У 90-х, коли прорив до нової якості освіти здійснювався завдяки закладам нового типу, у нас не було привілейованої касти "агентів змін". Той, хто хотів щось змінити, йшов працювати до школи. От я після аспірантури взявся за відродження гімназії в рідному місті.
У часи мого директорування спонсорами "нашої" гімназії був не лише я особисто, а і вся моя родина, друзі, ділові партнери, політичні союзники тощо.
Тобто я сам був тоді агентом змін. Справжнім! Бо розглядав відродження гімназії як головну справу життя.
Не розповідав як треба, а робив. Те, що виходило добре, намагався поширювати. Наприклад, після 7 років викладання курсу практичної риторики, зробив посібник "Мистецтво живого слова" і поділився напрацюваннями з колегами.
Громадські організації ми тоді створювали як спільноту "практик, які працюють", а не для розпилювання грантів...
Навіть у страшному сні ми тоді не могли уявити, сьогоднішню вакханалію з шоуреформами.
Ніхто не ненавидітиме тебе більше, ніж той, хто фальшує те (підробляє щось з того), що ти природно втілюєш».
От воно що! А я думаю ну чого мене так ненавидять псевдореформатори й удавані "агенти змін", які просто заробляють на реформах.
Особливу лють у них викликала і викликає моя заява про те, що НУШ(справжню) я давно створив. Ідея відродження гімназії (справжньої) спонукала мене повернутись після аспірантури до рідного міста. Я був свідомий того, що треба буде довгий час (вийшло півтора десятиліття!) пожити жертовно. Прорив до нової якості освіти ми робили у важкі 90-ті й 00-роки. Хтось тоді створював «кабаки та бардаки», захапував усе, що погано і добре лежить, а ми творили й витворяли сучасну Гімназію.
В умовах, коли, окрім зарплати(її теж місяцями не виплачували) і комуналки(постійно «висіли» борги й могли запросто вимкнути електроенергію) спонсорами "нашої" гімназії був не лише я особисто, а і вся моя родина, друзі, ділові партнери, політичні союзники тощо.
Так, треба було десь заробляти й безкорисливо вкладати в нашу НУШ(справжню). Потім КРУ ставило на облік усе те, що якимось дивом з’являлось в гімназії.
Зараз наші спритники у таке просто не повірять.
Та і тоді не всі вірили, що можуть бути такі… непрактичні ідеалісти.
І тоді була купа «спостерігачів», які дозволяли мені віддати все, що я можу, й чекали слушного моменту, щоб розчавити й «віджати» гімназію.
Якось мені передали фразу місцевих "рєшал": ми віджали у Громового гімназію!
Так от. Гімназію вони аж ніяк не могли "віджати". Гімназію я забрав із собою.
Гімназія – це не будівля. Це неповторна атмосфера творчості, свобода творити та витворяти справді нову освіту України, дух партнерства з учнями, стиль взаємин у педколективі, відчуття польоту, натхнення, постійний креатив, гарний смак тощо.
У чому проблема «агентозмінської моделі» рехвормування освіти?
Коли за здійснення революційних змін в освіті беруться не пасіонарні особистості (люди ідеї), а спритники звичайні, зі 100% гарантією виходить пшик.
Бо мета в них дуже проста: нарубати більше бабла, покрасуватись в президіях елітних готелів, застовпити собі місце в нашому провінційному бомонді.
Грантівська халява як і будь-яка інша халява розбещує. Люди так влаштовані, що незароблені гроші(«манна небесна»), руйнують мотивацію до суспільнокорисної праці.
Спрацьовує ефект вилучення так званої «агентської вартості»: хтось дає «рибу»(гранти чи позики на допомогу Україні) з благими намірами, але… З’являється купа охочих «передати рибу», відрізавши від неї чималий шматок «за послуги».
Саме ці «агенти» з передачі «риби» послідовно і систематично пиляють халяву. Грантодавцям вони красиво звітують, доводячи, що у них є всі права на халяву і що їм мають давати ще більше халяви. Картинку удаваних реформ, на які буцімто йде ця халява, створюють спеціально вигодувані на крихтах з панського столу фуршетні освітяни. До освітян, які реально працюють в закладах освіти» доходять лише кісточки від риби. Цими кісточками в горлі(недолугими рекомендаціями, фантазійними програмами розвитку чогось тощо) вони змушені давитися, але удавати що смачно(звітувати про впровадження інновацій).
