Контроль, монополія чи звітність? Лікарчук проаналізував мотиви створення «Вектору»

Освітній експерт Ігор Лікарчук після свого допису з критикою «Вектору» (EdWay) отримав повідомлення від українських освітян щодо «ультимативного тиску» з боку влади, яка в найкоротші терміни «вимагає від шкіл 100% реєстрації педагогів на цій платформі».

За словами освітянина, це змусило його замислитися, у чому причина такого контролю щодо підвищення кваліфікації вчителів? Чому адміністрації, які під час війни мають займатися укриттями, безпекою та виживанням регіонів, раптом так «перейнялися» професійним розвитком педагогів? Який у цьому мотив?

Щоб проаналізувати наявну інформацію, Лікарчук звернувся до штучного інтелекту, завантаживши дані про безальтернативність платформи, контроль і юридичні нюанси. Результатами освітянин поділився на своїй сторінці у Facebook.

Мотив 1. Тактичний: красиві цифри та ілюзія успіху

Аналіз показав, що дуже часто в будь-яких урядовців на перше місце виходить звітність. «Вектор» (EdWay) — гучний цифровий проєкт національного масштабу, фінансований міжнародними донорами. Очевидно, що для міністерства доказом успіху стає велика цифра користувачів. Області отримують «згори» жорсткий показник ефективності. Регіон, який не покаже потрібного відсотка, отримає «на горіхи». Тому відбувається ланцюгова реакція: тиск спускається на райони, від районів — на директорів, від них — на вчителів. Ціль, як пише Лікарчук, — просто закрити звіт.

Мотив 2. Стратегічний: інструмент для «оптимізації» кадрів

Українська освіта в умовах війни переживає важку кризу. Заклади освіти закриваються внаслідок оптимізації. Як зазначає Лікарчук, платформа «Вектор» (EdWay) — це ідеальне цифрове досьє. Система має дані про кожного вчителя, а влада може «одним кліком відфільтрувати тих, хто не відповідає заздалегідь прописаним шаблонам».

Звільнити або понизити в категорії «неслухняного» вчителя у майбутньому стане набагато легше, посилаючись на «об'єктивні дані алгоритму», а не на рішення людини, — пише Лікарчук. 

Мотив 3. Політичний: тотальний контроль над адмінресурсом

Освітянин наголосив, що вчителі — це найбільша, найдисциплінованіша і водночас найбільш вразлива інтелектуальна спільнота країни. Школи традиційно є виборчими дільницями, а педагоги — тими, хто рахує голоси. Мати повне цифрове досьє на цю спільноту — це мати залізобетонний важіль впливу.

Коли вчитель знає, що кожен його професійний крок фіксується в базі, яку бачить влада, у нього вмикається механізм самоцензури. Людина, яка боїться за свій «ідеальний онлайн-профіль», не висловить протесту проти сумнівних реформ і буде слухняно виконувати вказівки згори, — наголошує освітянин. 

Мотив 4. Юридичний: монополія під маскою благодійності

Розробником «Вектору» (EdWay) виступає громадська організація «EdCamp Ukraine» за фінансової підтримки міжнародних фондів. Після розробки платформу передали як «безповоротну благодійну допомогу» державній установі — Українському інституту розвитку освіти.

Тобто Громадська організація, якою є «EdCamp Ukraine» створює продукт без жодних відкритих державних тендерів. Без конкуренції на Prozorro. А потім цей приватний продукт несподівано стає єдиним, безальтернативним і обов’язковим стандартом для всієї країни, — пише Лікарчук. 

Освітянин поставив питання, чому продукт однієї ГО стає монополістом, який визначатиме долю сотень тисяч учителів? Більше того, ця ж ГО сама є надавачем освітніх послуг. Виходить, що один із гравців ринку створює платформу, яка контролюватиме всіх інших гравців. Це фактично знищує конкуренцію, порушує антимонопольне законодавство і є прямим шляхом до цензури.

Висновок

Лікарчук наголосив, що аналіз штучного інтелекту підтвердив парадокс: декларуючи європейські цінності НУШ — свободу та автономію, — система за допомогою цифрових технологій, навпаки, ставить обмеження. За словами освітянина, постійний контроль і примус — це не турбота про те, як учитель проведе урок. Це турбота про те, щоб учитель залишався керованим і передбачуваним елементом системи.

Можна дискутувати, можна не погоджуватися, можна пропонувати свої версії. Але для мене, факт очевидний — цифровий намордник дійсно існує. І мені очевидно, з яких ниток він сплетений, — написав Лікарчук. 

Титульне фото: Ігор Лікарчук, платформа «Вектор»