З часів побудови комунізму(світлого майбутнього) ми живемо в постійному стані «завтра».
Освіта майбутнього, школа майбутнього, вчитель майбутнього…
«Школа майбутнього» є назвою багатьох освітніх ініціатив, починаючи з методів Study Tech засновника Церкви саєнтології Рона Хаббарда (1972 рік), які почали експансію в Україні з початку 90-х.
У 2007 році за створення школи майбутнього у нас взявся "проффесор" Янукович.
Проєкт «Школа майбутнього» за часів Віктора Януковича передбачав створення мережі шкіл з високим технологічним рівнем, впровадження інтерактивних мультимедійних технологій та оновлення матеріально-технічної бази. Однією з найвідоміших моделей стала відремонтована школа в Єнакієво (рідному місті президента). У Ялті на базі звичайної загальноосвітньої школи № 2 було створено Експериментальний навчально-виховний комплекс «Школа майбутнього».
Я туди приїздив і намагався хоч якось розповісти ошелешеним вчителям про сучасні тренди в шкільній освіті. Реакція була просто вражальна: от за що нам таке «щастя» випало?!
Не дивно, що «прориву у майбутнє» там не відбулось. Попри вкладені кошти.
Зараз різноманітні проєкти «Школи майбутнього» зосереджуються на архітектурній трансформації будівель шкіл, STEM-освіті, використання ШІ тощо.
Слід мати на увазі й те, що головні руйнівники освіти сьогодення дуже люблять розпатякувати про «школу майбутнього», «освіту майбутнього», «вчителя майбутнього»...
Для мене такі фрази є маркером безвідповідального "агентозмінства" звичайного. Продовження компартійних традицій чіпляння локшини на вуха про "світле майбутнє", яке так чомусь і не настало.
Автор ФБ-сторінки «Думки без меж» слушно зауважує:
«Є такі популярні фрази — «школа майбутнього», «освіта майбутнього», «вчитель майбутнього».
Звучить красиво. Але часто це — як гасла з рекламного білборда. Прикриття бездіяльності сьогодні. Бо майбутнє — зручно відкладати: воно десь там, колись. А теперішнє — воно незручне, воно вимагає рішень. Тут і зараз. Поки ми плануємо майбутнє — діти навчаються зараз».
Розмови про нового українського вчителя нагадують розпатякування компартійних вельмож про «нову радянську людину, будівника комунізму». Бо звідки йому взятись?
Де шукати вчителя майбутнього?
У майбутньому.
Але… Якщо не подбати про вчителя теперішнього, вчителя майбутнього не буде. І майбутнього в такої країни теж не буде.
Наступний навчальний рік має бути легким, сучасним, з ароматом пілотування «Профільної», «Для життя»(колись, не зараз?!), цифровізації та ШІ.
Все це звучить чудово, майже поетично. Є лише одна невелика проблема.
Освітні реформи («політики» Профільна, Для життя…) нагадують планування «ідеального весілля», на якому наречений і наречена були забуті.
Фотоколаж з ФБ-сторінки OKE czyli Okiem Krytycznego Egzaminatora
Інститути, фонди, ГОшки, незалежні експерти з усього, якісь «знаменитості», які «скурили буквар» у свої шкільні роки всі відчувають гостру потребу висловитися щодо того, якою має бути школа.
Кожен претендує розповідати нам про те, як створювати нову освітню реальність.
Усі вони сповнені ентузіазму та переконані, що знають, як навчати, що навчати і чого не навчати, як має виглядати ідеальна школа тощо.
А вчителі?
Вчителі, звісно, важливі. Про вчителів говорять багато. Переважно в контексті того, як їх черговий раз «прокачати»(перезавантажити тощо), як їм доведеться змінитись й які нові «вказівки» впроваджувати.
Серед медіа та бюрократичного шаленства всі висловлюються, а от щоб справді вислухати вчителів?
На це часу вже немає. Бо навіщо запитувати думку фахівця з колористики, якщо МОН вже встигло купити для НУШ фарбу кольору «пастельний оптимізм».
Учитель у нашій системі освіти має бути лише ідеальним виконавцем: він має бути мовчазним, гнучким і вдячним за те, що хтось нагорі подумав замість нього про «школу майбутнього».
Мабуть, у нас вчитель – це великий німий?!
Звісно, система намагається зберегти видимість громадських обговорень. Час від часу організовуються різні обговорення у форматі форумів у 5-зіркових готелях за участю в основному фуршетних освітян. Чи проводяться формувальні опитування в яких запитання сформульовані так, що кожна відповідь у будь-якому разі підтверджує заздалегідь сформульовану тезу.
Ми вдаємо, що запитуємо, ви вдаєте, що щось вирішуєте.
Наслідки ігнорування людей, які працюють на освітянській передовій легко передбачити. Коли реформи зіткнуться з реальністю і з тріском проваляться, наші НУШики скажуть, що реформа була супер досконалою, от тільки підвели «вчителі, які не захотіли змінюватись»...
Їм би хоч іноді спускатися з захмарних висот школи майбутнього на грішну землю. До рівня школи, зайти в учительську, де пахне дешевою кавою, а змученість педагогів не прикривають жодні мотиваційні гасла з міністерських презентацій про НУШ, «Освіту 4.0» чи «Профільну»(«Для життя» тощо)....
З коментарів учителів:
Складається враження, що там, наверху всімнасправдібайдуже, що відбувається сьогодні. Продовжується створення ілюзіїтріумфального поступу реформ.
А мені ця «локшина на вуха»(про ідеальну школу, про підвищення зарплати колись, потім, але це не точно…) швидко набридла і я просто розлучився з цією брехнею раз і назавжди.
А, якщо завтра реформа гарантовано провалиться, винним звісно, призначать вчителя, який «не захотів змінюватись». І це стане чудовим сигналом для запуску нових тренінгів (хакатонів з ретритами), які так полюбляють проводити за грантівські кошти наші «агенти змін».
І знову ті, хто вже навчав про «фокуси наративів візії», про добробут, про кризу психічного здоров’я та резільєнтність, про оцінювання за ГР, про ШІ, про загрози ШІ, тепер навчатимуть нас, як краще впроваджувати реформу. З такою ж ефективністю та сенсом, як всі попередні тренінги. І все буде як завжди.
Освітній експерт:
Громовий Віктор