Якщо ж поглянути неупередженим оком на результативність такої «міжнародної допомоги», яка йде на всілякі агентозмінські дійства в елітних готелях (підготовку «посібників», адвокацію наративів візії, підготовку комунікаційних стратегій тощо) картина невтішна.
Утім, у "агентів змін" є типове пояснення власного провалу: вчителі(керівники шкіл, місцева влада тощо) не захотіли змінюватись.
«От така ціна проспаних можливостей, політичних амбіцій та небажання змінюватись і змінювати щось навколо себе», — пише Сергій Дятленко, який з чиновника МОН хутко перекваліфікувався в «експерта з питань організації та розвитку шкільної освіти» шведсько-української програми Polaris.
«Агенти змін» стали генераторами процесу додавання в освіту того, що виглядає ефектно, але точно не працює в реаліях нинішньої школи.
Зараз їхня діяльність є однією із зон ризику для нашої освіти. Їхні «креативи» та вкрай сумнівні експерименти(такі як оцінювання за групами результатів) слід призупинити хоча б на час війни та післявоєнний період.
Як наслідок, проблема перевантаженості керівника школи та вчителя працею Сізіфа (дурною роботою) у нас досягла тепер катастрофічних масштабів. Замість курсу на економію праці маємо те, що Гаврило Іванчук в коментарі описує так: «система роботи в НУШ вичавлює всі сили: фізичні й психологічні».
Зайве доводити, що створення чогось – це дія, а дія вимагає енергії, яку треба вивільняти і яку ні в якому разу не можна марнувати. Робота в школі й так є дуже енерговитратною справою. Не важко здогадатись що буде, якщо ще всю енергію освітянського потягу спускати у «свисток».
Іноді хочеться просто благати грантодавців врахувати мудрість народної приказки "Добрими намірами вимощена дорога до пекла" і не давати їм більше грантів або давати хоча б "не більше трьох в одні руки".
Я багато разів казав і писав агентодиверсантам "змін" про те, що перш за все слід створити дієвий механізм економії праці в освітній сфері, що є головною передумовою її успішного розвитку.
Тож, чи не найголовнішим завданням реформування освіти в Україні є пошук ефективної моделі здійснення управлінського впливу, яка була б спрямована на побудову механізму економії праці наших освітян.
Моделі, яка б унеможливила чи принаймні мінімізувала Сізіфову працю як самих управлінців, так і педагогів "на передовій". Кажу як людина, яка закінчувала аспірантуру за напрямком "соціологія праці".
Якщо ж впровадження якихось псевдоінновацій робить прямо протилежне, уся енергія нашого освітянського потягу спускається у свисток.
Яким терміном назвати псевдореформаторську діяльність, яка справляє руйнівний вплив на українську систему освіти?
Наприклад, в порушення принципу «працює – не чіпай», нищить справжню гімназійну освіту шляхом гімнаїзації всіх неповних середніх шкіл і профанації самої ідеї гімназії. Чи замість утвердження дієвого механізму економії праці в освітній сфері, завантажує вчителя "дурною роботою" (з колекціонування сертифікатиків замість створення можливостей для професійного розвитку, заповнення численних «бамаг» на кшталт «Свідоцтва досягнень» тощо)...
Звісно, зараз ми не можемо використовувати радянський термін «шкідництво»*, адже маємо подбати про звільнення від мовного тоталітаризму.
Михайло Яриш пише у групі «Союз освітян України» про нескінченний навчання від «агентів змін» (семінари, вебінари, серфінги, майстер-класи, курси тощо):
«Усе головне ! Усе основне ! Чи може вчитель фізично витримати 3-4 пари курсів після денного робочого навантаження. Чотири дні, включаючи вихідний, плідної роботи курсів НУШ, при цьому не забуваючи про всілякі конкурси, олімпіади, змагання, рейтинги, моніторинги, роботу з батьками, слабкими учнями, обдарованими учнями...
Може, учні в школі зайві?
Чи для цього нас винаймає держава?
Чому у нас відбирають особистий простір, якого у нас і так обмаль?
З учителя зробили вже "нікчемну шкапу", в якої немає сил іти на урок, яка навіть не може сподіватись на гідне життя, а тим більше старість».
Прикро, що зависають на «стадії страждань» найбільш правильні та добросовісні педагоги. Інші ж просто купують педагогічні індульгенції (сертифікатики) або діють відповідно до простої рекомендацієї: «вмикайте zoom і варіть борщ чи лягайте спати».
Далі буде. Руйнівники освіти. №3. «Яжмами».
Освітній експерт:
Громовий Віктор
