Школа не сервіс, а спільнота, яка навчається(Learning community)

Коли до мене як до директора приходили батьки і казали "Ми хочемо віддати свою дитину до вас у гімназію", я їм відповідав: нащо мені ваша дитина, у мене своїх троє...

Віддавати свою дитину нікому не треба, а от бути повноцінним учасником освітнього процесу варто. Ми зараховуємо до гімназійної спільноти не тільки дітей, а і їхніх батьків. Якщо ви до цього готові, ласкаво просимо.

Шановні батьки, якщо ви хочете, щоб ваші діти досягли успіху в школі, працюйте на результат разом з нами, а не проти нас.

Зараз в нашій зламаній системі освіті вкрай необхідне повернення до основ! Зокрема, до наступного базового налаштування «системи, яка працює»: школа – це заклад освіти, а не розважально-харчувальна камера зберігання дітей у час, коли батьки на роботі.

Ми не камерозберігальний сервіс для батьків з перетримки дітей до досягнення ними дорослого віку.

Зайве доводити, що утвердження в громадській свідомості підходу до школи як до тусовочно-конкурсно-розважально-харчувального закладу з догляду за дітьми має катастрофічні наслідки.

Як розглядають більшість пересічних батьків школу?

Місце куди вони відводять дитину вранці і забирають ввечері! Вимоги до роботи школи дуже прості: дитина має бути там в "ціленька та чистенька", нагодована, знаходитись в теплі, мати гарні оцінки і… щоб ніхто нічим не навантажував батьків.

Тобто ідеальна школа – це "камера зберігання" на вокзалі з назвою "Життя". Бажано, щоб "зберігання" було безкоштовним або з мінімальними витратами. Тема "поборів" чи не єдина тема, яка заводила батьківську громаду в процесі НУШ-будівництва.

Жвавий інтерес викликала ще тема встановлення відеонагляду у "камері зберігання".

• Школа – це не парк розваг. Вчителі не артисти і не клоуни. Повірте мені, вам потрібні не артисти, а хороші вчителі.

Діти прогресують лише тоді, коли їм кидають виклик, із суворістю, правилами, повагою... важкою працею.

Школа - це не те місце, де дитині потрібно тільки сміятися, веселитися, займатися тільки тим, що їй подобається, вмикаючи улюблене «шоу».

І, зауважте, шоу має бути їм до вподоби.

Тож збожеволійте, знову і знову знаходячи нові сцени для шоу.

Звісно, шоу легко набридають, бо в дітей немає терпіння. І вони миттєво змінюють канал… е-е-е, екран. Існує ж велика конкуренція.

Але користь для дітей полягає в суворому навчанні, здоровому глузді, у навчанні з викликами, іноді з дискомфортом та труднощами, з відповідальністю та правилами, які не завжди їм подобаються.

Я б сказала, що це саме те, що має значення. Робота із завданнями, із переживаннями, які не зовсім приємні.

Я все життя була з дітьми, разом з ними. Тож знаю, що найбільше виступають проти здорового глузду, викликів і вимог насправді не діти, а дорослі поруч з ними, які неправильно розуміють у чому користь для дітей справжнього навчання.

Моя вдячність та подяка батькам, які розуміють, як дати можливість своїм дітям боротися, працювати, до чогось прагнути. Вчитися самостійно.

Лаура Гюнеш, психологиня

• Я вчитель. Дійсно почуваюся обслугою. А іноді: "ніким".

• Кажуть, що сільська школа не дає якісної освіти. Ніяка школа не дає якісної освіти, бо її дати не можна. Її можна лише здобути...

Школа не може бути сервісом, бо освіту не можна надати.

Сервіс хімчистки чи перукарні не передбачає активної участі «споживача» послуги та його родини. В освіті немає споживача, є здобувач. І в цьому вся різниця.

Освіта не є сервісом з обслуговування клієнтів, а є соціальним благом та конституційним обов’язком громадянина здобути принаймні загальну середню освіту.

Сама природа навчання є соціальною. І багато компетентностей здобуваються гуртом, у колективі. Наприклад, проєктна робота, виконання групових завдань тощо.

Сильна активна навчальна спільнота є передумовою для успіху всіх і кожного.

Бути спільнотою учнів

Наприклад, Ларрі Ферлаццо у своєму «Посібнику з мотивації учнів: 50 способів підвищити внутрішнє бажання вчитися» наголошує, що перш за все учні вирішують, чи хочуть вони бути «класом з учнів» чи «спільнотою учнів».