Мама звичайна, "яжмама" і "мама, яка не мама"?!

Упродовж останніх двох десятиліть у нас чітко виділились дві категорії мам: мама звичайна і "яжмама".

Звісно, звичайна мама думає інакше, поводить себе інакше, ніж "яжмама".

У чому різниця між звичайною мамою і "яжмамою"?

• Звичайна мама реально турбується про освіченість своїх дітей, "яжмама" націлена на здійснення винятково деструктивного впливу(скандали, скарги, ФБ-срачі тощо) заради завищення оцінок та заниження навчальних вимог.

• Звичайна мама намагається прислухатись до вчителя та вести з ним конструктивний діалог, "яжмама" набагато краще за вчителя знає як треба навчати дітей (дається взнаки Ефект Даннінга-Крюгера), не стримує себе у процесі спілкування, демонструючи агресію, зневагу та презирство.

• Звичайна мама шукає розумний баланс прав і обов’язків, свободи вибору і відповідальності, "яжмама" абсолютизує права власної дитини, вимагаючи для неї «тепличних» умов та привілеїв.

• Звичайна мама філософськи ставиться до будь-яких «маленьких прикрощів» шкільного життя, "яжмама" має схильність до гіперопіки та перетворення «мухи на слона».

• Звичайна мама переконана, що її дитині освіту не можна «дати», "яжмама" не хоче зрозуміти, що освіту треба "здобувати" шляхом системної праці.

Звісно, трапляються і змішані типажі у яких присутні ознаки відразу двох типажів).

Адже цей новітній феномен "яжмам" вимагає глибокого дослідження і визначення способів нейтралізації його згубного впливу на якість шкільної освіти.

Чому я про це пишу?

Відповідальне батьківство і конструктивне партнерство усіх учасників освітнього процесу, — це те, чого нам бракує і без чого прорив до нової якості освіти точно не відбудеться.

На жаль, є й ще один третій різновид безвідповідального батьківства: "мама, яка не мама". Цитую:

«Це мами, які не мають претензій до школи, до вчителів, живуть собі своїм життям… Вони ледве згадують, у якому класі навчаються діти, ніякі проблеми їх не зачіпають. Витурлять дітей у школу, бо там же і нагодують їх... Як нема зошитів і ручок, вчителі дадуть. Погано, коли "дистанційка" – діти сидять на голові».

Це про них анекдот:

– Ваша дитина у нас.

– Які ваші вимоги?

– Які ще вимоги, ідіоти?!

– Заберіть свою дитину з садочка!

Показові коментарі щодо характеристики феномену "яжмам".

"Яжмама"- це спосіб за рахунок сварок і розбірок компенсувати нестачу вміння виховувати дитину, впоратися з її "хочу".

Ви знаєте, хто я...

Ви знаєте, яка у мене посада...

Ви знаєте мої можливості...

Ви знаєте, одне моє слово...

Ви знаєте, куди я можу звернутись, подзвонити...

А може мені одразу подзвонити ТУДИ?!

А ще "яжмами" завжди знають хто винен...

З практики спілкування з "яжмами":

"Чому ви мене викликаєте? Що моя дитина найгірша, вона що з кимось спить?

"Що ви за вчителька, що у вас такий страшний почерк"

"Я за те, щоб мій син пішов у їдальню на перерві, а не на гутірку"

"Якщо вчителька робить дитині зауваження, це є булінг"

"Чому ви тільки мою сварите? Вона ж не сама це витворила!"

"Що то за вчителька, що навчила на шість"

"Я не вимагаю в нього лише десяток. Дев'ятки теж можуть бути. Як мені з вами зустрітися?"

А якщо серйозно, то звичайних мам, люблячих, конструктивних, вдячних набагато більше. І часом навіть "яжмами" після розмови віч-на-віч стають звичайними турботливими мамами.

Тому ведемо діалоги. Практикую індивідуальні зустрічі, що допомагає краще зрозуміти дитину, сімейні цінності і потреби. Це дає можливість також заспокоїти батьків, переконати довіряти своїм дітям, дозволити помилятись і самим виправляти свої помилки.

