Рожеві поні на засніженому полі псевдореформ

Щойно перечитав низку свіженьких докУментів МОН. Чомусь у «сухому залишку» лише з’явились підстави для констатації, що їхньою характерною рисою є абсолютна відірваність від життя.

Таке враження, що біля керма МОН і в усіх навколоМОНівських структурах та грантівських проєктах опинилось «покоління сніжинок»*, яке за дивним збігом обставин позиціонує себе як «агенти змін».

«Сніжинки» - це люди, які

• · по-перше, надзвичайно вразливі емоційно(тому потребують винятково «теплої ванни»),

• · по-друге, не звикли «перенапружуватись» і «глибоко копати»,

• · по-третє, дуже болісно сприймають погляди чи пропозиції, які відмінні від власних, розглядаючи навіть вкрай делікатну критику як персональне приниження.

Журналіст Аркадій Бабченко називає таких "рожевими поні".

Будь-які спроби допомогти спуститись «з небес» та налаштуватись на реалізм та конструктив, на жаль, демонстративно ігноруються нашими освітянськими "рожевими поні".

Не знаю жодного випадку, щоб вони, наприклад, прислухались до виваженої професійної дискусії, яка, наприклад, роками велась кваліфікованими експертами на порталі «Освітня політика».

От прочитали б у свій час думку професіоналів і утримались від абсурдної тотальної "гімнаїзації" усіх шкіл(перетворення гімназії на «проміжну ланку» між початковою і старшою школою). А ніт, клепки не вистачило не мавпували польські «реформи».

Звісно, в Польщі ця дурня не виправдала себе і там уже відмовились від міксу двох моделей загальної середньої освіти: французької(ліцейної) і німецької(гімназійної). Перейшли на французьку модель, тому гімназія там зникла взагалі. Початкова школа (szkoła podstawowa) перетворилась у восьмирічну, а після її закінчення діти йдуть у ліцеї або технікуми(szkoła ponadpodstawowa).

Чи прислухалися б до поради враховувати фундаментальний принцип реформування будь-якої сфери: "Працює — не чіпай!" і утримались від закріпачення дітей за школами. Тоді б не виникла б ще одна корупційна практика(за 100 дол. у нас запросто "пропишуть" де завгодно) і не було б приреченості дітей «на районі», наприклад, де розташована унікальна гімназія східних мов, вчити китайську чи арабську мову.

Чи утрималися б від удавано-потішної «дебюрократизації», а зробили б хоч щось для дебюрократизації реальної…

Але… для цього треба було б мати бажання і спроможність зрозуміти, про що кажуть професіонали.

Перефразовуючи відому фразу, зазначу: Фейсбук нам дається для того «щоб дурь кожного відраз було видно».

Якось вчитався в типовий діалог дилетанта і професіонала. Одна «ексвисокопосадовиця», а нині депутатка болісно реагувала на слушні коментарі та поради дуже відомого і справді авторитетного освітянина і, зрештою, так по-дорослому завершила розмову: якщо у вас є якісь питання, пишіть мені у приват.

У нього питань до неї немає. Йому давно усе зрозуміло…

А от чому б їй, перш ніж нести якусь чергову «захмарну» ахінею з трибуни, не запитувати думку людей, які щось таки розуміються в сучасній освіті та механізмах її розвитку?!

Заважають двоє: Джастін Крюґер та Девід Даннінг.

На жаль, з огляду на дію ефекту профана, потреби в професійному аналізі вони не відчувають.

*Цей термін почав широко використовуватись після 2010 року, коли публіцист Брет Елліс звернувся до покоління «сніжинок» з такими словами:

«О, маленькі сніжинки, коли ви всі стали бабусями та суспільними матронами, що стискають з жахом свої перли при одній появі людини з власною думкою... ви рюмсаючі слабохарактерні та самозакохані нарциси?»

(Oh, little snowflakes, when did you all become grandmothers and society matrons, clutching your pearls in horror at someone who has an opinion about something... you snivelling little weak-ass narcissists?).