НУШ(Нове Українське Шоу) Must Go On (має тривати)?!

Хотіли НУШ (нову українську школу), а вийшло НУШ (нове українське шоу)?!

Неважливо, коли щось іде неправильно. Можливо, це добре виглядає.
Перший закон Скотта

Чому відбувся повний провал з реформуванням освіти?!

Бо замість наукового, вперше в історії людства саме у нас утвердився тік-ток підхід!

Тому "маємо, що маємо": шоу- реформи замість справжніх реформ, дику профанацію та вульгарну примітивізацію всього й абсолютний непрофесіоналізм шоуменів від освіти.

У нас же я жодного разу не чув навіть від міністрів, не кажучи вже про штатних агентів змін на грантах, що запропонована ними мегакрута та бомбезна «інновація» має науково обґрунтовані докази ефективності.

Наприклад, дуже дратував НУШиків, коли просив назвати дослідження, які підтверджують ефективність зонування освітнього простору в початковій школі(мова йде про навчальні «осередочки»). Так і не назвали. Жодного!

Цього навчального року ніхто так і не навів хоч якихось наукових доказів на користь запровадження оцінювання навчальних досягнень за групами результатів.

Звісно, якщо цього немає, з’являється підозра, що «овчинка вичинки не вартує».

1. Мають бути докази того, що це працює на якість освіти. Є доказова медицина і має бути доказова освіта. Наприклад, з 2008 року на Заході використовують термін «видиме навчання», який запровадив австралійсько-новозеландський науковець Джон Хетті(John Hattie). Див. 1-ше видання книги «Видиме навчання»(Visible Learning), 2008.Такий підхід націлює зосереджувати увагу на тому, що справді має значення!

2. Науковий підхід до вироблення освітньої політики – це не лише опора на "чисті" дані. Це перш за все аргументована інтерпретація цих даних, яка потребує спільного осмислення як науковців, так і практиків. Бо не факт, що те, що працює у них, запрацює у нас. Тому все треба піддавати сумніву. Тому без обговорень та реальної апробації не можна нічого спускати «зверху» на голови й так замучених псевдореформами освітян-практиків.

Сергій Терентьєв дуже слушно зауважує:

Науковці повинні почати говорити про освіту. Справжні. Дослідники.

Бо коли шоумени і селебріті говорять про освіту, це шкідливо і страшно. Бо надивившись презентацій вони думають і є амбасадорами «фасадних реформ», де картинка красива, а суть …

Оцей тренд: «тік-ток вчитель», - він добрий до моменту, поки такий вчитель не починає керувати і учити про серйозне, а не про тік-ток. Про меми - хай учить. Але не про філософію і управління, не про фундаментальні речі. Бо буде біда.

Як вчитель, я маю обирати складні лекції, а не тік-ток.

Шоу-реформи стоп!

Ми не здолаємо мотиваційної кризи, якщо не дамо відповідь на три простих запитання щодо НУШ:

1. НУШ: Навіщо Україні Школа і Навіщо Українцям Школа?

Бо ми будуємо суспільство знань, прагнемо стати стартап-нацією.

Звісно, не можливо реформувати освіту не реформуючи суспільство. Бо саме в суспільстві має генеруватись запит на якісну освіту.

2. НУШ: Навіщо Учням Школа?

Бо твій успіх (рівень доходів тощо) тепер визначатиметься твоїм рівнем реальної освіти, а не потужністю хапального рефлексу, спроможністю десь прилаштуватись у «тепле містечко», купити «корочку» про нездобуту освіту.

3. НУШ: Навіщо Учителеві Школа?

Бо вона забезпечує їм достаток, щасливе вчителювання, свободу творити і витворяти справді нову освіту України.

"НУШ - Нашо Учням Школа? І нам уже також?! Видохлись!". От такий сумний коментар колеги.

Без відповіді на ці запитання замість НУШ(Нової української школи) у нас буде продовжуватись суцільне НУШ(Нове українське шоу).

А так хочеться все ж таки мати НУШ(Нормальну українську школу).У мене є одна надія на те, що шоу-реформи нарешті завершаться і ми таки візьмемось за здійснення майже неможливого: повернення освіти в Україну.

Ні, я не сподіваюсь на те, що в імітаторів нарешті заговорить совість(вони відчують відповідальність за долю країни, їм уже буде досить того, що «заробили» на реформах тощо).

Така зміна відбудеться лише тоді, коли вдавати стане занадто дорого та ризиковано(бо рядові вимушені учасники шоу можуть закидати гнилими помідорами).

