Моделювання радості в освіті

Навколо радощiв так мало...

Який у чорта "днiв бадьор",

Коли ми крила поламали

У летi марному до зорь.

I гнiв, i муку неозору

Спiваю я в цi днi журби,

Коли лакеї йдуть угору

Й мовчать раби...

Володимир Сосюра, Мазепа

• Згадайте коли ви відчували найбільше радості в класі у свої шкільні роки?

• Що заважало вам відчувати більше радості у школі?

• Чи можете ви уявити собі результат навчання, який би був сформульований так: до кінця цього навчального курсу ви розширите свої можливості використовувати радість для покращення свого навчання?

• Що мене особисто спонукало вступати на історичний факультет педінституту?

А тоді там був дуже серйозний конкурс (5 охочих на одне місце).

Я мав намір жити школорадісним життям! Та сільська Созонівська школа в якій я за направленням працював шість років позиціонували себе як «школа радості».

І завжди прагнув допомогти своїм учням жити радісним життям. Бо вибір радості означає проактивне рішення сприяти створенню позитивного середовища, що дозволяє як вчителям, так і учням процвітати навіть у складні моменти.

Для мене радість походила від того, що я спонукав як учнів, так і колег-вчителів, рухатися далі та відчувати радість пізнання.

Почнемо з констатації простої істини: я люблю свій предмет, а непідробний ентузіазм – це моя секретна зброя. Це дарує мені моменти (за)розчарування, сміху та відкриттів. Ось де відбувається магія, яка полягає в балансі — ставити перед учнями складні завдання та створювати основу, яка допоможе їм впоратися та відчути смак перемоги.

Як мені це вдавалось робити?

Звісно, перш за все я сам маю бути радісним. Діти вчаться, спостерігаючи за нами за тим, як ми справляємося з життєвими викликами та стресами. Коли я посміхаюся та зосереджуюся на позитиві, які ми всі приносимо нашій шкільній спільноті, я демонструю радість.

Я хочу, щоб мої учні бачили мене позитивною та життєрадісною людиною.

Я хочу, щоб вони помічали, як я практикую свій радісний намір у кожній дії, кожній думці та кожному слові.

Це не завжди легко, але я вважаю, що це одна з моїх найважливіших цілей у роботі з дітьми.

• Якщо когось навчать радості навчання, це стає процесом, який триває все життя, який ніколи не припиняється…

Марва Коллінз

Це єдиний спосіб пробудити бажання навчатись упродовж усього життя.

Радість - це почуття, яке неможливо викликати штучно чи передати у «спадщину». Тому сама природа школи має породжувати цей емоційний стан, давати змогу отримувати радість від пізнання, дивуватися новому й прагнути переживати ці почуття знов і знов.

• Радість від навчання така ж незамінна у навчанні, як дихання під час бігу.

Симона Вейл

• Те, чого ви навчитеся без радості, ви легко забудете.

Фінська приказка

Школа має бути радісним спогадом дитинства, найсвітлішою частиною життя людини.

Михайло Казіник

Радісноцентрична педагогіка(Joy-Centered Pedagogy)

Знайомство з педагогікою, орієнтованою на радість у нас, як правило, починалось із вивчення унікальної методики Василя Сухомлинського, яка була впроваджена у Павлиській школі.

Згодом уже з’явилась можливість познайомитись із творчістю багатьох зарубіжних педагогів, які змогли перетворити класи на місця радісного навчання, в яких радість допомагає робити «важкі речі», допомагає нам впоратися з неоднозначністю відкритих питань і відповідей тощо.

Чому у нас роблять акцент на освітніх «втратах» після пандемії та під час війни, але ніхто не говорить про «втрату радості» навчання?!

Адже радість є центром того, як ми рухаємося у світі освіти і чому ми щодня повертаємося до школи.

Саме радість робить ефективними емоційно чутливі та цілющі середовища в школі.

Звісно, радість корисна сама по собі, як втілений позитивний досвід у класі, окрім того, що вона служить активатором корисних результатів.

Таким чином, вона є як реактивною, так і проактивною. Вона є як засобом для досягнення мети, так і самоціллю. Вона може допомогти нам знайти «і те, і інше» замість «або те, або інше».

По суті радість є невидимим активатором спільноти. Класна спільнота стає єдиним цілим, об'єднаним радістю. Ну не заради ж колективного страждання люди приходять на уроки?!

Одрі Лорд (1978) стверджувала, що «спільне переживання радості, фізичної, емоційної, психічної чи інтелектуальної, утворює міст між тими, хто її переживає, що може стати основою для розуміння багато чого з того, що між ними не є спільним, і зменшує загрозу їхньої відмінності».

Звісно, це може зробити лише «тепловимогливий» вчитель, який створює «навчальні партнерства» з учнями.

Педагогіка, орієнтована на радість, сприяє вивільненню інтелектуальної енергії

Крім того, радість пов’язана з внутрішньою мотивацією, вона «може дати нам енергію для досягнення справжніх змін». Радість має вирішальне значення для соціальних змін; радість має вирішальне значення для навчання.

