Культура метушні у школі

Чому вдалося створити цю культуру метушні?

Бо ми звикли робити «шо скажуть», а кажуть нам «що робити» 25 разів на день усі кому не ліньки. Нам нав’язали нову «нормальність»: стояти – бігти – боятись.

Усім відомий мем з полтавським палієм: "а мені нравиться як воно горить як люди бігають суєтяться".

Вам нікого не нагадує цей персонаж?

Так, в освіті сьогодні є море проблем. Але… Невже у більшості випадків для їх розв’язання на всіх рівнях у нас взяли на озброєння стратегію сліпого лося у лісі, що палає?!

Звісно, в цьому випадку працюють рефлекси, а не раціональна стратегія. Ви не керуєте ситуацією. У вас немає розуміння, чи підходить вам стратегія, яку ви інтуїтивно обрали.

Культура метушні підсилюється, бо у більшості закладів освіти відсутнє будь-яке виразне стратегічне або хоча б тактично узгоджене планування.

А наявність цілей ≠ наявності стратегії досягнення цих цілей.

Досягнення мети передбачає певний алгоритм дій.

Була мета приготувати яєчню чи зварити спагеті.

Чи досягнута ця мета(ціль)?

А чи була саме така мета тих дій?

Надашотодєлать! За цим принципом і генерується хаотична лавина «вказівок», яка лише дезорганізує роботу закладів освіти.

Виграє той, то не поспішає виконувати вказівку, бо завтра виявляється що «вже не треба» робити те, що треба було зробити «на вчора».

Ви не можете самі розвиватись і розвивати інших, якщо ваш мозок поглинутий напруженою роботою з виконання десятків завдань одночасно.

Найважливіші рішення — це не те, що ви робите, а те, що вирішили не робити.

Стів Джобс

Звісно, ніякі раціональні аргументи їх не зупинять. Вони не вміють керувати освітою по-іншому. Треба бути свідомим того, що вони продовжуватимуть підсилювати культуру метушні у школі, але… хай роблять це без нас.

Бо ми прихильники тихої сили порядку, чіткої організованості освітнього процесу. Порядок не «надихає», але він перетворює намір на дію та посилює здатність тримати курс.

Освітній процес – це не суцільний хаос, а перш за все організованість та дисципліна. Елементарний порядок – це ще й повага до себе та своєї команди.

• Навіщо все це?

• «Щоб шо?»

• Для чого ми це зробимо і для кого?

• Щоб виставити відосік і відрапортувати що провели, виконуючи чергову «вказівку»?

Це не наш шлях, бо ми прихильники принципу розумної достатності та досягнення оптимального результату без зайвої жертовності.

У нашій системі освіти всі страшенно зайняті (Crazy Busy).

І це теж є ознакою не тільки відсутності реальної дебюрократизації, а ще й глибокої провінційності нашого освітнього менеджменту.

Звісно, люди нудьгують там на верху. Придумують для розваги, заробітку і піару удавані реформи, які перетворюють наше освітнє буття на «вечори на хуторі поблизу Європи».

Тут внизу за усією дурнею, яка поглинає час і енергію, людям немає коли на ту дитину поглянути.

Яка там дитиноцентрованість!?

Її в принципі не може бути у начальникоцентрованій системі управління освітою.

До учня(студента) черга ніколи не доходить. Тому досі в освіті діє принцип радянської торгівлі: вас багато, а я одна!

Пише мені деканка факультету одного педунівеситету, колеги якої такого надивачили так, що в голові не вкладається: немає часу "розбиратися", бо у мене багато студентів і я маю працювати з купою «бамаг». І її не хвилюють репутаційні ризики у випадку, якщо буде судовий позов. Бо то може бути, а може й не бути, а бамаги треба зараз робити.

Доля студента не хвилює взагалі... Начхати на людину. Людей в системі освіти немає?!

Тому стає в нашій освіті «все чудесатіше та чудесатіше»...

Подолання культури метушні почніть із себе.

Рекомендація для директора школи: почати свій робочий день із 30 хвилин мовчання.

Без мобільного телефону, без розмов, без комп’ютера, просто сидячи в тихій кімнаті.

Це дозволяє мати чітке розуміння того, що є найважливішим. Бо найгірша пастка у яку ви потрапляєте – це гарно виконувати ту роботу, яку взагалі робити не треба.

Це не має бути гучно. Іноді момент, який змінює все, не виглядає героїчним. Просто тихо сказати: я цю дурню робити точно не буду!

Ви своїми перевірками (дурними вимогами, нескінченними вебінарами, пустопорожніми агентозмінськими тусовками тощо) просто дезорганізуєте налагоджений освітній процес у нашій школі.

Чому ми нічого не встигаємо? Так задумано.

Нескінченні завдання, які продовжують надходити, змушують вчителів відчувати, що ми нічого не встигаємо. На жаль кінцевий результат культури метушні у школі – це провал. Бо діти стають зайвими, реальна якість освіти відходить на задній план.

Запитай себе: Чи зробив я сьогодні достатньо, виконуючи обов’язки вчителя?

Якщо відповідь "так", йди додому і зроби хоч щось для себе.

Це не зробить тебе слабким. Це робить тебе людиною, яка живе повноцінним життям.

Занесіть все, що ще потрібно зробити, у список справ на наступний день, тому що все це ніколи не зробиться. Ми не можемо бути всім для всіх, і це не наша робота.

Пам'ятаймо, ми маємо силу. Так, вони можуть нас звільнити. АЛЕ, що вони робитимуть якщо ми самі звільнимося?

Вони будуть намагатися якось заповнити вакансії. А це зараз дуже непросто.