Настане момент, коли вартість вистави нарешті переважить виторг від проданих квитків та задоволення від оплесків фуршетних освітян.

Справжні зміни почнуться в ту мить, коли наші рехворматори усвідомлять, що ціна того, щоб залишатися фальшивим, вища за роботу над тим, щоб стати справжніми.

Коли носіння маски стане важчим за визнання невтішних реалій для маскування яких вона була створена.

Коли підтримка вже всім набридлої вистави вимагатиме витрачання більше енергії, ніж радикальна зміна сценарію.

Тоді їм нарешті доведеться обирати те, що реально працює, а не те, що можна красиво подати грантодавцям.

Але поки що гранти дають і підтримка ілюзії все ще здається їм кращим варіантом, ніж визнання правди та робота над помилками.

Скотт Бонд якось написав, що треба вчасно зрозуміти, коли «у вашій кар'єрі настає момент, коли вдавання, що все гаразд, стає вашою повноцінною роботою».

Рано чи пізно за ілюзію доведеться розплачуватись.

На жаль, усім нам це вартує втрачених можливостях.

А їм зрештою втраченої довіри та репутації.

Звісно, їхні піарники знайдуть простий спосіб пояснення провалу освітніх реформ: вчителі не захотіли змінюватись! Але щось мені підказує, що це вже не спрацює.

Зрештою вони теж платять за це щастям. Ну не можуть бути щасливими люди, які придумали оцінювання за групами результатів у ситуації, коли їх ненавидить уся країна.

Так, вони - освітянський бомонд! В очах пересічних освітян, вони багаті та щасливі, але ми ж не знаємо, що вони насправді відчувають в глибині душі. Адже їм довелось пожертвувати тією версією себе, яка могла б приносити користь людям.

Тільки не кажіть мені, що я безнадійний ідеаліст. Сам це знаю.

Справжні освітні реформи були потрібні для того, щоб у вчителів почало нарешті відростати пір'ячко на давно обскубаних крилах, а самі вони підживлювались енергією свободи.

Але... "Маємо, що маємо". Шоу-реформи звичайні. Як наслідок, енергія освітянського потяга традиційно спущена в свисток, а пір'я добре проросло самі бачите де і самі знаєте в кого.

На жаль, шоу-реформи не прибрали жодного застарілого маразму з української шкільної освіти, а лише добавили низку нових. У моєму рейтингу новостворених маразмів новомова (англ. Newspeak) має «почесне третє місце, пропустивши вперед лише гімнаїзацію всіх неповних середніх шкіл та сертифікатоманію, яка перетворилась на форму торгівлі педагогічними індульгенціями.

А слідом за новомовою йде фото-відео-звітикоманія, яка завдає чи не найбільшої школи реальній освіті.

Звідки це прийшло? Розповім для молоді.

Так, у нас була ще радянська традиція показухи, але зараз вона виглядає ну просто «дитячим садочком» у порівнянні з тим божевіллям, яке охопило нашу освіту упродовж останнього десятиліття.

Вона має три основних джерела і три складових частини:

1. За освітні реформи взялись представники гранторозпилювального бізнесу для яких завдання №1 красиво прозвітувати грантодавдям. Переважна більшість наших громадських активістів ну такі активісти, які «за покликом душі» нічого не роблять. Спобуйте хоч когось з них не на камеру, а просто так(як волонтерів) залучити хоч щось зробити «для діточок» чи «громади». Хі-хі. Відразу почуєте: ви мною маніпулюєте, у мене немає вільного часу на такі дрібниці.

2. У команду рехворматорів прийшли політики і піарники політиків, які звикли віртуозно чіпляти локшину на вуха лохторату. Для них гарна картинка з удаваною реальністю – це фсьо! Тому, наприклад, вони відверто загравали з яжмамами, створюючи агресивне середовище навколо школи та вчителя. Бо вчительок 400 тис. і вони все-одно слухняно проголосують «як треба», а яжмамок 4 млн. і треба їм казати «шо вони хочуть чути(«не треба вчити табличку множення, хай вона сама вивчиться») і показувати красиву картинку(наприклад, осередочки у початковій школі, розцяцьковані коридори тощо). Тому робили «лише те, що приречене на популярність» і шо можна красиво показати на публіку, викликаючи wow-ефект.

3. Шоу-реформи, які вимагають акценту саме на сценічній майстерності. Для участі в агентозмінських дійствах навіть виведено спеціальну породу фуршетних освітян. Вони не тільки справно виконують роль масовки для демострування "телячого захвату" рехворматорами, а ще й порвуть за НУШ (закреслено) за Radisson Blu Resort, Bukovel кого завгодно.

