Думка, що навчання стає легшим завдяки додаткам і технологіям, є серйозною помилкою, тому що легкість — це не навчання. Легкість — це уникнення зусиль, а зусилля — це те, що формує зосередженість, мислення та стійкість.
Джаред Куні Горват, авторкниги «Цифрова ілюзія».
Якщо вам легко вчитися, це означає, що хтось марнує ваш час.
ШІ каже: цей вислів підкреслює, що навчання без зусиль часто означає відсутність справжнього розвитку. Якщо матеріал надто легкий, ви, ймовірно, повторюєте відоме, а не опановуєте нове, що є марною тратою часу. Справжній прогрес потребує подолання труднощів.
Тому «легке навчання» може бути пасткою.
Справжнє засвоєння нових навичок вимагає долання труднощів, а якщо матеріал дається надто легко, ви, швидше за все, повторюєте вже відоме або не отримуєте глибоких знань, зазначає Mentalzon.
Суть вислову: Якщо процес навчання не змушує вас думати глибше, шукати нові шляхи та виходити з «зони комфорту», ви марнуєте свій час, оскільки не розвиваєтеся.
Чому так відбувається: Часто освітні програми або інструктори орієнтуються на середній рівень, не пропонуючи персоналізованих викликів.
Що робити: Шукайте складніші завдання, ставте більше запитань і обирайте оточення, яке стимулює ваш інтелектуальний ріст.
Керол Двек про легкі завдання
Що нам сказати у випадку, коли діти швидко та ідеально виконують якісь завдання, скажімо, математичні задачі?
Чи варто нам відмовляти їм у похвалі, яку вони заслужили?
Так.
Коли це трапляється, я кажу:
«Ой, мабуть, це було дуже легко. Перепрошую, що змарнувала ваш час. Давайте зробимо щось, з чого ви справді можете навчитися!».
Керол Двек
Не треба гризти граніт науки!?
Вчіться, гризіть молодими зубами граніт науки…
Лев Троцький(промова на V з’їзді РКСМ)
Що хотів сказати цією знаменитою фразою червоний демон революції?
Що вчитися має бути важко…
Це одна крайність.
Звісно, вчитися можна і мимоволі, вчитися можна граючись…
Не треба ускладнювати, вчитель допомагає складні речі зробити простішими для сприйняття.
Ми ж тепер вдарились у іншу крайність. Табличка множення має якось вивчитись сама собою в процесі розваги і без будь-яких зусиль.
"Віддати дитину до школи" (нащо «віддавати», школа не камера зберігання?!).
Такий «віддавальний підхід» призводить до того, що школи, а згодом і університети розглядають як дитячі садки, вчителювання перетворюється на роботу з догляду за дитиною у розважально-харчувальному закладі (не)освіти!
Як розглядають більшість батьків школу?
Місце куди вони відводять дитину вранці та забирають ввечері! Вимоги до роботи школи дуже прості: дитина має бути там нагодована, знаходитись в теплі, мати гарні оцінки, захищена від булінгу й… щоб ніхто не діставав батьків з будь-якого приводу.
Тобто ідеальна школа – це "камера зберігання" на вокзалі з назвою "Життя". Бажано, щоб "зберігання" було безплатним або з мінімальними витратами.
Коли до мене як до директора приходили батьки й казали "Ми хочемо віддати свою дитину до вас у гімназію", я їм відповідав: нащо мені ваша дитина, у мене своїх троє...
Віддавати свою дитину нікому не треба, а от бути повноцінним учасником освітнього процесу варто. Ми зараховуємо до гімназійної спільноти не тільки дітей, а і їхніх батьків. Якщо ви до цього готові, ласкаво просимо.
Шановні батьки, якщо ви хочете, щоб ваші діти досягли успіху в школі, працюйте на результат разом з нами, а не проти нас.
Непопулярна думка, яку я адресую колегам: школа – це не заклад з догляду за дітьми, тож дійте як вчителі, а не няньки.
Що є ознакою мотиваційної катастрофи?
Типова для нашої школи ситуація, коли взагалі можна не вчитись і на виході зі школи отримати Свідоцтво про здобуття повної загальної середньої освіти.