Педагогіка, орієнтована на радість, розширює наше розуміння не лише того, що активує навчання, але й того, що робить його одночасно значущим, сталим та відновлювальним для учнів та вчителів.

Радість – це педагогічний «відновлюваний ресурс» (який може відновлюватися так само швидко, як і виснажується). Це справжній, втілений у практику навчання стан піднесення, який вчителі можуть цілеспрямовано культивувати у своїх класах.

Радісний навчальний досвід є потужнішим за задоволення від різних форм заохочення, відчуття комфорту чи благополуччя.

З огляду на те, що радості під час війни мало, зараз наші діти не в порядку, вони відчувають ізоляцію, незахищеність і тривогу. Коли учні постійно відчувають сильний стрес, вищі функції мозку просто вимикаються, тому навчання виключається реакцією «бийся, тікай, ховайся».

Найвища майстерність вчителя полягає в тому, щоб пробудити радість від творчого самовираження та пізнання.

Альберт Ейнштейн

Я обираю РАДІСТЬ.

Зараз, як ніколи, слід зосередитися на радості. Адже радість – це каталізатор трансформаційного вчителювання та навчання.

Це особливо важливо зараз, коли відбувся перехід від “дитинства гри” до “дитинства смартфона” та “перехід від стабільності до травматичного середовища”.

Вчителювання — це вибір радості, навіть коли урок починається з викликів.

Це відбувається тоді, коли:

• Ви вирішили знову сміятися, навіть коли все йшло не за планом.

• Ви вирішили бачити іскру в очах своїх учнів, а не стрес у своєму розкладі.

• Ви вирішили зосередитися на причині, а не на тягарі.

• Ви перетворили виклики на можливості для зростання.

• Ви зробили класну кімнату місцем надії, а не поспіху.

• Ви дали все найкраще — не тому, що це було легко, а тому, що це було важливо.

Вчителювання як вибір радості передбачає свідоме зосередження уваги на позитивній, трансформативній силі освіти, а не лише на викликах, шляхом заохочення залучення учнів, відзначення невеликих перемог та плекання особистої пристрасті. Це вимагає педагогіки, орієнтованої на радість, для створення динамічного навчального середовища, культивування справжніх відносин та встановлення чітких меж, щоб запобігти вигоранню.

Радість є інструментом стійкості та залучення, що перетворює вчителювання на процес взаємного процвітання.

Допомога іншим – це ще один спосіб відчути радість.

Коли ми допомагаємо покращити життя інших, ми не лише робимо світ кращим місцем, але й приносимо радість у наше життя.

Я хочу допомогти дітям відчути це почуття та розповісти про те, як бути доброю та щедрою людиною може принести нам радість.

Якщо я хочу, щоб мої учні стали людьми, які кидаються на допомогу, не звертаючись до них з проханням, учнями, які менше скаржаться, наполегливо працюють і дбають про те, щоб робити правильні речі, мені потрібно допомогти їм знайти внутрішню цінність і мотивацію бути такою людиною.

Наполеглива праця приносить радість

Я хочу навчити своїх учнів, що наполеглива праця заради досягнення чогось приносить набагато більше задоволення, ніж отримання чогось, що тобі дають. Речі, які нам даються, але заради яких ми не працювали, просто не так цінуються, як те, заради чого ми справді працюємо. Формування такого способу мислення в наших учнях зробить їхнє життя радісним.

«Я це зробив!» VS «Мені нудно».

Коли діти вчаться не здаватися та продовжувати, незважаючи ні на що, коли вони залишаються непохитними у виконанні складного завдання, вони відчувають гордість і радість/

«Я це зробив!» — радісно вигукують вони. Однак є й інші, хто швидко здається або каже: «Мені нудно».

Не наша робота робити дітей щасливими. Наша робота — навчити дітей, як зробити себе щасливими, бути продуктивними, турботливими та радісними.

Треба допомогти дітям зрозуміти те, що легкий шлях, уникнення складної ситуації чи завдання, або навіть обман, не позбавляє їх труднощів.

Слід допомогти дітям зрозуміти, що розвиок наполегливості не лише приносить радість у їхнє життя, але й є ключем до того, щоб жити життям, яким вони можуть пишатися. Заохочення дітей до наполегливості допомагає їм знаходити радість і досягати успіху в житті.

Побудова турботливих стосунків приносить радість

Одним із фундаментальних способів принести радість у життя учнів – дати їм знати, що їх цінують і що про них піклуються. Важливість побудови турботливих стосунків має бути головним пріоритетом у роботі вчителя, якщо він хоче розвивати радість від навчання, допомогти учням краще підготуватись до складної роботи із зростання та навчання, а також до пошуку радості у своєму житті.

Тож обираймо РАДІСТЬ як для себе, так і для своїх учнів!

"Щоранку наш директор виходить на зв'язок з усіма класами одночасно по Zoom.

Вона робить оголошення і каже дітям, що:

• любить їх,

• пишається ними

• і знає, що сьогодні вони принесуть свою найкращу версію себе ❤️"