Групування учнів за рівнем знань – це не соціальна селекція, а ефективна стратегія.

Надія Майбогіна розповіла про статтю "Another progressive myth about children's education has been demolished" Ніка Гібба у The Telegraph за 5 травня цього року, у якій стверджується, що так звані "прогресивні освітні методи" є міфом. https://www.telegraph.co.uk/news/2026/05/05/evidence-in-support-of-educational-selection-overwhelming/

На жаль, у процесі НУШ-будівництва в нас теж взяв гору лівацький підхід.

Як наслідок, по суті знищено навчальні заклади нового типу, які створювались саме для здібних та обдарованих дітей. Відбулась профанація самої ідеї гімназійної освіти. Зокрема, під прапором НУШ у нас відбулась тотальна гімнаїзація всіх неповних середніх шкіл, яким реформатори присвоїли шляхетне ім'я – гімназія. Насправді ж більшість нинішніх гімназій не дотягує і до рівня церковно-приходських шкіл.

А виявляється (хто б міг подумати про таке! :) ), що розподіл дітей за академічними здібностями є ефективним.
Нік Гібб аргументує, що поділ учнів за рівнем знань працює краще.
Цитую:
«Десятиліттями нам казали, що групування дітей з однаковими здібностями в одному класі або їхнє розподілення за групами є неефективним, шкідливим або навіть, словами, які присипляли академічні коментарі, «символічним насильством» щодо дітей з менш здібностями. Нам казали, що навчання в класах зі змішаними здібностями є справедливішим і дає змогу дітям з усіма здібностями проявити себе.

• Нарешті, авторитетні докази показали те, що багато хто з нас інстинктивно знав: розподілене навчання працює.

Протягом десяти років моєї роботи на посаді міністра я хотів вжити заходів для забезпечення навчання учнів середніх шкіл у класах з однаковими здібностями, щоб кожна дитина досягла свого повного потенціалу.

Останнє дослідження EEF показало, що уроки в класах зі змішаними здібностями дають схожий рівень знань з учнями нижчих класів у школах, які групують дітей за здібностями.

• Тому неминуче, що діти з високими здібностями в цих класах зі змішаними здібностями навчаються менше, ніж якби вони були в класі з однаково здібними учнями. Це трагічна втрата талантів у той час, коли наша економіка потребує найталановитіших випускників-математиків для стимулювання інновацій у науці та обчислювальній техніці.

Але дослідження, яке мені представили, таке як дослідження NFER, засноване на «метааналізі» інших досліджень, дійшло висновку про «відсутність доказів» того, що середовище навчання створює «корисні результати для учнів».

І далі стверджувалося, що середовище навчання має «негативний вплив» на «учнів з низькими здібностями та учнів певних соціальних груп». Дослідження EEF категорично спростовує цей висновок. Воно також показує, що діти, які навчаються у класах зі змішаними здібностями, більше страждають від негативного впливу на свою впевненість у собі в математиці порівняно з тими, хто навчається у класах за здібностями.

Ця робота, яка дотримується дуже суворих критеріїв щодо методів дослідження – у цьому випадку з використанням «натуралістичного» рандомізованого контрольованого дослідження, – це саме те, для чого було створено EEF. Її робота значно покращила якість освітніх досліджень у цій країні. Вона викрила багато ортодоксальних поглядів, яким бракувало доказової бази, таких як поняття «стилів навчання» – широко поширене переконання, яке не має досліджень, що б його підтверджували.

• Успіх EEF є одним із найбільших надбань Майкла Гоува, і його дослідження цього тижня, якщо його буде впроваджено в школах, змінить життєві шанси майбутніх поколінь".
  
  Любомир Гайдамака коментує це крізь призму власного досвіду:
  "Я ще із дитинства, коли був школярем, відчував несправедливість, що я так багато часу витрачаю через тих, хто не хотів чи не мав здібностей вчитися.
  Тоді я, звісно, не міг сформулювати це мовою освітньої політики, не знав слів «диференціація», «освітні траєкторії», «адаптивне навчання» чи «академічний потенціал», але дуже добре відчував одну просту річ: клас, у якому всі вчаться в одному темпі, насправді не вчиться в одному темпі. Він рухається зі швидкістю найповільнішого, найменш мотивованого або найгучнішого. І якщо дитина схоплює матеріал швидше, то вона не отримує більше знань, не отримує складніших задач, не отримує виклику, а просто сидить і чекає, поки інші наздоженуть.
  Це не справедливість. Це просто красива назва для втрати часу.

• 
  І найгірше, що цю втрату часу в нас десятиліттями продавали як гуманізм.

Нам казали, що всі діти мають бути разом, що розподіл за здібностями травмує, що класи зі змішаним рівнем нібито виховують рівність, толерантність і соціальну справедливість. На папері воно звучить красиво, майже як промова на освітньому форумі з кавою, бейджиками і словами «дитиноцентричність» через кожні три хвилини.

• Але в реальному класі це часто означає зовсім інше: сильні діти нудьгують та перегорають, слабші діти соромляться, вчитель розривається між трьома рівнями підготовки, а всі разом грають у театр під назвою «ми йдемо за програмою».

  
  Чудова стаття в The Telegraph, котру так вчасно підсвітила Надія Майбогіна, якраз про те, що багато хто з нас і так знав інстинктивно, але чомусь боявся сказати вголос: навчання дітей у групах зі схожим рівнем підготовки працює. Не як покарання для слабших, не як кастова система для «обраних», не як соціальна селекція, а як нормальна педагогічна логіка. Дитина має вчитися там, де темп, складність і спосіб пояснення відповідають її реальному рівню, а не середній температурі по лікарні».

Мені здається, що ми дуже довго боялися цієї розмови, бо вона неприємна. Вона змушує визнати, що рівність можливостей не означає однаковість умов. Вона змушує визнати, що здібна дитина теж потребує захисту, а не лише дитина, якій важко. Вона змушує визнати, що талант - це ресурс країни, і якщо держава не вміє його побачити, підхопити й розвинути, то вона просто викидає майбутнє у смітник під красиві слова про гуманізм.

Навчальна сегрегація - це не про зневагу до слабших. Це про повагу до реальності.

А реальність така: не всі діти однакові, не всі вчаться однаково, не всі потребують одного й того самого, і школа, яка цього не визнає, не є справедливою. Вона просто зручна для звітів.

І саме тому нам потрібна не чергова реформа заради реформи, а чесна система диференційованого навчання, де сильні отримують виклик, слабші отримують підтримку, вчитель отримує інструменти, а країна перестає втрачати тих, хто міг би витягувати її в майбутнє.

Бо найбільша освітня несправедливість - це не коли дітей тимчасово розділяють за рівнем знань.

Найбільша несправедливість - це коли здібній дитині кажуть сидіти тихо і чекати, поки система нарешті доповзе до її рівня".