Яжмама вважає, що є якісь чудодійні ігрові технології, завдяки яким можна все вивчити, не напружуючись. А ми просто "радянські" вчителі, які ще не опанували їх... Між іншим, є в мене така підозра, що ці яжмами самі погано вчились у школі, а їх поведінка - це помста за минуле )))

Ще з'являється " яжтато" ...теж дуже цікавий індивід! З'являється разом з диктофоном та ідіотськими погрозами дійти до " міністерства освіти" . Це та ж сама яжмама тільки з …(перепрошую).

Причини стрімкого поширення яжмамства - в суспільних і освітніх деформаціях останніх десятиліть. Коли мешканок колишніх радянських гуртожитків і малосімейок, чиї діти і складають зараз велику частину учнівського контингенту, необачливо ознайомили з "Декларацією прав дитини"... Не пояснивши, що цей документ невіддільний від дитячих та батьківських обов'язків... Коли різко впав професійний рівень педагогів. Коли шкільні підручники наповнили відвертою халтурою й маячнею. Коли інформпростір заполонили сонмища блогерів і захисників дітей, котрі не працювали з дітьми жодної години. Коли стало можливим майже в режимі онлайн розповсюджувати відео найдрібніших шкільних інцидентів, і залучати до їх обговорення тисячі демагогів і дилетантів... Ну й загальна психологічна атмосфера - притаманна частині людей потреба "відірваться" на комусь беззахисному за постійні негаразди...

Ну і ще одна характерна риса яжмам – дика невдячність. Їм завжди усі «щось не додають». Як би не старались. І завжди вчителі «недопрацьовують».

Зайве доводити, що головною загрозою партнерству батьків і школи є яжмамізм як соціальний феномен та брак відповідального батьківства.

У нашому хворому соціумі школа і вчитель продовжують відігравати компенсаторську роль (такий собі колективний «хлопчик для биття»). "Маленького українця" у нас всюди принижують і гноблять. Єдине місце, де він може себе відчути королем(вою) це школа.

Тож, наші співгромадяни потоптатися по слабшому нагоди не втрачають...

Проблема в тому, що всі ефективні засоби протидії агресії знаходяться поза межами педагогічної етики.

Якщо вчитель розглядається як безпечна жертва, спробувати напоумити чи «урезонити» логічними доводами в разі конфлікту практично неможливо. Марно намагатись достукатися до порядності, наводити якісь аргументи. Вас не почують.

Чи є коректним виділення характерних типажів мам(мама звичайна, "яжмама" і "мама, яка не мама") і як вибудовувати з ними стосунки?

Яжмама – це не образа. Це діагноз і взірець того, якою мамою не варто бути.

Але… Коли ви про це почнете відверто говорити, вас відразу ж звинуватять у мізогінії – зневазі та упередженому ставленні до жінок.

Ні, страусячій політиці загравання!

Новітній феномен "яжмам" вимагає глибокого дослідження і визначення способів нейтралізації його згубного впливу на якість шкільної освіти.

Педагогізувати треба всіх, не лише сім'ю, а і політиків, журналістів, спортсменів, артистів, бізнесменів… Максимально педагогізувати середовище навколо школи з тим, щоб вийти на прийнятний рівень педагогічної культури суспільства.

Дивіться цикл моїх відео на тему "Партнерство з батьками в школі по-новому". Там знайдете інформацію про виклики, ідеї та «практики, які працюють». https://www.youtube.com/watch?v=-mf1e9nMT98

Постійно інформую про те, як перед початком навчального року у здорових суспільствах розганяють "теплу хвилю" навколо школи і вчителя.

Солідарність та підтримка – ось що нам насправді потрібне. Бо вже втомився читати коментарі на кшталт: а чому можуть навчити наших дітей люди, які до себе не мають самоповаги, а тільки скиглять, що їм мало платять?!

Відповів їй, що в освіті буде погано і ще гірше поки ви будете писати фрази на кшталт «скиглять, що їм мало платять». Бо такими фразами ви демонструєте зневагу і відсутність хоч якоїсь емпатії. А значить ви стаєте частиною пригноблювачів!

