Освітянка вчетверте перемогла в Радіодиктанті національної єдності

27 листопада було оголошено переможців Радіодиктанту національної єдності — 2025. Серед них — вчителька української мови і літератури Галина Шура з села Комарове Волинської області, яка вже вчетверте стала переможницею Радіодиктанту.

Як розповіла жінка в інтерв’ю «Суспільному», про перемогу вона дізналася під час уроку, коли до класу зайшли колеги і привітали її. Вчителька увійшла до шістки переможців, які написали диктант без жодної помилки. Це при тому, що всього на перевірку надійшло 11 200 робіт. Галина вже ставала переможницею Радіодиктанту у 2021, 2022 і 2023 роках.

Галина Шура. Фото: Волинські новини

Цьогорічний диктант освітянка починала писати в лікарні під кабінетом лікаря, а продовжила вже вдома, увімкнувши запис.

Текст мені був цікавий, нескладний і дуже життєвий — розповіла вчителька. 

Про своє життя Галина Шура розповідала в інтерв’ю ЗМІ ще після першої перемоги в диктанті у 2021 році.

Галина Шура під час інтерв'ю. Фото: Волинські новини

Життєвий шлях Галини Шури

Жінка походить зі звичайної робітничої родини. Батько був кіномеханіком, а мама працювала бухгалтером і касиром. У дитинстві Галина садила ляльок на диван і «навчала» їх грамоти. Що ж до диктантів, то їх вона почала писати разом із мамою.

Моя мама з Полтавщини, не місцева. Останні роки свого життя вона була сидяча, тож мала чи не єдину втіху — радіо. Приходжу зі школи, а мама розповідає, що слухала і писала диктант. Був диктант, де вона лише одну помилку зробила, натомість я — більше, — розповідала освітянка.

У школі маленька Галина була «хорошисткою». З усіх предметів найбільше любила українську мову та літературу. Сама вважає себе гуманітарієм.

У школі я не була відмінницею, але й не пасла задніх. Після школи пішла я в педучилище в Луцьку на дошкільний відділ, так мама мені порадила і я завдячую їй цим. Після чотирьох років навчання мене відправили вчителювати у село Прохід, що неподалік від Ратного по трасі на Білорусь. Там було місце, тож влаштувалась туди на роботу. Попрацювала чотири роки, але потім вийшла заміж. У 1990 році вийшла в декрет, жила з чоловіком у його батьків. Коли ж моїй доні виповнилося три роки, у селі побудували школу-садок. І от у мене з’явилась можливість перевестися. У дитячому садочку працювала з перших днів, — згадувала Галина Серапіонівна

На жаль, коли молода вихователька вийшла з другого декрету, виявилося, що сільський дитячий садочок закривають.

Це був такий період, коли закривали всі дитячі садочки. І продавали меблі, але наша директорка була мудрою, тож все зберегла. У подальшому садочок відкрився і це нас врятувало. Але після декрету я постала перед проблемою відсутності роботи. А покійна директорка Марта Миронюк каже, мовляв, Галю, можеш йти викладати у школу. У мене був вибір: або українська мова, або математика. Звичайно, обрала мову, — зазначала вчителька.

Далі освітянці довелося одночасно працювати і навчатися заочно в Луцьку. 

Закінчила навчання з трійками, бо так сталося, що під час сесії захворіла донька, і я здала п’ять екзаменів в один день, щоб поїхати забрати дочку й везти на операцію. То я вже не дивилася на оцінки, здала іспити як-небудь, аби не мати хвостів, — розповідала вчителька. 

Цікаво, що в дитинстві Галина хотіла стати медиком, але мати, знаючи, що в доньки слабке здоров’я, побоялася, що та не витримає такого навантаження, і підштовхнула до освіти педагога.

Наразі у вчительки за плечима понад 35 років педагогічного стажу. Вона відзначає, що з кожним роком з дітьми стає важче, а потяг до науки вже зовсім не той. Раніше діти знали, що гарна освіта дає можливість потрапити у виш. А тепер позиція молоді проявляється в бажанні поїхати на заробітки в Польщу. Згадувала вона і про дистанційне навчання. На думку Галини, через «дистанційнку» якість освіти значно погіршилася, бо діти не можуть спілкуватися в класі. Те, що дитина почує в школі, а потім ще вдома прочитає, набагато краще запам’ятається.

Усім бажаючим покращити свій рівень володіння українською радить більше читати та заглядати у словник.

Читати більше літератури. Не боятися писати, бо у тому як ми пишемо, ми розвиваємося. Довіряти інтуїції, бо інтуїція — то знання. Слідкувати за новинками, встигати, — розповідала Галина. 

Одним з найбільших страхів освітянки є закриття рідної школи у селі Комарове.

Титульне фото: «Суспільне».