Зверніть увагу на такий феномен: якщо раніше фотозони були на Різдво в якомусь супермаркеті, то тепер вони в українській освіті всюди, від Едкемпів до освітніх хвестивалів. Уся наша освіта тепер суцільна фотозона й постійне "The Show", яке "Must Go On".

Що робити?

Гнати поганою мітлою пилорамщиків грантів і недолугих політиканів з освіти.

Професіоналам фотозвітики не треба. Про їхню роботу говорять реальні справи.

Для чого у нас навіть під час війни влаштовують численні шоу(фестивалі, неконференції, хакатони тощо)?

Щоб усі думали, що в освіті все гаразд.

Це точно не спосіб професійного розвитку. Це перш за все спосіб продукування ілюзій.

Як правило, учасники цих дійств прикидаються спраглими до інновацій, маскуючи свої страхи перед справді новим і незвіданим, тікаючи від невтішної шкільної реальності.

Абсолютна ж більшість "агентів змін" теж грають свою роль, прикидаючись реформаторами, хоча насправді вони просто заробляють гроші «на реформах»(дехто намагався заробити і політичний капітал, який у нас зрештою теж конвертується в гроші).

Деякі з них приховують під маскою зарозумілості власний провальний досвід вчителювання або його повну відсутність.

На жаль, наші шоу-реформи з самого початку орієнтувались на створення картинки з удаваної реальності в якій є «тріумфальна хода» НУШ як "приреченої на популярність" ідилії.

Досі дається взнаки абсолютна відсутність орієнтації на практичний результат.

Усе мегакруто, бомбезно і атмосферно, а результат?!

Як показують міжнародні порівняльні дослідження, якість вітчизняної освіти у крутому піке.

Але це мало кого хвилює "там наверху", бо по суті освітні рехворми стали одним із напрямків шоу-бізнесу.

На шоу перетворюються не тільки реформи там, наверху, а й сам процес їх втілення внизу. Зокрема, це стосується різних заходів з новомодними назвами та фотозонами (встановленням рекордів тощо) у яких превалює форма. Люди побачили гарну картинку і побігли там «потусити», а у зміст мало хто занурюється.

Традиційна радянська показуха та звичка пускати пил в очі по суті трансформувалась у засилля симулякрів.

Читаю заголовки на кшталт: «Вчителі мають стати рок-зірками», «Українські вчителі-зірки TikTok», «Вчителі як супер-зірки: як нагороджували найкращих»…

The Show Must Go On?!

Зрештою потрібна буде детоксикація нашої педагогічної свідомості та дуже болісне прощання з ілюзорним баченням реальності…

Шоу-підходи переносяться і на роботу з дітьми. І це найстрашніше.

Навчатись - це праця. Це не розвага. Шкільний вік це чи не єдиний період , коли закладаються ті навички праці, роботи, оте «помучиццця», щоб досягти результату. Головна проблема дитинства сьогодні, що більшість батьків відчуває свою відповідальність в забезпеченні телефоном, розвагами, новими емоціями, які продукується зі сторони. Іграшки, які розважають. Не щоб дитина гралась із статичною іграшкою і розвивала уяву і придумувала патерни гри, а щоб вона просто споглядала і споживала.

Теж саме на днях народженнія Дітей розважають аніматори, а приготувати разом торт, зробити сценарій для квесту (або іншої розваги) на день народження як це було раніше?! Це мають зробити за дітей аніматори, батьки, дідусі бабусі, бо тепер існує ціла індустрія розваг.

Що в школі? Інтерактивна дошка мерехтить і дає питання-відповіді, тест обери відповідь. Навичка тренування думати, робити помилки і бачити їх, вдумливо читати задачу, робити запис, доводити теореми різними способами передбачає роботу, працю мозку. Цієї установки нема в батьків і в ідеї НУШ.

Тому замовником всіх цих шоу уроків є батьки і як не дивно держава. Бо саме такі уроки як взірцеві пропагують на всіляких навчаннях. Рутинної роботи «не бігом» як праці вчителя і праці учня - її нема в координатах сучасної школи . І це страшне явище матиме дуже важкі наслідки. Бо життя - це не шоу ( в політиці це теж є і ми бачимо наслідки). Це праця. Виробити вміння працювати сфокусовано і бачити зміст - це одне з головних завдань школи.

Iryna Zhdanova