Тому, якщо хочете кращої освіти, малюйте плакат "Вимагаю як бабуся нормальної оплати праці вчителів моїх онуків"("Підвищення зарплати вчителя – на користь нам усім" тощо) та йдіть під МОН.

Як лікувати феномен яжмамізма?

Дуже просто. Зверніть увагу на таке: як тільки наша яжмама опиняється десь у Німеччині вона миттєво «перевиховується».

«Я лише хотіла по-хорошому поговорити з вчителькою, а вони поліцію викликали», - скаржиться мамка, яка спробувала там вести себе як в Україні. Не вийшло. Тепер застерігає всіх. Бо там діє система захисту вчителя від неадекватних батьків і є чіткі кордони між робочим та особистим часом.

Тому вихід є: припинити загравати, встановити жорстку відповідальність та орієнтувати винятково на співпрацю.

Ну дуже прості "практики, які працюють" з налагодження партнерства та унеможливлення деструктивного втручання яжмам в роботу школи.

Перемішування класів, жорстко обмежений доступ у приміщення школи, можливість відсторонення від занять, ніяких хейтерських груп у соціальних мережах тощо.

Ви думаєте про це все не знають наші "агенти змін", які не вилазять із закордону?

Знають, але навмисно робилось те, що "приречене на популярність". Бо вчителів 400 тис.(було!), а яжмам 4 млн. і вони мали «правильно» проголосувати.

Навмисне нагнітання агресивного середовища навколо школи і вчителя визначалось ще і хибними уявленнями про мотивацію до праці вчителів. Див. Комунікаційну стратегію МОН на 2017-2020 роки, яка була схвалена рішенням колегії МОН від 26.05.2017, № 4/1-15. Там 90% "старших" вчителів оголошували консервативними і відповідь на питання "Що може їх мотивувати?" була простою: страх(не змінишся - не залишишся в системі).

Замість культивування свободи та партнерства перейшли до «управління страхом». Агентами змін(закреслено) страху зробили і яжмам.

Вам ще треба щось пояснювати чому наша "НУШ" була з самого початку приречена на провал?

Українська вчителька на Канадійщині розповідає:

"Наскільки батьки 'втручаються' чи беруть участь у роботі школи?

31 серпня - 1 день школи! Я з табличкою 'міс Жу' і зі списком дітей стою перед нашим першачковим входом. До мене підходять батьки з учнем, називають ім'я і прізвище, а я, проглядаючи свій список, кажу: "Ні не в мене. Он спитайте міс Б..., Так, це моя учениця, залишайтесь тут." Дивно?

Батьки не обирають школу, дитина йде у школу по місцю проживання. Батьки подають заявку в управління освіти (загальноосвітнє або католицьке) і їм одразу кажуть до якої школи піде дитина. Обрати можна лише приватну школу, ну і відповідно возити, забирати і платити (від 10 тис. семестр).

Батьки не знають, у який клас і до якого вчителя попаде дитина. "У нас всі вчителі - професіонали, обирати вчителя чи клас - це не прерогатива батьків."

У багатьох школах батьки отримують емейл в останній день літа: "Вітаємо в новому навчальному році, ваш син Богдан у 9.3 класі, його вчитель - Містер Довгань, кабінет 215." Все, що мені мамі потрібно знати!

Кожного року усю паралель учнів перемішують і формують нові класи. У кінці року ми, вчителі- першачки, давали рекомендації дирекції стосовно учнів: кого з ким можна в один клас, а кого навпаки розділити щоб запобігти зайвим балачкам, небажаній поведінці чи булінгу. Звичайно враховується кількість дітей з особливими потребами і ELL (тих що вчать англійську) щоб сформувати більш-менш рівномірні класи. І батьки тут нічого не вирішують. Я отримала список своїх учнів за 2 дні до початку навчання. Мої класні батьки не отримали нічого, а дізнались свій клас і вчителя рано 31 серпня.

"Ми не задоволені вчителем, переведіть в інший клас, не знайшла підхід до моєї дитини і т.д." - такого навіть слухати не будуть. Пані директор дуже культурно відмовить у схожих проханнях.