Це документ дає право на вступ до професійно-технічних та вищих навчальних закладів усіх типів і форм власності де теж можна особливо «не напружуватись», щоб отримати диплом.
Звісно, цим інфантилам треба якось розважатись, тому вони не лише самі не вчаться, а й активно заважають тим, хто хотів би вчитись.
А наша школа орієнтується саме на ледарів, втрачаючи ознаки закладу освіти.
Зараз в нашій зламаній системі освіті вкрай необхідне повернення до основ!
Зокрема, до наступного базового налаштування «системи, яка працює»: школа – це заклад освіти, а не розважально-харчувальна камера зберігання дітей у час, коли батьки на роботі.
Ми не камерозберігальний сервіс для батьків з перетримки дітей до досягнення ними дорослого віку.
Зайве доводити, що утвердження в громадській свідомості підходу до школи як до тусовочно-конкурсно-розважально-харчувального закладу з догляду за дітьми має катастрофічні наслідки.
Освіта – це єдиний спосіб уникнути ну дуже сумнівного задоволення – жити в країні дурнів.
Звісно, освіта є соціальним благом, якщо це справді освіта, не просте відсиджування за партою, яке завершується вручення усім свідоцтва про здобуття(у 80% випадках нездобутої) загальної середньої освіти.
«Суть відповідальності полягає в тому, щоб ставити суспільне благо вище за особисту вигоду».
Роберт Ф. Кеннеді, «У пошуках справедливості», Harper & Row, 1964.
Освіта – найвеличніше з усіх земних благ, але тільки тоді, коли вона найвищої якості. Інакше вона абсолютно даремна.
Редьярд Кіплінг
Коли школи, а згодом і університети розглядають як дитячі садки, вчителювання перетворюється на роботу з догляду за дитиною у розважально-харчувальному закладі (не)освіти!
Школа – це не парк розваг.
Вчителі не артисти і не клоуни. Повірте мені, вам потрібні не розважальники, а хороші вчителі.
Діти прогресують лише тоді, коли їм кидають виклик, коли є суворість, правила, повага... Прогресують завдяки важкій праці.
Школа — це не місце, де дитина потрібно тільки сміятися, розважатися, робити тільки те, що їй подобається, вмикаючи улюблене «шоу».
Помічаю таку тенденцію, яка спонукає, навіть диктує, щоб ми, дорослі, робили все можливе, щоб дітям було тепло, легко і комфортно. Щоб їм не висували будь-які вимоги, які змушують їх працювати.
Бажано, щоб ми вже зробили за них половину роботи, а потім дозволили їм продовжити те, що залишилося. Половину чи навіть всю, а вони хай дивляться на це як на шоу і вчаться.
І, зауважте, шоу має бути їм обов'язково до вподоби. Тож докладайте всіх зусиль, щоб постійно знаходити нові сцени для вистави.
Звісно, шоу легко набридають, бо в дітей немає терпіння. І вони миттєво змінюють канал… е-е-е, екран. Існує ж велика конкуренція.
Але користь для дітей полягає в суворому навчанні, здоровому глузді, у навчанні з викликами, іноді з дискомфортом та труднощами, з відповідальністю та правилами, які не завжди їм подобаються.
Я б сказала, що це саме те, що має значення. Робота із завданнями, із переживаннями, які не зовсім приємні.
Я все життя була з дітьми, разом з ними. Тож знаю, що найбільше виступають проти здорового глузду, викликів і вимог насправді не діти, а дорослі поруч з ними, які неправильно розуміють, що для них добре в освіті.
Вся моя повага і вдячність батькам, які розуміють, що потрібно давати дітям можливість стикатися з труднощами, працювати, докладати зусиль, вчитися самостійно.
Лаура Гюнеш, румунська психологиня – Good Teachers Group https://alert24.ro/2024/02/18/opinie-scoala-nu-e-parc-de-distractie-copiii-progreseaza-doar-provocati-cu-rigoare-cu-reguli-cu-respect/
Освітній експерт:
Громовий Віктор
