Уявіть, якби вчителям(керівникам шкіл) платили за понаднормову роботу:
• Замість пустопорожніх нарад нам розсилали б усю необхідну інформацію електронною поштою.
• Звіти, які ніхто не читає, зникли б як роса на сонці.
• Ми забули б про всі їхні прокачки(вебінари, ретрити й навіть, прости Господи, хакатони зі стартап-сесіями у всіляких хабах).
• Про всі олімпіади, конкурси, МАНи і навіть сертифікації ми б згадували як про страшних сон.
• Про оцінювання за ГР ніхто б навіть не заїкнувся.
• «Агенти змін»(амбасадори рехворм тощо) хутко б вимерли як мамонти з динозаврами.
• …?
Поява всієї цієї дyрної роботи є можливою лише тому, що ми погоджуємось її безплатно виконувати у свій позаробочий час. От таке у нас дивне хобі?!
З КОМЕНТАРІВ
Ресурс учителя (час і нерви) для системи є безкоштовним, а отже — безлімітним.
Якби в освіті діяли закони ринку, де кожна година праці має ціну, система б миттєво «оздоровилася».
Це пастка «покликання». Системі зручно маніпулювати совістю вчителя («це ж заради дітей!»), підміняючи професійні відносини волонтерством.
Доки вчитель погоджується «дарувати» свій час, система не матиме стимулу до змін.
* Бюрократична інфляція: Чиновники вигадують звіти, "ГР" (групи результатів), концепції та стратегії, бо це виправдовує їхню зарплату. А виконувати це має вчитель — безкоштовно. Якби кожна заповнена табличка коштувала бюджету хоча б 100 грн, 90% звітності зникло б наступного дня як «економічно недоцільна».
* Імітація бурхливої діяльності: Всі ці «хакатони», «челенджі» та нескінченні наради існують лише тому, що організатори не платять за час учасників. Якби директор мав заплатити кожному вчителю за годину сидіння на педраді за понаднормовим тарифом, наради тривали б рівно 7 хвилин і тільки по суті.
А ще:
* Чергування на перервах та в їдальні замінили б професійні тьютори або охорона (бо година роботи вчителя фізики коштує дорожче, ніж наглядача).
* Батьківські чати та дзвінки після 18:00 стали б платними консультаціями, і батьки раптом навчилися б знаходити домашнє завдання в електронному щоденнику самостійно.
* Подвійна бухгалтерія (паперовий + електронний журнал) зникла б миттєво, бо ніхто б не платив за дублювання роботи.
* Ремонти кабінетів власними силами (клеїти шпалери, фарбувати парти) стали б історією, бо дешевше найняти маляра, ніж платити вчителю вищої категорії за погодинним тарифом.
Davideo Denisey
Вони називають це покликанням.
Пристрастю.
Місією.
Таке формулювання навмисне.
Тому що, коли робота оформлена як любов, ніхто не повинен за неї платити.
За оцінювання вночі.
Планування уроків та позаурочних заходів у вихідні.
Купівлю витратних матеріалів за власні кошти.
Відповіді на електронні листи поза робочим часом.
Затримки на наради, інформацію з яких можна було запросто надіслати електронними листами.
Усе це стає «тим, що роблять хороші вчителі».
І як тільки ви починаєте чинити опір, чуєте, що ви «не командний гравець».
Як тільки просите оплату за додаткову роботу?
«Це ж усе для дітей».
Тож, пристрасть перетворюється на повідець.
Через деякий час вчителі перестають рахувати свої робочі години.
Вони перестають помічати, скільки вони віддають.
Так неоплачувана праця стає нормалізованою.
Звісно, це почалося не з ініціативи вчителів. Це було їм прищеплено Системою.
Від вчителів очікують, що вони зможуть виправити зламану систему, але… від вас вимагають робити те, на що ви не маєте жодних повноважень та ресурсів.
Від вас очікують, що ви будете контролювати поведінку учнів.
Але ви не можете встановлювати наслідки.
Від вас очікують підвищення академічних досягнень.
Але ви не можете змінити темп, навчальну програму або розмір класу.
Від вас очікують задоволення всіх потреб у класі.
Академічних. Емоційних. Поведінкових.
Але ви не контролюєте розклад, ресурси або кадрове забезпечення.
Тому, коли щось не працює, увесь тягар лягає на вас.
Не на систему.
Не на політику.
Бо ви намагаєтеся.
Ви працюєте все важче з кожним роком, маючи все менше інструментів і підтримки.
Ви несете відповідальність за результати, які не можете контролювати.
Наслідки: розчарування по обидва боки парти
Система продовжує руйнувати вчителів, одночасно ставлячи у скрутне становище і дітей.
Вчителів змушують працювати на межі своїх сил, а потім звинувачують у тому, що у них щось не виходить, вони вигоріли, недостатньо "прокачані" тощо.
Навчання постійно переривається заради того, щоб довести(продемонструвати на публіку тощо) ефективність навчання, замість того, щоб дати йому відбутися.
Ще раз для тих, хто позаду: замість того, щоб дати йому відбутися.
Ми створили середовище, в якому наслідки неадекватної поведінки не обов'язково настають.
Діти запросто можуть відмовлятися виконувати завдання на уроці та домашні завдання, самі не вчитись і перешкоджати навчанню інших, розмовляти з учителем як їм заманеться…
Відповідальність за таку «підривну роботу» в школі зникає, коли це незручно. Наприклад, у випадку, коли чудить дитина в якої батьки є «великими цабе» чи коли просто школа не хоче «псувати свою репутацію» ("виносити з хати сміття").
Це показує дітям, що їхній вчитель не має авторитету та є абсолютно незахищеним.
Це показує вчителям, що їхні титанічні зусилля та їхній професійний досвід не має значення.
Система любить вчителів, які не скаржаться. Тих, які нормалізували перевантаженість.
Тих, які стрес(стресостійкість пишуть в оголошеннях як вимогу №1) сприймають як норму, а мовчання як професіоналізм та відданість справі.
Їй не потрібні щасливі вчителі, які процвітають. Їй потрібні вчителі, які витримують будь-які маразми і мовчки тягнуть лямку.
Ми підводимо вчителів, позбавляючи їх автономії та довіри.
Ми підводимо дітей, усуваючи розумні межі, елементарну відповідальність та реалістичні очікування. А це точно не сприяє вихованню успішних дорослих.
І це зрештою породжує розчарування по обидва боки парти.
📚 СИСТЕМА ОСВІТИ ПІДВОДИТЬ ВЧИТЕЛІВ І ДІТЕЙ !!!
(Навіяно постами від: Classroom to Corporate - Teacher Transition Program)
Освітній експерт:
Громовий Віктор
