Освіта не пройшла тест коронавірусом

У боротьбі з пандемією в Україні найпершими закрили заклади освіти. Школи, виші, дитячі садочки – це місце скупчення потенційних уразливих категорій для вірусу – дітей та людей похилого віку.

Головна мета запровадження карантину – обмеження утворення великих груп людей для запобігання поширенню вірусу. Та що ж ми бачимо в реальності? Адміністрації шкіл все продовжують зганяти вчителів на чергування. Тобто, в ситуації, коли ми маємо берегти себе й не наражати на небезпеку інших людей, педагоги вимушені їхати в транспорті, контактувати з купою людей. Потім вони приїжджають до закладу освіти, спілкуються одне з одним, сидять в холодних приміщеннях. Й кожного дня все повторюється знов і знов.

А що ж діти? А вони як завжди – бігають вулицями, збираються на майданчиках, гуляють. Ну, ви розумієте, - це ж діти. Для них карантин – це чергові канікули, коли можна не вчитися (або вчитися так-сяк), гуляти та бачитися з друзями.

Шкода тільки, що батьки й вчителі так і не донесли до них, що цей карантин суттєво відрізняється  від попередніх. Залишитися вдома сьогодні – це необхідність, що може врятувати вас. Ваших партнерів, дітей, батьків, сусідів.

Шкода, що ми досі цього не розуміємо.

Хай карантин для декого – це лишень відпочинок й шашлики, навчання-то зупинено все одно.

Вибачте, не зупинено, звісно – Україна перейшла на дистанційне навчання. Що воно дистанційне, ніхто сумнівів не має. А от чи навчання це?

Без сумніву, в Україні є тисячі вчителів, яким не байдужа доля освіти їхніх учнів. Вони шукають платформи для навчання, відбирають матеріал, створюють Google Classroom, самі створюють тести, добирають завдання тощо. Але! Відверто кажучи, вони не зобов’язані це робити. В Україні ще два роки тому мали відкрити цифрову платформу для дистанційної освіти. Якби все пішло за планом, то вчителям зараз би не довелося витрачати стільки часу, щоб налагодити начальний процес. Так, є, наприклад, державні онлайн-уроки. Мені цікаво, чи ті, хто це придумав, бачили фінальний результат? Що може бути ще нуднішим?

Є й такі вчителі, що особливо не переймаються тим, як краще побудувати освітній процес в умовах карантину. Завдання вони надсилають повідомленнями в месенджерах. І добре, коли в таких вчителів сумлінні учні, що будуть самі розбиратися, виконувати всі завдання та самостійно читати додаткову інформацію. Добре, коли в таких учителів сумлінні батьки в класі, які слідкують за виконанням своїми дітьми всіх запропонованих завдань. У інших учнів ці завдання можуть накопичуватися, теми вилітати, а матеріал проходити повз вайбер. Що робити з такими дітьми на підсумкових атестаціях та ЗНО, поки не зрозуміло (як і не дуже зрозуміло чи відбудеться ЗНО та ДПА в заплановані терміни цього року).

Та й це ще не все. В Україні є величезна група освітян та учнів, що й хотіли б віддаватися навчанню навіть дистанційно. Та вони не можуть це зробити через банальний брак техніки або поганий (чи навіть відсутній) інтернет. Що робити тим, в кого один комп’ютер на родину? А як бути вчителям, які мають дітей та лише один комп’ютер?

Отак й виходить, куди не кинься, все не так з освітою – в критичні моменти це видно найяскравіше. 

Хоча ні, звісно не все. В Україні дуже багато педагогів, батьків, учнів, які роблять все можливе, щоб продовжити освітній процес. Ба більше, навіть зробити його простішим. Поети читають книжки в онлайні. Театри викладають вистави, теж в онлайні, звісно. Музиканти влаштовують концерти. Музеї відкривають 3-D екскурсії, провідні університети влаштовують відкриті лекції, вчителі записують уроки. Й все в онлайн-режимі – для того, щоб допомогти людям легше перенести цей карантин.

“Всеосвіта” теж робить все можливе, щоб адаптувати платформи для дистанційного навчання та полегшити дистанційну роботу вчителів.

Наразі у світі зафіксовано 275 817 випадків захворювань на COVID-19. Й це лише офіційно. Й ми можемо допомогти не дати цій цифрі рости й надалі так швидко.

Закликаємо вас сидіти вдома! Бережіть себе!

Думки автора можуть не збігатися з позицією редакції.