Шкільний «общепіт» по-новому
Запитав нещодавно у кількох директорів шкіл: «Який відсоток дітей реально потребує безкоштовного харчування через скрутне матеріальне становище батьків?» Відповіли, що в їхніх закладах це приблизно 20–30%.
Тобто можна було б запросто перераховувати цим дітям на «продовольчу» картку юніора по 200 грн на день – і хай купують що хочуть і де хочуть із їжі. Хтось піде до шкільної їдальні, а хтось – на піцу чи морозиво в сусіднє кафе. Це і є свобода вибору.
У США, наприклад, уже давно діє аналогічна державна програма допомоги SNAP (Supplemental Nutrition Assistance Program), колишні food stamps («продовольчі талони»). Паперові талони там замінили на електронні картки EBT, на які щомісяця зараховують кошти. Цими картками розраховуються у супермаркетах, на ринках чи навіть під час онлайн-замовлень їжі. Це цивілізований підхід, який не травмує людину, яка опинилась у скрутній ситуації, а дає їй інструмент для виживання.
Спроби насадити дітям «модне і корисне» меню зверху все більше нагадують тортури молоком із власного радянського дитинства.
Жодна реформа не спрацює, поки ми не змінимо філософію: від примусу до поваги індивідуальності дитини.
Як працює карткова система SNAP у США, чому німецькі школярі демпінгують своїми обідами заради Макдональдсу?
що не так із харчовими звичками українців?
Але у нас чомусь досі намагаються вирішувати за дитину.
Запитайте себе: а ваша дитина питиме какао з молоком без цукру?!
Чиясь питиме, а інша захоче додати солодкого. І це її індивідуальний вибір, який слід поважати – навіть якщо ми, дорослі, вважаємо його не найкращим.
«Ми є те, що ми їмо», — казав Гіппократ, але…
Сучасні «рехворматори» часто забувають про три прості речі:
1.Будь-які реформи мають «вкладені» цінності, на яких вони базуються. Ну не може в основі оновленого шкільного харчування лежати старий принцип радянського «общепіту»: «Їжте, що дають!» Має бути свобода вибору страв, яка підкреслюватиме повагу до індивідуальності дитини.
На жаль, за останні 35 років ми в наших школах ніяк не можемо перейти від совдепівської «столовки» до свободи вибору. Замість цього ми знову добровільно-примусово нав'язуємо «корисні» страви, бо вони тепер називаються по-модному.
2. Шоу корисних страв не працює на дитину! Бо неможливо докорінно змінити шкільне харчування без зміни харчових звичок самих українців. А будь-яка звичка складається з психологічного та фізіологічного аспектів. І хто б мені не розповідав (перша леді, відомий дієтолог чи авторитетний лікар), що краще пити вранці сік із буряка замість чашки кави, я все одно питиму свою каву. З дітьми це працює точно так само.
3. Абсолютно праві колеги, які стверджують: їдальня, як і церква, має бути відокремлена від школи. Так і є в більшості розвинених країн. Наприклад, у Німеччині батьки мають два варіанти, як нагодувати дитину: дати з собою ланчбокс із тим, що вона точно їстиме, або замовити обід на сайті кейтерингової компанії. Утім, навіть у другому випадку немає гарантій, що дитина не продасть свій «правильний» обід однокласнику за демпінговою ціною, а сама не побіжить за бургером у сусідній фастфуд.
«Рехворматори» в тарілці: чому какао без цукру і сирий гарбуз у сметані летять у смітник?
Ці спроби насадити «корисне» нагадують мені травматичні спогади з мого шкільного дитинства – тортури молоком. На великій перерві всі йшли «на молоко». Пити його було обов'язком. Нікого з учителів не хвилювало, любиш ти його чи ні, чи є в тебе алергія на лактозу. Мій організм це молоко хоч і з огидою, але приймав. А от деякі однокласники повертали його в природу відразу за рогом шкільної їдальні…
Це не просто не працює й не спрацює. Це на збитки державі фінансово, педагогам – у ментальному здоров'ї, кухарям – у моральному і фізичному виснаженні. А враховуючи, що ми вже третій день у постійній тривозі, острах через взагалі організацію освітнього процесу, фрагментарно, дистанційного, а про харчування я вже мовчу.
Я пам'ятаю це молоко в шкільних їдальнях. Нас заставляли його пити!
Склянки були не ідеально чисті, а прополоснуті водою, стояли на пластикових коричневих тацях.. і в них – молоко, огидне. (Хоча зараз я п'ю молоко декілька разів на тиждень)
В мене був стійкий рвотний рефлекс навіть від самого виду тих склянок з молоком.
Вчителька дивилась, заохочувала нас пити корисне молочко, а я ж була "хорошою" дівчинкою, і щоб не засмутити улюблену вчительку, робила вдих (щоб не відчувати той запах), заплющувала очі і залпом випивала те молоко. Головне було потім швидко бігти з їдальні, щоб стримати позиви організму вивернути те молоко назад. Суцільна відраза від спогадів!
Насилля їжею
Не всі діти можуть сказати "ні". Деякі однокласники хитрили, "губилися" по дорозі у їдальню. А я брехати не вміла...
Marina Riccitelli
А ви самі пили коли-небудь какао без цукру ? Воно гірке як полин.
Це дурня.
Я наприклад зараз в Норвегії купую какао порошок - суміш. Він весь (якщо це для напоїв, а не для випічки) з цукром. Просто вміст цукру різний.
Норвегія не любить своїх дітей?
До речі, я звернула увагу, що мало дітей чи молоді із зайвою вагою. Але причина не в харчуванні.
Коли у 1992 році я очолив колишню Кіровоградську школу №5 (на базі якої згодом створили гімназію), теж довелося влаштувати міні революцію в харчуванні. На той час чай із котла (точніше, якусь коричневу бурду з перепаленого цукру) діти пили з баночок з-під майонезу, бо не було навіть звичайних склянок! Найбільшою революційною подією тоді став перехід на одноразові пакетики чаю. Спочатку мої колеги ніяк не могли второпати, що це теж прояв поваги до особистості: хтось любить зелений чай, хтось чорний, хтось солодкий, а хтось — узагалі без цукру.
Реформа шкільного харчування — це не про нове меню, затверджене зверху.
Це про зміну філософії. Поки ми не відійдемо від радянського принципу примусу і не дамо дітям реального права вибору (хоча б через ті ж «продовольчі картки» чи кейтеринг), ми й надалі отримуватимемо ситуацію, коли «корисна їжа» масово викидатиметься у смітник.
А що ви думаєте з цього приводу?
Чи згодні ви, що школа має повністю відмовитися від організації харчування та передати це приватним компаніям чи картковій системі?
Як ваша дитина реагує на нинішнє «реформоване» шкільне меню — їсть із задоволенням чи таємно купує сухарики та піцу в сусідньому кіоску?
Де, на вашу думку, межа між турботою про здоров'я дітей та повагою до їхнього особистого вибору й харчових звичок?
Діліться своїми думками та досвідом у коментарях!
