Лінійки як колективне покарання чи як ризикована в умовах війни стара радянська практика на новий лад?!
Я думав, що ще в 2020 році шкільні лінійки точно фсьо...
А ніт! Ця "священна корова" не злякалась COVID-19.
Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році теж гадав, що хоча б з міркувань безпеки ми відмовимось від таких масових скупчень людей.
Не відмовились.
Як виявилось, завалити ленінів на вулицях та майданах було легше, аніж здолати совкові лінійки на 1 вересня!
Леніни в головах наших колег виявились ваньками-встаньками... Пора валити і їх!?
Звісно лінійка буде, поки буде свідомість лінійна...
А можна так анонсувати масові заходи в умовах ракетно-дронового терору?
МОН надало рекомендації щодо проведення урочистих заходів до Дня знань в яких сказано, що безпека учнів, освітян і батьків залишається головним пріоритетом. Рішення про проведення урочистостей заклади освіти мають ухвалювати з урахуванням безпекової ситуації у своїй громаді.
Освітній омбудсмен Надія Лещик закликала керівників закладів освіти:
Відмовитися від проведення масових урочистостей у закладах освіти!
Організувати початок навчального року у форматах, що мінімізують ризики для учасників освітнього процесу.
Директорка столичної школи Yrina Chernilevskay пише:
МОН і Надія Лещик. Не лінійки загрожують безпеці учнів.
Більшість закладів освіти давно відмовилися від тривалих лінійок, занудних виступів чиновників та інших формальних «урочистостей».
Але скажіть мені: коли всі 1500 учнів приходять до школи на урок — це масовий захід? Просто хочу зрозуміти.
Бо я отримую сердобольні поради та рекомендації МОН враховувати співвідношення кількості людей і місць в укритті.
Невже чиновники справді думають, що директори шкіл — ідіоти?
І якщо нам не сказати, що вода мокра, а ніч темна, ми цього не знаємо?
Я вже, чесно кажучи, шаленію від цих «порад».
Окрім ІМБУРДЕЛ — імітації бурхливої діяльності чиновників, я бачу ще одну дуже небезпечну річ — відверте перекладання всієї відповідальності на директора під виглядом турботи про безпеку.
І мої колеги, директори, — ТРИМАЙМОСЯ!
Бо ми чудово розуміємо: ніхто, крім директора, не візьме на себе відповідальність за рішення, які доводиться приймати щодня. І за будь-яке з них нас можуть потім критикувати.
Насправді все дуже просто.
Війна триває п’ятий рік.
Діти мають вчитися.
Батьки — працювати.
Держава — воювати.
А ми, директори, вже починаємо п’ятий навчальний рік в умовах війни.
У нас є напрацьовані алгоритми.
Є системи комунікації з батьками, учнями, колегами.
Є досвід, якого не знайдеш у жодній інструкції.
Тому дуже хочеться попросити чиновників від освіти:
Не потрібно імітувати діяльність і піклування.
Або надавайте конкретні, обґрунтовані та реалістичні рішення, які справді допомагають нам працювати й забезпечувати безпеку дітей, — або не заважайте.
Бо ми, директори, не боїмося відповідальності.
Ми просто хочемо, щоб замість чергових очевидних «порад» нам нарешті давали реальні інструменти для роботи в реальності, в якій ми живемо вже п’ятий рік. Бо питання стоїть руба: чи можна проводити навчання, харчування у ситуації фактично постійних тривог?
Наголошую: питання у здійсненні функції навчання (а тепер і харчування), а не зберігання дітей...
"А ми завжди так робили!".
Це найжахливіша фраза, яку я постійно чув у школі й не тільки в школі.
Моє твердження про те, що треба відмовлятись від радянської традиції проведення лінійки на свято першого чи останнього дзвоника завжди викликало бурхливу реакцію.
На жаль, ми живемо в дуже застереотипізованому суспільстві.
Фото Mykola Kiselhov День знань в школі №6 1 вересня 1984 року.
Для нас, дорослих, це з радянських часів Свято першого(останнього) дзвоника, а для учнів – це перетворення на «людину натовпу», яка змушена стояти і вдавати, що уважно вислуховує «правильні» слова. Абсолютна більшість дітей сприймають це як традиційну загальношкільна екзекуція на плацу – урочиста лінійка з нагоди свята(без свята?!).
Смішно і сумно щороку спостерігати як, рятуючи від спеки, у цей день в одній школі батьки ходять з пшикалкою і тишком-нишком бризкають на дітей, а в іншій батюшка урочисто ходить по колу і "водою кадилом усіх обливає"…
Усе більше батьків починають діяти за таким алгоритмом: прийшли - квітки вчительці вручили - стали позаду - хутко "зрулюємо" поки на нас не дивляться.
А головне ж тепер фоточки і відосіки зробити?!
Тільки тоді, коли кількість тих, хто ігнорує лінійки досягне критичної маси, ми нарешті відмовимось від цієї совдеповської традиції.
Леся Хлипавка про реалії лінійок:
У переддень нового навчального року замість святкового передчуття — всередині якась суцільна тривога. Часті й нескінченні повітряні тривоги, обстріли, страшні новини про загибель людей. Наші реалії, в яких важко дихати. Днями освітній омбудсмен закликала відмовитися від масових урочистостей у школах - і в мережі почалося... Здається, цей потік постів та коментарів уже не зупинити.
