Як насправді перезапустити НУШ? Покаятись!

Так, саме визнати свої помилки і публічно покаятись з тим, щоб викликати «Domino's Pizza ефект»

Саме таке рішення зробило Domino's брендом вартістю в мільярд доларів.

На початку 2000-х років Domino's Pizza вмирала. Клієнти її ненавиділи й у відгуках називали її «картонною скоринкою з кетчупом».

Цей бренд став предметом для глузування. Ситуацію могло врятувати лише мислення поза рамками коробки для піци.

І тоді генеральний директор Патрік Дойл зробив те, що жодне маркетингове агентство ніколи не рекомендувало б: він публічно визнав гірку правду.

Domino's запустила загальнонаціональну рекламну кампанію, в якій «огульні критикани»(закреслено) справжні клієнти піцерії озвучували свої найгірші відгуки на камеру.

Один з них, наприклад, казав: скоринка Domino's на смак, ніби вона зроблена з картону.

Інший сказав: а соус на смак як кетчуп.

А замість того, щоб спростовувати очевидне, компанія заявляла:

«Ви маєте рацію. Ми можемо все зробити краще».

І вони все виробництво піци перебудували з нуля: новий соус, нове тісто, новий рецепт.

Увесь процес зняли на відео, відкрито поділилися ним і зробили клієнтів частиною процесу переосмислення своєї роботи та створення Нової Піци Domino's.

Як наслідок, упродовж двох років продажі подвоїлися. Ціна акцій підскочила на понад 2000%.

І Domino's перетворилася з посміховиська на короля піци.

Урок з цієї маркетингової стратегії простий: чесність – понад усе, бо люди не довіряють удавано «ідеальному», вони довіряють тим, що визнає проблеми і прагне реального прогресу.

Domino's досягли феноменального успіху, бо вони продавали не піцу, вони продавали спокуту.

А спокута – це один з найпотужніших факторів, який впливає на психологію людини.

Коли ви визнаєте свої недоліки, – це не слабкість.

Коли ви реально запрошуєте людей долучитись до процесу вдосконалення, вони вболіватимуть за ваш успіх. Domino's довів, що визнання помилок та вибачення за «проколи» створює зв'язок.

Учасники освітнього процесу всієї України, вибачте нас.

Це саме те, що ми мали б почути від наших топ НУШиків ще п’ять років тому.

Сьогодні потрібне саме щире визнання: ми наробили дурниць (хотіли як краще, а вийшло як завжди), допоможіть врятувати те, що ми ще не встигли зруйнувати і підкажіть як нам разом тепер повертати освіту в Україну.

Бо проблема №1 освітніх реформ в Україні полягає в тому, що досі у нас не відбулась робота над фатальними помилками, які були допущені в процесі "НУШ-будівництва".

Нікого з недолугих «змінотворців», які продукували феєричну дурню за грантівські кошти, не усунули з вузького кола штатних «рехворматорів».

Попри те, що за кожним катастрофічним рішенням є конкретні "агенти змін", які його лобіювали.

І є вигодоотримувачі (англ. stakeholder)!

Чи мова йде про тотальну гімнаїзацію всіх неповних середніх шкіл чи про сертифікатоманію або "осередкоманію" з наліпочками у НУШ-класах... Чи про сумнозвісне оцінювання за групами результатів.

Зайве доводити, що у нас буде подорож замкнутим колом аж доки ми не навчимося говорити таким псевдореформаторам: ніколи знову!

Люди, які застерігали від очевидної дурні і пропонували альтернативні варіанти, теж досі не реабілітовані. Їх продовжують ігнорувати та гнобити, користуючись правом на привілейовану глухоту.

На жаль, "робота над помилками", яка є закономірним етапом будь-яких реформ, не проведена.

Вузьке коло "рехворматорів" усе більше перетворюється у деструктивну секту "Свідків НУШ", якою керують цинічні заробітчани. А від деструктивної секти можна очікувати лише деструктивних "реформ" розрахованих на удаваний захват підгодованої "масовки" фуршетних освітян та відсутність спротиву інертної маси вчителів.

Замість покаяння та корекції курсу, попри війну, «агенти змін»(модератори реформ, амбасадори НУШ, «білі ворони» тощо) нам постійно пропонують для практичної реалізації щось(у їхній уяві) мегакруте і бомбезне, модне і суперпопулярне.

Дякуємо, але не зараз.

Бо модні тенденції є швидкоплинними, а інформація про їхню доказову ефективність, як правило, відсутня.

Зараз потрібне лише те, що реально працює.

Показує ефективність, а не ефектність.

У системі освіти під час війни основним методом покращення ситуації має бути віднімання маразмів та абсурдів, робота над помилками, мінімізація марної праці(«дурної роботи»).

Звісно, бюрократично-маразматична система для самозбереження «постійно потребує людей на галерах, які пливуть в нікуди», але зараз ця практика має бути негайно припинена.