вчителі часто скаржилися, що їм потрібно безліч часу, щоб дисциплінувати дітей – це займає до половини уроку.

Однак більшість викладачів були проти цього – вони навіть ладні були поступитися додатковими грошима, аби тільки їх уроки не були записаними. Можна сказати, що вони були послідовниками принципу: «Навіть якщо учні ллють на тебе гарячу смолу, хай ніхто решта не бачить, що саме відбувалося в класі».

Онлайн-уроки означали падіння багатовікової традиції польської освіти – таємниці більше не було б. Що б не сказала вчитель класові чи учневі, весь світ це слухає. Чи хотіли б, щоб увесь світ почув, про що ви говорите на уроці? Ще вчора кожен учитель Польщі сказав би: в жодному разі.

Сьогодні ніхто не питає вчителів, чи хочуть вони спілкуватися з усім світом. Це стало фактом – 12 березня ми вступили у випробувальну фазу. Всі почали навчати в інтернеті, як можуть.

На жаль, більшість не усвідомлювала, що тепер вони розмовлятимуть не з однією дитиною і навіть з одним класом – а з усім людством. Бо уроки-конференції записуються, а ютюб-уроки є записами за визначенням.

Так і виявилося, що всі ми на уроках говоримо страшні дурниці – хай пробачить нам Януш Корчак та інші святі особи педагогіки. Мене затопила інформація про дурниці інших вчителів.

Друзі телефонують, щоб запитати, що то за дурниці я сказав. Я відповідаю другові традиційно: та такого не було, напевно, дитина щось перекрутила. «Але це записано. Ти пожартував: «ви повинні зробити це негайно, а якщо цього не зробите – буде погано». Учень після цього записав звернення: у цього вчителя ніякої мотивації, просто залякування, ніякого заохочення, лише покарання, він завжди погрожував і залякував, але я ніколи не мав доказів, а тепер, як думаєте, тепер я можу з цим відео іти до директора?».

А у нашого директора від таких же звернень батьків уже болить голова. Бо вчителі розмовляють з дитиною – а у батьків, за прислів’ям «ніж сам відкривається в кишені».

Деякі батьки передивляються наші конференції й уроки – і хапаються за голову. «Чому я раніше не вірила дитині, – пише мати учня моєї колеги – це ганьба, в учителів ніякої культури. Така мова дітям? Зазвичай таке кажуть худобі!».

Батьки обіцяють все документувати. Прийде час – вони дадуть хід записам.

Я похмурий, нервовий, я вчу – і вчуся так вчити.

12 березня, в четвер я встановив свій перший дистанційний контакт з учнями. Я уявив, що я не великий джентльмен в середній школі, а продавець у невеликому магазині. Студентом я продавав аудіокасети та компакт-диски, тож я справді фаховий продавець. Моє завдання – не нав'язувати знання, а дбати про добрий настрій людей, які прийшли сюди за власним бажанням.

Після кількох проб і помилок я почав отримувати меседжі від учнів: «Я дуже радий отримати таку підтримку від когось зі школи. На жаль, мало хто з викладачів враховує психічний стан учнів :))». Це означало, що я склав іспит на продавця.

На жаль, були уроки іншого вмісту. Повні гніву та агресії. Деякі учні поводилися так, ніби вони зовсім не розуміють, скільки я роблю для них. Адже віддалена робота займає набагато більше часу, ніж проведення уроків у школі.

Чи винен я в епідемії?

Чи не я тут удома приношу себе в жертву?

Одного разу я не витримав і настільки розкритикував учня, що зовсім забув, що ці догани – тепер може послухати весь світ, якщо забажає, а не лише цей учень.

Я втратив психологічний контакт. Зізнаюся, це було непрофесійно.

Мій кумир, продавець з вулиці Кілінського в Лодзі, ніколи б цього не зробив. Пам’ятаю, як у кепському настроєві я зайшов до його магазину – і продавець усе зрозумів. Він одразу запропонував пригостити мене кавою з особистої кавомашини. І безкоштовно зробив мені каву. І подав її у порцеляновій чашці від Розенталя. У будь-якому випадку ви не можете розсердитися на того, хто подає каву в розкішному фарфорі.

Якби всі продавці знали, як поводитися у складній ситуації, конфліктів у магазині не було б. Можна спокійно пити каву і говорити.

У мене з учнями щось подібне не завжди виходить. З деякими учнями виходить, а з іншими – ні.

Що там мої 25 років педстажу – я знов навчаюсь. Я вивчаю новий стиль. Нову методику викладання.

Отак польська школа перевернута догори ногами, а вчителі роблять кульбіти. Сідайте перед комп’ютерами, це варто побачити. Буде весело!

Читайте також: 

Часом потрібно обманювати свій мозок: про один робочий день вчительки

Джерело: https://vse.ee/ctr