Суспільство розкололося: одні палко вітають це рішення, інші обурюються, що в дітей «забирають дитинство».
Але в усій цій запеклій дискусії мене чіпляє лише одне питання: це ж усе вирішують дорослі. А чи цікавить нас взагалі думка самих дітей?!
Першого вересня для випускників та першокласників за багаторічною інерцією знову проведуть урочисті лінійки. Мовляв, це «символ дитинства» чи дорослішання, але давайте чесно: здебільшого вони абсолютно шаблонні. Сценарій готовий за замовчуванням, а дітей ніхто й не думав запитувати. Рік тому я була класним керівником 11 класу й досі згадую цю «кухню». Пам'ятаю, як дітям жорстко диктували: під яку пісню виходити, які слова говорити, як рівно стояти і яким «бездоганним» має бути відео для звіту.
Окрема біль - це титуловані гості заради яких адміністрації шкіл готові годинами вишиковувати втомлених дітей для репетицій, аби показати «правильні» патріотичні танці. А що діти? Діти просто транслюють слухняність нас, дорослих. Бо для багатьох із нас старі шаблони стали єдиною зоною комфорту і нашого безпечного минулого. Без альтернатив... То де ж у цей день наші наукові пікніки? Де драйвові квести у музеях, де творчі вечори, які насправді про індивідуальність кожного учня? Мабуть, відповідь прикра: створювати щось живе - це довго, складно й незвично. А головне - щирі дитячі емоції не відрепетируєш до автоматизму для красивої картинки...
Згадую власне ще радянське шкільне дитинство. Ну жодної позитивної емоції не випливає в пам’яті про це дійство.
Звісно, такі лінійки є відрижкою тоталітарного минулого.
Шикувати на лінійку доречно в армії чи в тюрмі, але абсолютно не доречно в школі. А тривале стояння в спеку на плацу є до того ж ще й дуже ризикованою "забавою", яка анічогісінько не додає "уму і серцю", а лише додає роботи швидкій допомозі.
Багато разів я, як директор гімназії, поривався скасувати ці трикляті лінійки. На жаль, і мої начальники(не чудіть!), і колеги(нащо провокувати черговий скандал, ви ж знаєте як до нас ставляться там «на верху»), і батьки(треба, робити як всі, це ж нагода на людей подивитись – себе показати) не дали мені започаткувати життя без лінійок. Шкода, що так і не реалізував у гімназії альтернативний варіант – дитяче свято зі спортивні та інтелектуальними іграми, квестами, ярмарком поробок тощо. Каюсь, треба було і в цьому випадку не зважати на стереотипи і «своє робить».
Я кілька років намагався спрямувати лідерок "батьківського руху" у конструктивне русло. На жаль не вийшло. Бо простіше цькувати вчителів з будь-якого приводу і без приводу, ніж спробувати подолати радянські стереотипи в батьківському середовищі, зокрема, щодо традиційних лінійок.
Ну ніколи такого не було і от знову...
Свіжий, не такий, як завжди, сценарій першовересневого свята… у формі лінійки, Карл. Як наслідок, діти кількох сотень шкіл України матимуть чергове свято без свята.
Ходить Гарвард по городуууу, питається свогооо родуууу…
За останні 10 років з готових сценаріїв лінійки цей №1.
Маємо готовий сценарій свята Першого дзвоника-2020 «Ми за Гарвард не гірші, бо знаннями сильніші» (окремо з дистанційним варіантом).
Цитую авторку цього неперевершеного витвору: "Це першовересневі сходини, наближені до традиційної лінійки, розрахованої на 30 хв, але на основі положень Нової української школи.
У сценарії є виступи випускників (слова, пісня), першокласників (слова та інсценівка про НУШ), першої вчительки, класного керівника, директора, є нові перероблені пісні (на початок та кінець заходу).
Додається повне музичне оформлення та розтяжка.
Вартість – 50 грн".
Пісні про НУШ, Карл. Я плакаффф...
«Ми за Гарвард не гірші, бо знаннями сильніші». Викладачі Гарварду нервово смалять айкоси десь збоку, а пухнасте біле звірятко з крайньої півночі Європи вже непомітно підкрадається до української освіти...
Невидумана історію про тіньовий бік лінійок
Кінець серпня. Райцентр Полтавської області. Молодий прогресивний керівник місцевого відділу освіти запросив мене для того, щоб по-іншому провести традиційну серпневу конференцію.
П'ємо ранкову каву у нього в кабінеті, але його кава вже прохолола, бо йдуть постійні дзвінки від керівників шкіл. Вони консультуються з приводу лінійки на 1 вересня. Я кидаю іронічні репліки між дзвінками. Він поступово заводиться і починає волати:
Та яка мені різниця кого ви в свою школу запрошуєте?!
Та самі вирішуйте хто за ким виступатиме?
Та не треба мені ніякі сценарії…
Та не буду я присилати представників з району!
Зрештою вимикає всі телефони й каже: ну як з таким народом робити зміни?!
Відповідаю: зрозуміло, що до вас тут створено таку «управлінську культуру», що керівники шкіл і в туалет без дозволу начальства не ходили. У них за роки існування жорсткої вертикалі виробилась навчена безпорадність. Тепер треба вчити їх самим собі давати раду. Тож видавайте наказ(раз без бамажки чи усних вказівок ну ніяк вони не можуть) в якому чорним по білому напишіть: усі питання організації свята знань директори навчальних закладів вирішують виключно САМОСТІЙНО!