Батьки по школі не ходять, під класом не стоять, не слухають, з іншими учнями 'розборок' не проводять.

Усі шкільні двері замкнуті протягом дня, і щоб потрапити в середину треба йти через офіс, дзвонити у вхідний дзвінок і реєструватись у секретаря. Треба забрати дитину швидше, передати рукавиці - мама чекає в офісі, а мені дзвонять на внутрішній телефон, і я відправляю учнів в офіс. І ще одне - важливе! Учні НЕ МАЮТЬ мобілок (навіть п'ятикласники, в нас 5 клас найстарший). Тому батьки їм не дзвонять.

Якщо у батьків чи дітей виникають питання, непорозуміння чи проблеми, то вчителя можна спитати після уроків, коли ми 'віддаємо дітей з рук в руки'. Якщо питання серйозне, то батьки через офіс домовляються про зустріч після уроків і здебільшого окрім вчителя залучається ще й дирекція.

Учень відсутній - батьки зобов'язані повідомити школу, вказавши причину. Дзвонять не мені, а на спеціальну шкільну лінію і залишають повідомлення, а в мене в електронному журналі висвітлює: 'Хворий - дзвонила мама'. Інакше вся родина, чиї телефонні номери додані в шкільну базу отримає телефонний дзвінок і емейл про відсутність.

Учень вчинив значне порушення - батьки тут же повідомлені, і якщо учня відсторонено від навчання до кінця дня (декілька днів), то зобов'язані його забрати (а це б'є по кишені, бо треба відпроситися з роботи, чи на пару днів найняти няньку, бо до 12 років дітей самих вдома лишати не можна). Минулого року батько мого Девіда сказав, що коли бачив на телефоні Школа Цитадель Парк, то в нього починали тремтіти руки. Девіда він змушений був забирати з добрий десяток разів.

Проте батьки багато волонтерять для школи. Всі шкільні екскурсії відбуваються за їхньої участі, бо вимагається 1 дорослий на 8 дітей. Раз на 2 тижні у школі Fun lunch - батьки замовляють піци, бургери чи інші фаст фуди, замість звичного термоса чи лоточка з дому. І коли ці всі замовлення приходять у школу, їх потрібно посортувати по класах і роздати під час ланчу. Цим займаються батьки - волонтери. Різні заходи, концерти, чи просто урок фізкультури і малювання - кличемо батьків щоб допомогли. І вони з радістю відгукуються, прикрашають чи прибирають приміщення, шнурують ролики, допомагають з фарбами чи науковими дослідами.

Щоб волонтерити всі батьки повинні пройти поліцейську перевірку і принести в школу відповідний сертифікат. Як тільки ми приїхали в Канаду я хотіла волонтерити у сина в школі. Ні, спочатку проживи рік, пройди поліцейську перевірку, а потім вже волонтер. Через рік я вже була на роботі, тому з шкільним батьківським волонтерством у мене не склалось.

Чи є класні батьківські комітети? - Нема ні комітетів, ні вайбер груп для спілкування, обговорення чи збору коштів. Батьки не кучкуються під школою - нема часу, нема потреби.

Проте є шкільна рада батьків, яка допомагає адміністрації і вчителям "зробити школу найкращим місцем для навчання і проведення часу їхніх дітей" (див. вищеперелічені заходи). І крім того вони займаються пошуком можливостей і збором додаткових коштів на школу (не з батьків і дітей). Сьогодні на нараді пані директор прозвітувала куди шкільна рада вирішила витратити зібрані за минулий рік гроші: одна інтерактивна дошка, 20 планшетів, декілька рацій і оранжевих жилетів для чергування, спортивний інвентар, математичні ігри, книжки в бібліотеку.

Батьки дуже різні, бо різні національності, культури, менталітети і виховання. Була минулого року мама-канадійка, що в емейлах звинувачувала мене, бо не посилаю! її сина в туалет і не заставляю пити воду. Я склала графік, поставила нагадування на телефон і голосно на весь клас заставляла і посилала!))) А є батько-албанець, який щодня дякує за кожне прочитане речення і текст з його сином.

А загалом у нас чудові батьки!"

Oleksandra Zhuravlova, Calgary