Що мало стати, але не стало фундаментом НУШ?!

Що в будинку найголовніше? Найважливіше, щоб був надійний фундамент.

Не має особливого значення як пофарбовані чи обклеєні стіни (які декоративні елементи прикрашають фасад тощо), бо все це можна легко переробити.

А якщо є низка ознак, що свідчать про проблеми з фундаментом(з’явились тріщини на стінах, почали перекособочуватись вікна тощо), справи кепські…

Що мало стати фундаментом для НУШ? Назву чотири наріжних камені, які мали бути покладені у кутах будівлі НУШ:

1. Поява потужної мотивації здобувати знання.

Це перший наріжний камінь, бо без подолання мотиваційної кризи усі мрії про НУШ, так і залишаться фантазіями.

«Навіщо напружуватись, якщо у нас професор заробляє менше манікюрниці?», – з відповіді на це запитання мала починатись реформа загальної середньої освіти.

Не можливо реформувати освіту не реформуючи суспільство. Мала бути велика і глибока загальнонаціональна розмова про головне: як нам стати модерновим суспільством знань, стартап-нацією?!

Зайве доводити, що як тільки професії вчителя, викладача, науковця і багато інших професій так званої бюджетної сфери стануть високооплачуваними та популярними, у підлітків підвищиться мотивація навчатись.

І треба повернути інструменти мотивації 2.0, які б передбачали дуже жорсткі наслідки неадекватної поведінки та небажання вчитись.

Бо не може не демотивувати «здобувачів» гарантоване роздавання свідоцтва про здобуття нездобутої освіти всім. МОНа не вчитись!?

2. Використання головного ресурсу розвитку освіти – свободи творити і витворяти справді нову освіту України.

Для цього реформування освіти мало початись з реформування системи управління. А вони хотіли реформувати нас, не реформуючи себе. А так не буває…

• У 2005 році на хвилі Помаранчевої революції я сходив у начальство(менше року очолював управління освіти Кіровоградської ОДА).

  Так от, адекватно оцінивши реальність я сказав працівниками управління: у нас немає ніяких ресурсів(ні матеріальних, ні інтелектуальних, ні організаційних...), щоб допомогти школам області стати кращими.

  Єдине, що ми можемо зробити: НЕ ЗАВАЖАТИ школам самим ставати кращими. Ну хоча б якомога менше заважати. Наприклад, зупинивши паперове божевілля шляхом активного фільтрування паперопотоків.

На Заході ще в 90-х роках завершився перехід від "зовнішнього управління" до школобазованого менеджменту.

Заклад освіти припинив бути "надлишково керованою організацією" і це відразу ж розв'язало руки. Бо надлишково керовані організації є занадто слухняними й недостатньо лідерськими, вони є вкрай забюрократизованими структурами з низьким рівнем довіри до персоналу, сильним опором змінам, зростаючим страхом і відчуженням.

3. Третім наріжним каменем мала бути реалізація на практиці всім відомого принципу науковості.

Бо тільки опора на науку дає змогу:

• забезпечити, щоб реформи базувалися на дослідженнях, а не на припущеннях.

• використовувати те, що справді працює, а не те, що модно чи ефектно виглядає,

• замість постійних «прокачок» в режимі нон-стоп та сертифікатоманії, впровадити науково обґрунтовані підходи до розвитку професійного потенціалу освітян,

• враховувати вікові особливості учнів у процесі складання програм та підручників тощо.

• Чи не вперше в модерновій історії людства ми спробували реформувати освіту без опори на наукове підґрунтя. І це в той час, коли наукові дослідження радикально змінили бачення механізмів розвитку освіти та ефективних інструментів навчання. Саме науковці мають допомогти нам зосереджувати увагу на тому, що має значення.

Наприклад, багато разів намагався звернути увагу на серію досліджень Джона Хетті(John Hattie) Видиме навчання (Visible Learning). З 2008 року він з колегами здійснили тиху революцію, яка змінила уявлення педагогів-практиків про фактори, які визначають якість освіти.

4.Нове мислення всіх учасників освітнього процесу.

Як наріжний камінь Нової української школи було задекларовано «нову» філософію освіти, яка базується на компетентнісному підході та дитиноцентризмі. Але…

У другій чверті ХХІ століття компетентнісний підхід з 60-х років минулого століття вже є вкрай застарілою ідеєю, а дитиноцентризм у нас виродився в дитиноугодництво.

Як наслідок, замість культури зусиль та реальної індивідуалізації, в нас сформувалась абсолютно деструктивна культура занижених очікувань та вседозволеності.

• Фундаментом мала стати, але не стала цілісна зміна мислення всіх учасників процесу. Зокрема, не відбулось реального утвердження нового управлінського мислення, культури якості, академічної доброчесності тощо. «Розруха» в головах лише посилилась і немає ані найменших ознак хоч якоїсь просвітницької кампанії, спрямованої на зміну ситуації.

Потрібна і нейтралізація всього того, що підточує фундамент справді нової школи.

Мова про руйнівний вплив:

• феномену «яжмамізму»,

• провальної агентозмінської «моделі» псевдореформування зверху(грантивізм),

• використання «фігового листочка» масовки з фуршетних освітян, який прикриває реальний стан справ,

• сюсі-пусі педагогіки, яка є віддзеркаленням спотвореного бачення «дитиноцентризму»,

• профанації гімназійної (а тепер і ліцейської) освіти,

• фото-відосіко-звітоманії,

• потішного полювання на бюрократизавра на фоні посиленню бюрократичного пресингу,

• опори на примітивний каргокульт(робимо, як у Фінляндії) тощо.

Якщо ми цього не зробимо, реформа так і залишиться «декоративно-фасадною», а НУШ і надалі розшифровуватимуть як «Нове Українське Шоу».

І в цій системі будуть нещасні всі. І всім буде несмачно…