У мене була і є власна градація абсурдів та маразмів в освіті.
Ось це дикий совок. Наприклад, так характеризував пропозицію колег повісити в усі кабінети гімназії ім. Тараса Шевченка його портрети. На той самий цвях на якому раніше висіли портрети дєдушки Лєніна. Тільки рушниками уквітчати… Тому портрет нашого національного генія висів лише там, де це було доречно і органічно, в кабінеті української літератури.
А оце каргокультне «мавпування звичайне», тому перетворюватись на педагогічних папуасів ми не будемо. Яскравий приклад цього ми бачили, коли «спапуасили» НУШ-осередочки з наліпочками, метод «зеленої ручки» чи де треба і де точно не треба порозвішували емоційні семафори.
А це просто – несмак. Найважче пояснити саме це… Бо гарний смак привити найважче. Останні тижні якось так виходить, що накочується «дев’ятий вал» несмаку і абсолютної недоречності…
А от "інновації" я оцінюю за наступною шкалою:
може бути,
ну таке,
фігня,
повна фігня,
феєрична дурня.
Щодо пункту 2 цитую сам себе:
«Ми є свідками дикого за розмірами, глибиною та абсурдністю – каргокульту в освіті.
Ми почули загадкові слова іншомовного походження на кшталт моніторинг, рейтинг, тестування, портфоліо, фандрайзінг, флешмоб, коучінг…
Ми спапуасили все це і довели до повного абсурду.
В освітній сфері усі їх моніторинги, рейтинги, тестування, фандрайзінги, портфоліо і навіть флешмоби... стають не просто очеретяним літачком, який ніяк не злетить. Вони перетворюються на свою протилежність і справляють виключно руйнівний вплив.
Як наслідок, у наших педагогічних папуасів рейтинг учнів класу стає інструментом репресивної педагогіки, а рейтинг школи, який вираховується за кількістю переможців олімпіад та конкурсів, веде до підміни місії школи.
Під виглядом "моніторингу навчальної діяльності школярів", який мав би бути складовою частиною повноцінної системи забезпечення якості освіти, ми проводимо аналіз формальних результатів і лише заохочуємо процентоманію.
Фандрайзінг по-українськи стає примітивним способом організації грантопилки, яка працює в промислових масштабах.
Метод портфоліо замість того, щоб бути сучасним способом фіксування, накопичення, оцінки й самооцінки особистих досягнень за певний проміжок часу стає новою назвою традиційних безглуздих «папочок», які створюються за принципом «щоб було шо показати перевіряльникам». Звісно, в цьому випадку втрачаються всі функції портфоліо(діагностична, змістовна, розвивальна, мотиваційна тощо).
............................................................................................ !
А потім ми дивуємось чому наш очеретяний освітянський літачок не летить, зовні ж він ніби схожий на справжні літаки. Каргокультні очеретяні літачки не літають, але ми стали асами в процесі удаваного пілотування цих літачків.
Найсумніше, що підсумком будь-якого обговорення наслідків цього педагогічного каргокульту стає висновок: так, наш педагогічний літак з очерету не злетів, тож будемо тепер його робити з соломи!
Флешмобнуті... А є ще і «промоніторені", оресурснені,"квестонуті", відхакатонені, напатріочені на тренінгах з патріотичного виховання, "заінклюзені" і навіть "про(біло)воронені"...
Головне, щоб були задоволені ті, що люблять бути в тренді (трендонуті?!), бо нам би потрендіти …
Ми ж спаплюжили німецька модель гімназійної освіти. Усі неповні середні школи перейменували в гімназії. Як правило, вони працюють вкупі з початковою школою. Формально це дві окремі ланки освіти, фактично - ні. Тобто всі наші діти все одно потраплять до «гімназії». У Німеччині лише третина дітей стають гімназистами, а у нас всі до єдиного. То нащо тоді це ЗНО?
У Німеччині допускаються другорічники.
Як вчити "чужу азбуку" або про те, на що слід звертати увагу, коли пробігаєш "галопом по європам(сингапурам чи японіям)".
Великий друг країни литовський експерт Algirdas Zabulionis наголошував: вам треба не "охи і ахи" захвату як у них в освіті все круто, а розуміння завдяки чому в них тепер так круто.
Звісно, не завжди у хвінляндіях на сінгапурах було так "бомбезно"(атмосферно, мегакруто...) у школах як зараз, але вони змогли запустити ефективні механізми розвитку освітньої сфери.
У мене була практика пятитижневого занурення в японську освітню реальність. Так от, лише на третій тиждень я почав розуміти що там і чому відбувається, а на п'ятий тиждень я зрозумів, що те, що я зрозумів на третій тиждень не зовсім так...
На жаль, у нас люди свої абсолютно поверхові екскурсійні враження видають за глибокий аналіз чужої школи і на основі цього "вітринного" бачення щось пропонують для української освіти.
Без врахування контексту, мотиваційних механізмів, звичних практик управління тощо.
Порівняльна педагогіка вимагає ну дуже потужної аналітичної роботи, а отетофсьо, зокрема, акцент на педагогічному гламурі, лише шкодить справжнім реформам.
Ну і має бути розуміння, що "наздоганяюча стратегія" прирікає нас на вічне відставання. Наприклад, якщо ми не зробили профільну школу чверть століття тому, сьогодні вже її не треба робити. Сьогодні треба йти далі...
Освітній експерт:
Громовий Віктор
